chrome firefox opera safari iexplorer

На Львівщині проходять дні Богдана-Ігоря Антонича

08 жовтня 2012 о 11:36

Дні поета Богдана-Ігоря Антонича проходять на Львівщині, зокрема у селі Бортятин. Цьогоріч минуло 75 років від дня смерті відомого поета і 103 роки від дня народження. Дослідники наголошують, що донині поет належно не оцінений і недосліджений. Йдеться, насамперед, про цикл його поезії «Велика гармонія», написаний у 1932 році і вперше виданий аж у 1967 році у нью-йоркському виданні.

На Львівщині сотні музеїв, але саме у музеї-садибі Антонича у Бортятині Мостиського району збираються поети. Вірші Антонича читають не лише у Дні пам’яті Антонича.

Двері музею-садиби відчинені для відвідувачів. Люди сюди їдуть, незважаючи на жахливу дорогу у село, яку місцева влада Мостищини роками будує « на словах».

Батьки Антонича зазнали голоду і болю

У Бортятин родина Антоничів приїхала у 1926 році. Батько поета, отець Василь, був парохом у сільській греко-католицькій церкві. Для сім’ї збудували плебанію, де й розташований музей. У той час молодий поет навчався у Львові, але на вихідні і канікули приїжджав до батьків. У Бортятині написав багато своїх віршів.

Батьки ніяк не могли змиритись із смертю свого єдиного сина, у неповних 28 років, 5 липня 1937 року. Сільський будинок є мовчазним свідком болю, який пережили батьки поета.Його бать осліп. Отця Василя чотири рази грабували, побили, від чого його паралізувало, а у 1947 році він помер. Мама поета жила у страшних злиднях, також осліпла і останні роки життя, до 1953, тулилась по чужих хатах.

У п’яти кімнатах будинку Антоничів представлені фотографії, листи мами до сина, хрест отця Василя, речей Антоничів майже не збереглось, каже директор музею-садиби Ольга Дядинчук.

«У радянський час у будинку зробили сільську раду. Є два альбоми родинних фотографій, але серед них Антоничів немає. За музеєм є прибудова і ми там рік тому знайшли за дзеркалом, за рамою, фотографію семінаристів духовної гімназії Львова, 1906 року, коли навчався отець Василь Антонич», – розповіла Ольга Дядинчук.

Творчість Антонича потребує ще вивчення

Все що написав Антонич – це шедевр, якщо цього не розуміє людина, то вона нічого не розуміє, зауважила Евеліна Гвать зі Словаччина, керівник і режисер самодіяльного колективу у селі Ряшів. У Львові та Бортятині українці зі Словаччини представили літературно-музичну композицію «Гармонія душі» .

«Коли я готувала композицію, вчитувалася у поезію Антонича, то зрозуміла, що його поезія безмежна. Кожна людина може знайти багато особистого і глибинного, про що вона й не знала, що у ній існує. Оце він зумів закодувати. Як це йому вдалося, такій молодій людині, ці десятки поверхів емоцій і думок?! Це загадка для мене. Геній, талант від Бога. Недарма у нього так багато звернень до Бога. Він каже, «Та ще про хвилину, Найвищу, єдину, Коли це людину. Відвідує Бог». Що можна більше ще сказати!» – наголосила Евеліна Гвать.

Найважливіше нині зосередити увагу літературознавців на циклі поезії Антонича «Велика гармонія», який вийшов у 1967 році у нью-йорському виданні, а була написала друга збірка за десять днів, у березні 1932 року. Ця сторінка літературної творчості поета не є до кінця досліджена, каже публіцист зі Словаччини Іван Гвать, який представив у Дні Антонича власне бачення спадщини поета.

«Дотепер літературознавці казали, що це боротьба між язичницьким і християнським світосприйняттям. Це поверхневі констатації, які нічого не пояснюють. Розумію, що до 1990 року було неможливо вивчати Антонича, бо поет був замовчуваний та й хто міг говорити про його глибоко релігійні вірші. Але й після 90-го нічого не зрушилось з місця. Ми не знаємо, що було у його душі у ті березневі дні у 1932 року, коли за десять днів написав понад 30 віршів», – каже публіцист.

«Щаслива ця людина,
ясна її дорога:
наївно, мов дитина,
молиться до Бога!» – написав поет 26 березня 1932року.

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути