Існує в Західній Україні прадавня легенда, за якою на витоках теперішнього Дністра був невеличкий струмок, уздовж якого жили люди. Вони запровадили свій календар, позначаючи дні на прибережному піску.
Але одного разу струмок розлився й затопив береги. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а від їхніх позначок на піску й сліду нема.
— Хто дні стер? — бідкались мешканці, й самі відповідали:
Та хто?! Струмок дні стер.
З того часу, нібито, й стали називати найбільшу на Правобережній Україні ріку — Дністер. Зрозуміло, що сучасні науковці нині мають більш обгрунтовану версію цієї назви.
«Дн (е)» — це, безперечно, скіфо-сарматське dānu — вода, річка, а ось друга частина слова «-стр» — висхідна до давньоіранского «stūra» — велика, величезна. Проте авторові цих рядків, котрий недноразово бував на берегах Дністра, починаючи від витоку й закінчуючи чорноморсько-дністровськими лиманами, більш до вподоби народне пояснення. Адже, коли тут мандруєш, то мимоволі втрачаєш лік дням, мов би сідаєш у своєрідну машину часу, занурюючись у різні епохи та віки.
Звісно, починаючи цю подорож, не минеш село Вовче Турківського району Львівської області. Саме тут, на північних схилах Українських Карпат, й розпочинає ця ріка свій величний шлях. Вовче — одне з найбільших сіл Турківщини. У нижній частині села, під старою липою, колись знахо¬дилась криниця з дуже холодною, чистою й смачною водою — її називають Франковою.
За переказами, перебуваючи у Вовчому, сюди приходив пити воду Іван Франко, тут він любив поговорити з селянами, вислухати їхні біди, дати поради. Поряд — одна із найстаріших церков району — церква Введення Пресвятої Богородиці, яка збудована у 1680 році й є пам'яткою архітектури. А відстань від Франкової криниці до витоку Дністра — 7 кілометрів. Це джерело чистої карпатської води, яке розташоване на схилі гори Розлуч на висоті 760 метрів. Навколо — пам'ятка природи місцевого значення, яка обіймає площу 54 гектари. Все тут добре впорядковане зусиллями працівників Вовчанського лісництва й є чудовим місцем відпочинку. Звідси відкривається вражаюча панорама Стрийсько-Сянської Верховини й басейну верхів'їв Дністра.
Але справжнє диво утворює ця водна артерія, коли минаючи Львівщину та Івано-Франківщину, досягає Тернопільщини.
Саме тут починається мальовничий 250-кілометровий Дністровський каньйон — найбільший в Україні й один з найбільших в Європі. В давнину його називали Кам'янеччиною й недаремно. Утворений каньйон шляхом вимивання гірських порід з Подільської піднесеності. Північні схили каньйону густо порізані ущелинами, якими стікають до Дністра його ліві притоки: Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Збруч та десятки великих і маленьких струмочків.
Ми всі захоплюємося природою Альп і Кавказу, Карпат та Криму й прагнемо будь-що колись побувати там. Але не всі знають, що Дністровська долина з її краєвидами має свою неповторну красу.
Дністер тече тут, утворюючи багато фантастичних звивів — меандрів. Дослідники називають каньйон ілюстрованим підручником геології. Круті гористі або зарослі лісом береги другої за величиною річки України нагадують земну поверхню в розрізі. На території каньйону близько сотні природних та історичних визначних пам'яток світового значення.
Нижче за течією від села Трубчин, на лівому березі Дністра, довгою стіною тягнуться прямовисні скелі. Недалеко знаходиться й один з найбільших рівнинних водоспадів України — Джуринський. Кам'яні скелі різноманітних форм і дерева в незлічених комбінаціях безперервно змінюють місцевий ландшафт, і чи нависне над кручею дикий ліс, чи височіють скелі, всюди бачиш закінчену картину, що має свій особливий колорит. Деякі місця на Дністрі такі гарні, що самі просяться на полотно, чи на плівку, й з нетерпінням чекають і талановитого пейзажиста, й фотомайстра.
У навколишніх селах зустрічаються пам’ятники культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків і фортець), зокрема печери — деякі з них служили ченцям скельних монастирів.
Скельні ж нашарування на Дністрі , так звані «стінки» — пам’ятки природи, подібних до яких у світі практично немає. Тут знаходяться відомі у всьому світі відслонення (с. Стінка Бучацького і с. Трубчин Борщівського районів), які містять у собі давні скам’янілі рештки флори і фауни, яким близько 500 мільйонів років.
До речі, теплий клімат у каньйоні відрізняє цю місцевість від інших територій Західної України. Адже стіни каньйону затримують сонячне тепло, через що влітку дощів тут майже не буває, а навесні все тут розцвітає на 2-3 тижні швидше, ніж в інших частинах області.
На відтинку всіх цих 250 км можна зустріти дестки карстових печер і гротів, які знаходяться у вапняках. Їх химерний вигляд з рівня річкового плеса вражає. А невеликі водоспади – “дівочі сльози”, що збігають по зарослих густими мохами скелях, які зустрічаються по всьому маршруту, являють собою унікальне видовище.
Тому на Тернопіллі небезпідставно стверджують, що на їхній території — найцікавіші та найкрасивіші краєвиди берегів цієї ріки. Саме це й спонукало область подати Дністровський каньйон одним із номінантів на участь в акції «7 природних чудес України». (Дністровський каньйон став одним із переможців акції «7 природних чудес України», — Рідна країна)
Окремо слід сказати й про залізничні маршрути в цій місцевості, які ще з часів Австро-Угорщини пристосовували до особливостей Дністровського басейну.
Особливо це стосується перекинутих через Дністер чисельних залізничних мостів, які згодом через руйнації двох світових війн доводилося неодноразаво відновлювати, що не заперечує унікальності цих інженерних споруд сьогодні. До того ж вони ніде не псують пейзаж і не виглядать чужерідним тілом.
Зокрема, це: залізничний міст через річку Дністер і тунель на перегоні станція Ст.Самбір — станція Стрілки, два паралельних мости через поблизу ст. Миколаїв-Дністровський, міст на перегоні станція Самбір — станція Дубляни. Вражає й міст в районі древнього Галича, де долина Дністра звужується до 200 м. Отож перевитий зміястою, такою ж як і сама ця річка, залізничною колією верхній Дністер, відомий і невідомий водночас, кличе в мандри кожного, хто хоче звідати Україну по-справжньому.
Ігор Галущак, Михайло Садовий
