Меморіальний будинок Григорія Світлицького все ще значиться у багатьох переліках музеїв міста Києва. На сайті «Київ туристичний» гостям повідомляється, що тут жив і працював відомий український живописець, перший народний художник УРСР, професор. Дім-музей було відкрито 1958-го. Через 14 років на його подвір’ї встановили бронзове погруддя на гранітному постаменті. На фасаді невдовзі з’явилася мармурова меморіальна дошка, замінена 1985 року на бронзовий барельєф.
Адреса музею — вулиця Дегтярна, 30, телефон — (044) 417 41 75. Але дзвонити марно. Садиба вже давно перетворилася на примару, а її регулярні відвідувачі — безхатьки та зграї бездомних собак, пише Голос України.
Потрапити на Дегтярну, 30 — завдання для супергероя. Адреса є, але фактично вулиці такої немає, і як туди дістатися — невідомо. Для цього потрібно довго блукати елітним Воздвиженським районом столиці (історична назва — урочище Гончарі-Кожум’яки), поки не знайдете звалище будівельного сміття, огороджене зеленим парканом.
Вид на звалище та Воздвиженку з будинку Світлицького. Фото golos.com.ua
На цьому місці колись і була вулиця Дегтярна. Тепер від неї залишився один приватний будинок та кілька руїн поруч. Серед них — рештки музею-садиби Світлицького. Реконструкції він уже не підлягає.
golos.com.ua
Вікна та двері вибиті (на знімку), стіни обвалилися, всередині купи сміття. Старі матраци та порожні пляшки свідчать про те, що у будинку таки бувають гості, але точно не шанувальники живопису. А ще на снігу під дверима і вікнами добре видно багато собачих слідів.
Вхід до музею. Фото golos.com.ua
Місце на постаменті, де колись стояв бронзовий бюст художника, порожнє, немає й меморіальної таблички. Лише розкішна ліпнина на стелі другого поверху (на знімку внизу) вказує на те, що колись це була непроста садиба.
golos.com.ua
Сміливці, які відважаться зіпсувати взуття, щоб сюди дістатися, відчують незвичайну ауру цього місця. Звідси відкривається чудовий вид на Воздвиженку (це якщо ви добре вмієте абстрагуватися від вигляду будівельного звалища) та Замкову гору.
Колись неподалік від садиби художника починалися сходи зі старовинними ліхтарями на іншу столичну гору — Кудрявець. На її вершині досі розташована Національна академія мистецтв, де викладав сам Григорій Світлицький. Нині все це — і Світлицький, і його музей, і сходи зі старовинними ліхтарями — стало легендами старого Києва.
Як музей перетворився на руїну
Занепад почався традиційно — 1992 року будинок закрили на реконструкцію. Музей руйнувався, а довкола на повний хід велося будівництво району Воздвиженка. Про дім Світлицького почали забувати. На той час юридично він вважався підрозділом музею Києва, який не міг опікуватися світлицею, бо й сам певний час був бездомним. Згодом усі експонати з Дегтярної, 30 таки передали столичному музею. Так світлиця остаточно втратила шанси на відродження.
Щоправда, у жовтні 2007 року тодішній заступник голови КМДА Денис Басс обіцяв, що після закінчення будівництва на Воздвиженці розпочнуться ремонтно-реставраційні роботи і в будинку-музеї художника. «Як тільки ВАТ трест «Київміськбуд—1» імені Загороднього завершить ІІ чергу забудови урочища Гончарі-Кожум’яки, Головне управління культури і мистецтв розпочне ремонтно-реставраційні роботи в Будинку-музеї Григорія Світлицького», — запевняв тоді чиновник. Але за шість років ніхто не тільки не почав відроджувати музей, але й навіть нічого не було зроблено, щоб хоч законсервувати його.
