У ракетно–космічній столиці колишнього Радянського Союзу, а тепер України — Дніпропетровську — Михайло Дупліщев не є людиною настільки широко відомою, як, приміром, Михайло Янгель, Олександр Макаров чи Леонід Кучма.

Проте 100–річчя з дня народження Дупліщева відзначили з небаченим дотепер розмахом, до того ж ще й приголомшили повідомленням про те, що він — не більше й не менше — передбачив андронний колайдер, пише Україна молода.

300 років тому землю теж вважали плоскою...

— Базове завдання творців андронного колайдера — визначити систему утворення Всесвіту, — зазначає голова общинного фонду «Дніпропетровські пороги», у минулому студент Дупліщева Ігор Шпирка. — Одні вчені вважають: це сталося внаслідок великого вибуху. Але ж ми 300 років тому вважали, що і земля плоска та стоїть на трьох китах. Коли ж стали говорити, що земля кругла, то Джордано Бруно спалили на вогнищі.

Якщо це справді сталося у результаті вибуху, то людство має отримати декілька фактів, зокрема, не тільки дізнатися про принципи утворення Всесвіту, а й створити нову формулу і нові види техніки та отримати величезну кількість енергії. І все зводиться до швидкості світла. Так ось, Дупліщев фактично з двома–трьома соратниками і, можливо, бюджетом до 2 мільйонів доларів США відповів на ті ж питання, над якими б’ються близько п’яти тисяч учених з усього світу і на які пішло до 20 мільярдів «зелених».

Народжений у простій селянській родині у Воронезькій області Росії, Михайло Дупліщев після закінчення Сталінградського механічного інституту з 1937 року починає працювати в оборонній промисловості. Пізніше доля його закинула до уральського Златоуста. Там Дупліщев на оборонному підприємстві працював на перших ролях, зокрема, головним конструктором та головним інженером. Звідти часто виїздив до Москви на доповіді до Сергія Корольова та Дніпропетровська, де постійно спілкувався з легендарним конструктором Михайлом Янгелем, який, зрештою, і запропонував йому перебратися в Україну.

У Дніпропетровську Дупліщев спершу став працювати заступником генерального конструктора конструкторського бюро «Південне», а з 1960 року повністю переходить на викладацьку роботу до Дніпропетровського державного університету, якому віддав 30 років свого життя і де нетривалий час завідував кафедрою на фізико–технічному факультеті. Тут Михайло Іларіонович став автором більше 100 наукових робіт і винаходів. Проте чи не найбільший інтерес викликають його розвідки з проблеми випромінення і розповсюдження світла у просторі. Власне бачення цієї теми Дупліщев виклав у своїх монографіях, жодна з яких за його життя світу так і не побачила.

Чому пекінські півні не розуміють московських

Для підтвердження власних висновків Михайло Іларіонович вирішив провести фундаментальний оптичний експеримент, знайшовши у цьому підтримку з боку тодішнього генерального директора Південного машинобудівного заводу Олександра Макарова.

— У 1978 році я вступив на фізико–технічний факультет, — пригадує Ігор Шпирка. — На початку навчального року ми відпрацювали один тиждень на будівництві бункера, у якому цей унікальний експеримент проводився. Усі прихильники і апологети Ейнштейна, зрозуміло, були проти висновків Дупліщева, який рішуче заявив, що швидкість світла не є константою. А отже, українець російського походження першим замахнувся на теорію самого Ейнштейна. Самого Михайла Іларіоновича тоді ніщо зупинити не могло. Від завідування університетською кафедрою мусив відмовитися. І, думаю, половину своєї заробітної плати витрачав на ці дослі­дження. Навіть свою «Волгу» 21–ї моделі продав і на виручені від цього гроші придбав на ленінградському оптико–механічному заводі дві спеціальні лінзи для своєї експериментальної установки.

Дупліщев був людиною унікальною. А тим, що він не повторив долю Миколи Руденка, який теж намагався спростувати звичні уявлення своїми революційними ідеями і отримав вiсiм років позбавлення волі, слід завдячувати двом людям, що його підтримали, — президентові Академії наук Борисові Патону та легендарному гендиректорові «Південмашу» Олександру Макарову.

«У червні 1969 року до мене звернувся професор Дніпропетровського держ­університету Михайло Іларіонович Дупліщев з дещо незвичним проханням, а саме: посприяти в розмноженні на ротапринті рукописів підготовленої ним монографії «Простір, Матерія, Рух, Час та інші природознавчі та філософські Атрибути Природи (основні начала)», — пригадував Олександр Макаров. — Дотепер я знав професора Дупліщева як вченого і визначного конструктора в галузі нової техніки. Однак після нашої з ним бесіди з’ясувалося, що професор уже з 1947 року — паралельно з основною роботою в оборонній промисловості — займається по­глибленим пропрацюванням однієї з кардинальних проблем фізики і сучасного природознавства, а саме: проблемою випромінення — розповсюдження світла у Просторі! Вказана робота і була присвячена розробці даної проблеми. У роботі було здійснено фундаментальний аналіз класичної ефірної хвилевої теорії світла і спеціальної теорії відносності (СТВ) Ейнштейна. При цьому досить переконливо була показана безпідставність вказаних теорій».

Як пригадує Ігор Шпирка, у 1992 році чимало галасу наробила опублікована в одному з видань стаття про унікальне дослідження російських учених, що заміряли частоту кукурікання півнів у Москві та Пекіні. Отриманий висновок здавався, без перебільшень, революційним. Адже виявилося, що московський півень пекінського... не розуміє. Ще цікавіше — до такого висновку росіяни прийшли, використовуючи ефекти, закладені у дослідах Дупліщева.

