20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер філософ, організатор українського самвидаву в 60-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відкритим листом на захист заарештованих шістдесятників, за що й опинився в таборах.
21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида.
Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.
Василь Лісовий народився в с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні.
1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966 – 1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті.
З 1969 – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.
Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті “Лист виборця Антона Коваля”.
Хвиля арештів інтелігенції 1972 року підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 („київський”) самвидавного журналу “Український вісник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Лісовий також написав “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:
“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”.
Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити”.
Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні – липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки.
Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований.
Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).
Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко.
Звільнений у липні 1983.
Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983—1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського р-ну (1987—1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 реабілітований, у 1990 поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії України цього інституту.
Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996—1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002).
Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
