Щороку в загальноосвітніх школах України навчаються понад 70 тисяч учнів з особливими потребами, і половина з них мають інвалідність. Законодавчо навчання здорових дітей разом із неповносправними школярами врегульоване, запевняють фахівці. Проте досі кожна друга дитина з інвалідністю навчається у спеціалізованому інтернатах. У Міністерстві освіти переконують, що дітям з особливими потребами уже не відмовляють у навчанні у звичайних школах. Однак визнають, що ані суспільство, ані педагоги досі не готові до навчання дітей з особливими потребами у звичайних закладах.
Дев’ятирічна Анастасія Сітченко першого вересня йде у третій клас однієї з київських шкіл. Вона добре засвоює навчальну програму, а улюблений її предмет – інформатика. «Ще є логіка, читання, математика, інформатика. Ми граємося і вчимося. Вирішуємо приклади, малюємо, пишемо. Але комп’ютерні ігри я більше люблю», каже Анастасія.
Чотири роки тому лікарі виявили в Анастасії гідроцефалію – накопичення рідини у головному мозку. Через цю недугу дівчинка майже не могла говорити або рухатися. Сьогодні ж єдине, що їй не під силу зі шкільної програми – це фізкультура на рівні з однокласниками, каже мама Анастасії Ольга Сітченко.
«Взагалі я не думала про якусь школу. Думала, що ми вже в якийсь інтернат підемо. Пізніше за наполяганням реабілітаційного центру ми пішли на комісію і нас направили в логопедичний садочок. Туди ми походили 2 роки, і потім пішли до школи. І нормально спілкується з усіма, вона не відстає розумово від них, трішки відстає фізично. Коли вона пішла в перший клас, була одна з кращих, тому що вміла і читати, і писати. Тільки троє вміли читати в першому класі», – розповідає Ольга Сітченко.
«Не готове ще суспільство: як батьки, так і педагоги»
Навчання дітей з особливими потребами не в спеціалізованому, а в загальноосвітньому закладі називається інклюзивною освітою. І класи з таким навчанням є в кожній області України. За оперативними даними Міністерства освіти, цього року до загальноосвітніх шкіл піде вчитися понад сімдесят одна тисяча дітей з особливими потребами. І половина з них мають інвалідність. Решта – легке відхилення у розвитку.
Законів, які дозволяють запроваджувати інклюзивну освіту, достатньо, інша справа, що суспільство до цього не готове, констатує головний спеціаліст відділу інклюзивної освіти та інтернатних закладів Міністерства освіти Тетяна Симоненко.
«От у Кіровограді торік не відкрили, бо батьки здорових дітей були проти. Не готове ще суспільство: як батьки, так і педагоги. Тому зараз зробили зусилля на підготовці кадрів, щоб інститути післядипломної освіти обов’язково ввели в плани це. І головне – бажання місцевих органів виконавчої влади, які реалізовують державну політику. У них є всі підстави для того, щоб запроваджувати інклюзивне навчання, інтегроване – вся нормативна база. Бажання місцевих органів впроваджувати це в життя», – зауважує Тетяна Симоненко.
«Батьки особливих дітей мріють про звичайну школу»
Більшість батьків неповносправних малюків навіть не ведуть дитину до лікаря, бо бояться діагнозу «інвалід», зауважує керівник Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Родина» Лариса Самсонова.
«Більш за все бар’єрів у батьків здорових дітей. Вони чомусь бояться, що в клас потрапить якась особлива дитина, якась не така дитина. Вони бояться цього. І від їх страху цей страх трішки передається і дітям. Але якщо педагог – розумний, якщо педагог переконає дітей, що цій дитині треба допомогти, то я думаю, що це з часом нівелюється. Якщо дитина буде почувати себе комфортно в класі, то, звичайно, всі її таланти розкриються», – зазначає Лариса Самсонова.
У звичайних школах України можуть навчатися діти з особливими потребами, які можуть засвоїти шкільну програму. А консультативні поради щодо цього надають батькам комісії у складі психологів, медиків, педагогів, додає Лариса Самсонова.
«Частіше за все так буває: коли батько чи мати з дитиною приходить на ці психолого-медико-педагогічні комісії, то вони отримують не пораду, а їм просто кажуть: ваша дитина навчатися не може, віддайте її будь ласка в допоміжну школу або ще кудись, але не в звичайну. А чому? Як зробити, щоб вона навчалася в звичайній школі? Адже батьки особливих дітей мріють про звичайну школу».
Належні умови відсутні в більшості шкіл
Голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич наголошує, що останнім часом впровадження інклюзивної освіти призупинилося. А розвитку цього процесу, каже він, вимагає конвенція ООН з прав інвалідів.
Діти з особливими потребами навчаються у 40 тисячах класів по всій Україні. Водночас більшість шкіл досі не створили належних для цього умов. Адже кожен по-своєму розуміє доступність, кажуть експерти. Зокрема, належні умови не зводяться до пандусів чи переобладнаних туалетів. Одним потрібне покращене освітлення, іншим – додаткові заняття з логопедом, а декому й без ліфта у школі не обійтися. Однак у Міністерстві освіти запевняють, що все більше дітей з особливими потребами йдуть до звичайних шкіл і за останній рік у відомстві не зареєстрували жодної скарги про відмову.
Водночас, за офіційними даними, понад половина (46 тисяч) дітей-інвалідів навчається в спеціалізованих інтернатах. Хоча у Західній Європі у таких закладах перебуває лише одна дитина з двадцяти. Решта ходить до звичайних шкіл.
