Багатостраждальне «серце Києва» – Андріївський узвіз, який останні кілька місяців зазнав значних змін, нарешті має відкритися. Принаймні таку обіцянку кілька днів тому дав голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов.
День Києва, фактично, вже настав, тож стало цікаво, чи все готово до відкриття українського Монмартру, зважаючи на скандали щодо руйнування тут історичних будинків та сумнівної реконструкції, яку робили нашвидкоруч, аби встигнути до Євро-2012.
Не знаю, як чемпіонат футболу, а от киян і гостей столиці в День Києва Андріївський узвіз зустрічати не готовий.
І якщо на Володимирській вулиці вирує ярмаркове життя, то на підході до Андріївської церкви доводиться пробиратися через екскаватори та будівельну техніку, яка не лише псує загальну «картинку» церкви, але й створює жахливий шум і сморід.
Підходжу з колегою до початку узвозу, проте вхід до нього загороджено рештками паркану й охоронцями.
Питаємо, чи можна пройти, натомість нас просять показати посвідчення художників, адже лише їм (тим, хто має тут галереї) і будівельникам дозволено прохід.
Ще один охоронець порадив приходити о 21:00, коли відбудеться урочисте відкриття для «всіх смертних». Проте його одразу перебив колега: насолодитися прогулянкою Андріївським узвозом можна буде лише один день, потім його знову перекриють аж до 3 червня.
Коли ми стали розпитувати, чи все готово до відкриття, нам відповіли, що потрібно наводити «чималий марафет», зокрема, устаноавити ліхтарі (і це за 6 годин до відкриття!)...
Та раптом хтось з охорони запідозрив, що ми журналісти, адже ставимо забагато запитань, як для звичайних туристів. Ми з колегою це охоче підтвердили, показали посвідчення. З нами одразу відмовились спілкуватися, ще й просили фотографії видалити, проте ми вже піднімалися «шлюбним шляхом Проні Прокопівни» – східцями, що ведуть до Андріївської церкви.
З оглядового майданчика було добре видно, що узвозом ще їздить будтехніка, на дахах реставрованих будинків працюють люди та й загалом – все мало «сирий вигляд», як курсова, написана лінивим студентом за одну ніч.
Що ж, із власним враженням розібрались, але що думають ті, в кого більша частина життя пов’язана з цим живописним й історичним куточком Києва? Звернулися до художниці Світлани, яка вже понад 15 років продає свої картини на Андріївському узвозі.
«Це просто жах, що робиться на нашому Андріївському узвозі! Розрили, поламали, поваляли історичні будівлі й назвали це реконструкцією! Ні, звісно, потрібно було міняти труби й бруківку, але ж не «тяп-ляп». А ці кричущі історії щодо продажу будинків, які спочатку зрівнюють із землею, а потім говорять, що побудують краще... Не здивуюсь, якщо скоро на місці будинку Булгакова з’явиться торгово-розважальний центр», — емоційно обурюється киянка.
Інший художник Олександр Дем’янович розповів, що перед закриттям Андріївського узвозу всім художникам, що працювали там і на Пейзажній алеї, київська влада пообіцяла створити умови, як на паризькому Монмартрі. І що, створили, цікавлюсь я?
«Та де там створили? Ви ж бачите, що робиться на Володимирській вулиці – хто на що здатен: тут тобі палатку поставили, інші розкладаються просто неба, всі один в одного на головах, а хочеться, щоб тут панувала атмосфера творчості... Нам ще дуже далеко до Європи в цьому плані, та й власний дух київського узвозу за останні роки починає зникати», — із сумом додав митець.
Щоправда, продавці визнали, що перед Євро-2012 ціна «за місце» й податки не зросли, однак катастрофічно не вистачає туалетів і смітників, а, зважаючи на кількість туристів, яка за кілька тижнів значно зросте, це може стати справжньою проблемою не лише для Андріївскього узвозу.
Майя Заховайко, «Рідна країна»
Фото автора