— А в 2003 році доля мене звела з Миколою Руденком, який подарував мені свою унікальну книгу «Енергія прогресу», — розповідає Ігор Шпирка. — У ній було викладено модель іншого влаштування космосу. І знову ж інструментом, за допомогою якого відкрити таку модель вдалося, стала експериментальна установка Дупліщева.

Заперечити догму — це не жарт

Учені лабораторії CERN (Женева, Швейцарія) запевняють, що зафіксували перевищення швидкості світла. І не один раз. Швидшими за світло виявилися нейтрино, випущені з лабораторії в Швейцарії і впіймані в Італії на глибині майже півтора кілометра. Як розповів Антоніо Ерідітато з Університету Берна, який представляли 160 учених, такі аномалії тривали вже три роки. Швидше за світло пролетіли на той час приблизно 16 тисяч нейтрино. За авторитетним запевненням вченого, якби ці частинки рухалися зі швидкістю світла, то відстань 732 кілометри від суперпротонного синхротрона — прискорювача великого андронного колайдера — у Швейцарії до детектора в Італії подолали б за 2,43 мілісекунди, насправді ж вони виявлялися на 60 наносекунд швидшими. При цьому наносекунда є однією мільярдною долею секунди.

Проте ця подія, справді сенсаційна, озвучена ЗМІ восени 2011 року, була зустрінута науковим світом iз великою обережністю. Спростувати самого Ейнштейна — це не жарт.

Зрештою, доповідь, під якою стоять підписи 174 авторів iз десятків держав світу, зробив Даріо Аутьєро, під керівництвом якого проходив цей експеримент. І хоч повний список учасників експерименту складався з 216 учених, не в усіх піднялася рука поставити підпис під текстом, що заперечував один iз головних постулатів Ейнштейна.

Коли доповідь завершилася, з першого ряду піднялася людина, яку знав кожен iз 400 присутніх у залі, — лауреат Нобелівської премії Самуель Тінг. Він привітав колег з успіхом і закликав наукове співтовариство до подальших пошуків істини на цьому шляху.

При цьому повідомлялося, що як першу ластівку перевищення швидкості світла було помічено 23 лютого 1987 року під час знаменитого спалаху наднової зірки SN1987А у Великій Магелановій Хмарі. Тоді були зафіксовані і нейтрино, які прийшли за декілька годин до світлового імпульсу. Оскільки нейтрино і світло, провівши у дорозі 170 тисяч років, не розійшлися більше ніж на декілька годин, значить, швидкості у них близькі і не відрізняються більше, ніж на мільярдні долі. Вищезгаданий же експеримент у Швейцарії показав розходження у тисячі разів більше.

Як бачимо, відправною точкою — датою першої згадки про те, що швидкість світла константою може й не бути, де–факто стало саме 23 лютого 1987 року. А де–юре монографії Михайла Дупліщева на цю тему були написані, хоч і не побачили світ, значно раніше.

У датованих, зокрема, 1973 роком «Основах кінематики реального світу» дослідник зробив аналіз правомірності постулату про «постійність швидкості розповсюдження світла» як основного у хвилевій теорії світла і спеціальної теорії відносності. В іншій тогочасній праці «Правомірність основних сучасних теорій розповсюдження світла. Реальна кінематика світла» Дупліщев сформулював постулати про природу світла, зокрема такий: «Світло (електромагнітне явище) — фізичне явище, що включає в себе цілий ряд складних фізичних процесів, які характеризуються певними видами (формами) руху матеріальних утворень (частин) конкретних рівнів структурної організації».

Простіше кажучи, ще 30 років тому Дупліщев дійшов висновку про те, що випромінення світла є не наслідком життя, а його першопричиною.

...І аграрій Лазаренко

Однією з подій, приурочених до 100–річчя з дня наро­дження Михайла Дупліщева, у Дніпропетровську стала й презентація 350–сторінкової книги «М. І. Дупліщев. Теоретичні та експериментальні дослі­дження явищ випромінення і розповсюдження світла у просторі», виданої зовсім немалим як для суто спеціального видання тисячним накладом. Автори книги — діти дослідника Ольга та Олексій. А появою видання у світ вони насамперед завдячують Іванові Лазаренку, рідному братові того самого Павла Лазаренка. Це здається щонайменше дивним. Хоч Іван Іванович і попрацював якийсь час заступником голови обласної ради, все ж до цього він чверть століття працював головним інженером та керівником сільгосппідприємства у Миколаївці Новомосковського району. Отож є незаперечним аграрієм.

— Витоки думок Дупліщева йдуть iще від фізіократів, Франсуа Кане, який звертав увагу на головну роль у житті на землі сільського господарства, — пояснює свою участь у виданні праць Дупліщева Лазаренко–молодший. — Дивовижним чином дійшов до цього і Михайло Іларіонович. Що єдиною осмисленою є праця селянина, а все інше повинне бути їй підпорядковане. Спершу, познайомившись iз роботами Миколи Руденка, я знайшов для себе відповіді на багато запитань. Так виникла наша програма природного землеробства, що нині втілюється практично по всій Україні.

Отож у Дніпропетровську тепер амбітно заявляють, що звели воєдино вчення Руденка і Дупліщева, які поодинці таких завдань перед собою не ставили. І з тим дійшли логічного висновку: найреальнішим варіантом використання теорії Дупліщева і Руденка є сільське господарство. Адже фотосинтез і випромінення ядра Землі, яке потрапляє на відстані, спричиняють дуже серйозні перетворення.