«Голос України» запитав у департаменту культури КМДА, чи все-таки є надія відновити світлицю. Там відповіли, що немає, і пояснили це так: «Згідно з даними БТІ, зазначений будинок за Музеєм історії міста Києва на праві власності не зареєстрований. Названий будинок зареєстровано за іншими фізичними та юридичними особами». Тому «питання його реконструкції за кошти бюджету міста Києва сьогодні не розглядається», — йдеться в офіційній відповіді за підписом директора департаменту Світлани Зоріної.
Цікаво, що водночас столичні чиновники визнали: музей Світлицького перебуває на державному обліку і розміщений в археологічній та архітектурній охоронних зонах на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». Як може на території заповідника розташовуватися звалище — це вже давно запитання риторичне, але вразила інша норма сучасного життя — як музей, що був відкритий 1958 року, став чиєюсь власністю?
Щоб розібратися, «Голос України» звернувся до нащадків Світлицького, які довгий час жили у прибудові. «Флігель було споруджено за власний кошт та з дозволу виконкому міста ще за радянських часів, — пояснив правнук художника Олексій Гуляницький. — Сам музей з 1958 року належав, звичайно, державі». З 1992-го, розповідає нащадок художника, велася боротьба за існування музею, яка завершилася у дусі сучасних київських забудовних війн — пожежею. Спочатку, за його словами, будівельники Воздвиженки намагалися палити дерева біля газопроводу, через кілька років екскаватором пошкодили електродроти, потім світло підключили, але в обхід пробок, а тоді вже достатньо було дати струм з більшою напругою, щоб виникло загоряння. Саме так, на думку Олексія Гуляницького, і трапилося 15 жовтня 2008 року. Печально, що після пожежі онука художника, ветеран Великої Вітчизняної війни Раїса Гуляницька опинилася в лікарні, а тепер доживає останні дні у хоспісі. Своєї квартири у неї немає досі.
Місто ж втратило ще один музей. А значить — частину свого духовного спадку. Цікаво, що у Києві є й вулиця, названа іменем художника. Таке «вшанування», очевидно, обходиться значно дешевше, ніж утримання музею, але без нього вже за кілька десятків років мешканці цієї ж вулиці можуть забути, хто такий був цей Григорій Світлицький.
Портрет художника
golos.com.ua
Григорій Світлицький — один з найвизначніших українських художників ХХ сторіччя. Він навчався у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка (1889—1898) і в Петербурзькій академії мистецтв. Був учнем Іллі Рєпіна, працював у майстерні Архипа Куїнджі. З 1901-го по 1917-й очолював групу з реставрації Ісаакіївського собору у Петербурзі. За цю роботу Микола ІІ жалував Григорію Петровичу дворянський титул. З 1886 року він бере участь у багатьох міжнародних виставках, зокрема й тих, які організовував відомий меценат Сергій Дягілев.
Його роботи високо оцінювали й купували у США, Німеччині, Бельгії. Здавалося, попереду забезпечене майбутнє, але революція боляче вдарила по сім’ї Світлицького. Померла дружина, загинув син Юрій, експропріювали петербурзьку квартиру. Проте у Григорія Петровича вистачило сили пережити все це і не втратити любові до мистецтва. 1919 року він переїжджає до Києва, селиться на вулиці Дегтярній. Згодом і нова влада визнає його талант — Світлицький стає першим народним художником УРСР. Григорій Петрович навіть написав картину «Апасіоната», на якій зображено вождя світового пролетаріату, що слухає музику Бетховена. Хоча, як твердять його нащадки, ця робота (єдина на соцреалістичну тему) стала фатальною для живописця. На обговоренні її дуже розкритикували «колеги» і «соратники». Серце Світлицького не витримало.
Найбільшим захопленням майстра була українська ніч. Ніхто з художників-пейзажистів, крім знаменитого Архипа Куїнджі, не написав так багато різних варіантів місячних ночей, як Світлицький. Сьогодні роботи Григорія Петровича можна побачити у музеях, зокрема історії Києва, а ще більше їх перекочувало до приватних колекцій. Та це вже зовсім інша історія...
