Чи уявляєте ви в Україні державну школу, в якій школярам не ставлять звичних оцінок, де діти можуть цілий місяць поглиблено вивчати лише якийсь один предмет і де кожен учень сам пише і малює собі підручники, запитує Олег Карп'як у матеріалі для BBC Україна.

Такою є експериментальна школа Софія у Києві – одна з чотирьох в Україні, які діють за принципами вальдорфської педагогіки. Три інших працюють в Одесі, Кривому Розі та Дніпропетровську.

Вальдорфська педагогіка – це найпоширеніша у світі незалежна система альтернативної освіти, яка має на меті гуманістичне і цілісне виховання дітей. Ця система, в якій обсяг засвоєних знань є далеко не єдиним критерієм успішності учня, ґрунтується на роботах австрійського філософа XIX-ХХ століття Рудольфа Штайнера.

«Ми виходимо з того, що діти приходять в цей світ з певним питанням і життєвим завданням. І наше завдання – розкрити дитину в її сутності, — сказав ВВС Україна Кристоф Йоханнсен, виконавчий директор Міжнародної Асоціації вальдорфської педагогіки в Центральній та Східній Європі. — Вчитель має дивитися на дитину і запитувати себе: яке питання дитина принесла в цей світ?»

Одна з основних відмінностей вальдорфської педагогіки – вивчення предметів так званими епохами. Замість того, щоб щодня студіювати кілька уроків одночасно, як у звичайних школах, «вальдорфці» цілий місяць поглиблено вивчають щось одне – приміром, історію чи географію. Іншим предметам в цей час приділяють менше уваги.

З першого по восьмий клас з учнями працює здебільшого один вчитель, який викладає стільки дисциплін, скільки дозволяє його освіта. За цей час він має стати для свого класу авторитетним наставником і зразком для наслідування. Очевидно, це висуває до вальдорфського педагога величезні вимоги.

У молодших і середніх класах школи немає звичних оцінок чи контрольних робіт, що дозволяє уникнути конкуренції між дітьми, яка, на думку вальдорфських педагогів, зайва в ранньому та підлітковому віці.

Особливий наголос роблять на мистецькі предмети, такі як музика, вокал, живопис та евритмія – особлива вальдорфська дисципліна, схожа на танець.

Школа також не заохочує дітей до 10 років користуватися комп’ютерами та різними ґаджетами.

Соціальна адаптація

Однак ця система має і своїх критиків.

У своїй класичній формі вальдорфська школа створює для дитини максимально комфортні умови для життя, які не відповідають реальному світу, каже Тетяна Вахненко, співорганізатор курсів Школа професійних батьків.

«Для сучасного світу вона не підходить тим, що вона дуже м'яка і більше спрямована на розвиток творчості, дитина ніби перебуває в акваріумних умовах», — каже Вахненко.

За її словами, на деяких учнів, які виходять з вальдорфських шкіл, очікує стрес від зустрічі з реальністю.

Це підтверджує і киянка Олена Козлова, мати трьох дітей, двоє з яких вчилися у вальдорфській школі, однак потім перевелися в «традиційні» навчальні заклади.

Козлова розповіла про свого середнього сина, який після шостого вальдорфського класу перейшов до математичного ліцею: «Багато що йому було абсолютно незнайоме: наприклад, „розборки“ після уроків десь під гаражами з побиттям обличчя. Він був у шоці. Після перших таких „розборок“ у нього була психологічна травма».

З іншого боку, додає Олена Козлова, це не означає, що в її сина не було б такої травми, якби він вчився в звичайній школі з першого класу.

Чого в жодному разі не бракує «вальдорфцям» після переходу до інших шкіл – це знань, в один голос твердять батьки.

Особливий акцент робиться на музику і мистецтво
«Сума знань, яку там дають дітям, абсолютно нормальна і адекватна. Проблема скоріше з відчуттям себе в звичайній школі», — каже Козлова.

Створюючи свою систему освіти, Рудольф Штайнер передбачив, щоб вона була сумісна з традиційними школами. Однак декотрі батьки розповіли ВВС Україна, що не збираються переводити своїх дітей з вальдорфської до інших шкіл саме тому, що цінують цілісність і унікальність підходу Штайнера.

Кристоф Йоханнсен з Міжнародної Асоціації вальдорфської педагогіки заперечує, що випускники цих шкіл мають проблеми з соціальною адаптацією.

«Наші випускники часто здобувають освіту довше, бо хочуть оволодіти багатьма фактами, але в підсумку вони стають нормальними членами суспільства», — каже він.

За його словами, багато колишніх «вальдорфців» освоюють соціально орієнтовані професії, такі як медицина чи педагогіка.

