16 лютого в Україні відзначатимуть 200 років від дня народження автора першої української опери Семена Гулака-Артемовського.
Уродженець Черкащини, він більшість свого життя провів у Петербурзі та Москві. Втім, на малій батьківщині його шанують і пам’ятають. До 200-річчя навіть збираються презентувати невідомі сторінки з його життя, повідомляє Радіо Свобода.
Автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Гулак-Артемовський народився у місті Городище, що на Черкащині. Походив він зі славної родини Гулаків – родоначальник роду Іван Гулак був генеральним обозним у гетьмана Петра Дорошенка, а дядько Петро Гулак-Артемовський – українським письменником, поетом-байкарем та ректором Харківського університету.
Навчався Семен у Київській бурсі та в духовній семінарії, співав у Софіївському соборі, а згодом – у Михайлівському золотоверхому монастирі. На думку мистецтвознавця Сергія Ганницького, переломним у житті майбутнього композитора став 1838 рік. Тоді до Києва приїхав російський композитор Михайло Глінка, який відбирав здібних виконавців до імператорського хору. Серед них опинився і Семен.
«Простежується певна паралель між Тарасом Шевченком, коли в житті з’являються люди, які намагаються певним чином допомогти талановитим. Тараса Григоровича викупили з кріпацтва. Так само і тут однодумці й друзі Михайла Глінки зібрали кошти на те, щоб Семен поїхав навчатися до Італії. І вже у 1841 році він дебютував у флорентійській опері», – розповідає Сергій Ганницький.
Після повернення з Італії до Петербурга Семен Гулак-Артемовський 22 роки був солістом Маріїнського театру, згодом працював у Большому театрі в Москві. Знаковим, на думку мистецтвознавця, стало визнання російською владою таланту ще молодого Гулака-Артемовського – імператор Павло І подарував йому перстень.
Ідею написання найвідомішого твору композитора – опери «Запорожець за Дунаєм» – Семенові Степановичу підказав Микола Костомаров. В основу опери Гулак-Артемовський поклав правдиву історію втечі запорозьких козаків із Туреччини на Батьківщину. Втім, царська цензура заборонила оперу більш ніж на 20 років.
Невідомий Гулак-Артемовський
До 200-річчя від дня народження композитора у Черкаському музично-драматичному театрі імені Шевченка вирішили відтворити невідомі сторінки з його життя. Перед глядачами Семен Гулак-Артемовський постане не лише як відомий співак та композитор, а й як талановитий художник, котрий створював мініатюрні портрети на слоновій кості, укладач атласу «Статистично-географічна таблиця міст Російської імперії», фітотерапевт, психотерапевт, видатний інженер-конструктор. Про це розповідає режисер і постановник документальної вистави Сергій Проскурня.
«Ми розказуємо всі історії, пов’язані з його боротьбою за національний репертуар, ми виводимо таку цікаву деталь його біографії, як вплив опери «Запорожець за Дунаєм» на появу Валуєвського циркуляру. І в кінці цієї постановки ми зачіпаємо однієї з найцікавіших легенд боротьби за Українську державність – те, що наприкінці свого життя Семен Гулак-Артемовський працював над Конституцією ідеальної країни, текст якої велів покласти до себе в труну», – додає він.
У квітні цього року Сергій Проскурня планує поставити у Черкаському театрі ще й «Запорожця за Дунаєм».
Для цього він навіть звернувся до архівів Маріїнського театру в Петербурзі, де донині зберігається партитура першого виконання опери, яка побачила світло рампи на імператорській сцені 26 квітня 1863 року. Саме на її основі режисер планує реконструювати авторський задум опери.
В однойменному музеї на малій батьківщині лише триста експонатів
Загалом в окремому архіві Маріїнського театру, присвяченому українському композиторові, налічується близько 500 раритетів. А от в однойменному музеї на малій батьківщині композитора, у місті Городище, таких експонатів більше трьохсот. За 47 років існування музею колекція зменшилася більш, ніж утричі, розповідає директор Городищенського музею ім. Гулака-Артемовського Олександр Щепак.
«За часів відкриття музею було зібрано більше тисячі експонатів, а зараз залишилося ледве за триста. На жаль, був такий період, коли приміщення, де був музей, не опалювали, покрівля почала протікати, обвалилася стеля. Експонати через недоглядність, через байдужість тих людей, які за них відповідали, поцвіли, погнили і навіть були викрадені. І тому нині у нас дуже актуальна проблема по-новому зібрати експонати», – зауважує він.
Майже всю свою історію музей у Городищі діяв на громадських засадах. Лише торік музей став комунальним і головним музейним закладом району. Втім, працівники музею більше сподіваються на допомогу меценатів, аніж на бюджетне фінансування. Нині музей по крупиці збирає експонати звідусіль – в Інституту літератури Національної академії наук України та в нащадків роду Гулаків. До речі, чимало мешканців Городища носять прізвище «Гулак».
