Нова виставка стала своєрідним продовженням постійної експозиції музею, яка, як розповіла куратор проекту Оксана Баршинова, оновлюється раз на двадцять років. «Усі майже сто полотен, представлених сьогодні у трьох залах, — із фондів Національного художнього музею, — зауважила пані Оксана. — Ми спробували вибудувати наше бачення розвитку мистецтва цього періоду». Окрім живопису, тут експонуються також арт–об’єкти з царини сучасних технологій.
Попередня частина постійної експозиції завершується серединою минулого століття, однією з центральних постатей цього періоду була Тетяна Яблонська. Полотна, навіть якщо на них зображені цілком нейтральні чи й романтичні сюжети, наповнені радянськими цінностями й наголосами. Але і в ті часи були митці, які наважувалися сперечатися із соціалістичним реалізмом і тяжіли до андеграунду. Саме їм пані Оксана надала право першого слова цього проекту. «Вони намагалися бути сучасними», — говорить Баршинова, представляючи полотна Людмили Ястреб, Карла Звіринського, Олександра Дубовика, Віри Баринової–Кулєби... Особливі емоції у цьому залі викликає портрет Богдана Ступки авторства Івана Марчука. Незабаром минає рік по смерті Богдана Сильвестровича, а тут він — ще такий молодий, романтичний легінь iз глибоким поглядом... Полотно датоване 1971 роком, з якихось причин йому не знайшлося місця у жодному каталозi майстра. Портрет Богдана Ступки у ролі вченого–генетика з фільму Володимира Денисенка «Осяяння» Марчук писав на замовлення кіностудії імені Довженка. Але згодом картина потрапила не до Богдана Сильвестровича, а до художника–постановника цієї стрічки Олександра Кудрі, родина якого і продала її НХМУ.
Другий зал присвячений періоду 90–х, коли митці полюбляли гуртуватися у різні об’єднання. Вони продовжують лінію художників андеграунду, не заперечуючи при цьому мистецтво на межі фігуративу й абстракції. Тіберій Сільваші, Анатолій Криволап, Павло Маков, Віктор Сидоренко — Національний художній музей надає можливість проаналізувати, наскільки відрізняються і чи відрізняються взагалі мистецькі акценти, які сповідували ці знані нині художники у різні періоди своєї творчості.
Завершують «Перегони з часом» представники постмодерністської течії сучасного українського мистецтва. Тут і Юрій Соломко та його знаменита «Галантна пара» (чоловік та жінка часів епохи бароко — на тлі карти світу, контури країн є водночас елементами їхнього одягу та зачісок). І Віктор Марущенко (експонуються кілька його фото серії «Чонобиль»). І епатажний Арсен Савадов, який досліджує сьогодення у форматі політичної карнавалії на межі абсурду. Нагадали музейники і про один iз найвідоміших проектів, що відбувався у НХМУ, «Спляча красуня». Серед експонатів також — чотири планшети, на яких демонструються перформенси Лади Наконечної, Олександра Лебедєва, Лариси Венедиктової та Алевтини Кахідзе. Вінцем ж експозиції є відеопроект молодого українського художника Івана Світличного «14–06–2013», який має підштовхнути відвідувачів «до переосмислення часу та місця музею в міському просторі». Відео тривалістю двадцять чотири години, яке знімали над музеєм протягом однієї доби, ніби прочиняє вікно у вічність, транслює в експозиційні зали те, що відбувається за їхніми межами, зовнішнє «життя» музею. Відеоряд синхронізовано з реальним часом. Тобто, якщо людина оглядатиме виставку опівдні, то й небо вона бачите саме таким, яким воно було у цей час. «У багатьох роботах цієї експозиції також простежується тема неба, — говорить Оксана Баршинова. — Тема простору, символу вічності...». А ще, говорять організатори, цей відеопроект має наголосити на тому, що музейна колекція — це класика, що вічно оновлюється.
Виставка «Перегони з часом: Мистецтво 1960–х — початку 2000–х років» у Національному художньому музеї триватиме до 8 вересня. Днями її доповнять розширеною експозицією «Метафізичний Роман Сельський», що буде присвячена 110–річчю від дня народження художника.