Це підтверджують і в школі Софія, практично всі випускники якої, за словами їхніх вчителів, або поступили в бажаний виш, або займаються улюбленою справою.

«Ця система освіти насамперед виховує в людях людяність і вчить бути відкритими до інших людей. Тому в соціумі такі діти якраз будуть набагато краще адаптовані», — каже киянин Тарас Шастал, чий син навчається у третьому вальдорфському класі.

«Відмовитися від егоїзму»

Про виснажливу роботу вальдорфських вчителів ходять легенди. На запитання, що найскладніше в цій професії, Аліса Кропивка зі школи Софія відповідає лише після тривалої мовчанки: «Утримувати сім'ю».

«Ми тут живемо в цій школі, це правда», — підтримує колегу Олена Мезенцева.

Аліса Кропивка веде зараз сьомий клас, в якому викладає більшість неточних предметів.

Вальдорфські вчителі зобов'язані самі постійно вчитися
Сторонній людині може здатися, що на уроках бракує дисципліни, але насправді, каже вчитель, маючи достатньо особистої свободи, діти таким чином відпрацьовують з однокласниками соціальні навички.

Про типовий вальдорфський урок розповідає Мезенцева: «Інколи можна прийти на урок і побачити: що це за бардак? Ми стрибаємо з дітьми, щось вчимо дуже активно, body memory (тілесна пам'ять– Ред.). Я як вчитель розумію, що цьому хлопчику треба п’ять разів клас оббігти, щоб він міг працювати. А іншому я маю п’ять разів підійти і сказати: ти класно сьогодні зробив, як ніколи, ти такий молодчинка! Оцей індивідуальний підхід до дитини – це наша основа».

Вальдорфська школа, за словами Кропивки, допомагає дітям «зі зламаною самооцінкою» зав’язати дружні стосунки з однолітками. При цьому в класі є як замкнуті і заглиблені в себе учні, так і бешкетники-екстраверти.

Кристоф Йоханнсен формулює основну вимогу для вальдорфського педагога коротко: «Якщо вчитель не любить своїх учнів, то це неправильний вчитель».

За його словами, педагогіка Штайнера вимагає від вчителя «відмовитися від власного егоїзму» і поставити в центр класу учня, а не себе.

Олена Козлова, яка називає себе «раненою радянською системою освіти», погоджується, що ставлення до її дітей у школі Софія було винятково хорошим.

«Я знаю одне: дітям там добре, і це головний плюс цієї школи. Але батькам – не завжди. Бо вальдорфська школа висуває до батьків дуже багато вимог», — розповідає вона.

За її словами, батьків регулярно запрошують у школу на співбесіди про виховання і спілкування з дітьми.

«Я з хлопчиками дуже часто „вигрібала“ і почувалася весь час винною, це тяжко», — каже мама.

Попит і пропозиція

Перша школа, яка діяла за принципами Рудольфа Штайнера, відкрилася в німецькому Штутгарті в 1919 році.

На сьогодні в світі існує трохи більше тисячі вальдорфських шкіл, більшість з яких – у Центральній Європі. На території колишнього соцтабору таких закладів близько сотні.

Кристоф Йоханнсен пов'язує розвиток цієї системи в Україні з тим, наскільки держава готова надавати автономію школам, які не надто вписуються в офіційні уявлення про освіту.

За його словами, через десять років в Україні, можливо, буде не чотири, а 8-10 вальдорфських шкіл.

Однак Павло Полянський, колишній заступник міністра освіти, каже, що кількість таких шкіл залежить від кількості батьків, готових віддати туди дітей.

«Сьогодні даймо відповідь на запитання, чи наявна мережа з чотирьох шкіл задовольняє потреби батьків, чи в нас батьків таких набагато більше, ніж учнівських місць у цих школах? Схоже на те, що поки що не більше», — каже він.

Саму вальдорфську систему екс-урядовець називає «альтернативним острівцем» до «консервативної класно-урочної системи, яка не справляється зі своїми функціями навчання і виховання дітей».

На його думку, переваг у такій системі значно більше, ніж недоліків. А до недоліків він зараховує труднощі під час переходу до звичайної школи та нижчий рівень теоретичної підготовки в окремих випадках.

«Мені колись один із фундаторів післявоєнної мережі вальдорфських шкіл у Німеччині сказав, що після війни настав період, коли в Німеччині навіть проводилися вуличні акції з вимогою створення вальдорфських шкіл, — розповів Полянський. — Так от, каже він, допоки у вас (в Україні — Ред.) не буде такого широкого запиту, то напевне, ця мережа не розвинеться».