Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського та Інституту сходознавства імені Агатангела Кримського Національної академії наук України загрожує ліквідація, повідомляє Радіо Свобода.
Працівники цих наукових установ переконані, що саме до таких наслідків призведе приєднання їхніх інститутів у вигляді відділів до Інституту історії. Ця ініціатива може бути ініціативою українських державних органів, які вже кілька років намагаються зекономити на фінансуванні науки. Як наслідок, в Україні археографія і сходознавство можуть зникнути як окремі напрями.
Працівники інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України працюють неповний місяць і часто беруть відпустки за власний рахунок, щоб зберегти своє місце роботи і продовжувати працювати над уже розпочатими науковими працями.
Держава виділяє для них лише 1,5 мільйона гривень. Цієї суми ледь вистачає на зарплату, не кажучи про фінансування видавничої діяльності інституту, що, по суті, є його профільним напрямком.
Згідно з розробленою, проте ще не затвердженою, концепцією розвитку НАН України на 2014—2023 роки, цей інститут та Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського можуть реорганізувати, бо вони «не дають належної наукової віддачі або мають стабільно низький рейтинг порівняно з однопрофільними установами».
Заступник директора з наукової роботи інституту археографії та джерелознавства, кандидат історичних наук Олександр Маврін категорично заперечує це твердження і переконує, що археографія і джерелознавство – це самостійні дисципліни, які дають базу для розвитку багатьох галузей науки: етнології, культурології, етнографії, літературознавства, а не лише історії. Тому аргументи про те, що Україні не потрібні два інститути історії і їх треба зливати в один, він називає абсурдними.
«Втрата установою незалежності в науковому сенсі означає втрату обличчя і всього, що було створено за 22 роки. Ми з вами можемо стати свідками того, що повториться сумна історія археографічних комісій, які в першу чергу були ліквідовані як такі, що створюють небезпечний ґрунт, які заважають формуванню старої ідеології, що повертає нас до формату академії наук УРСР. Це дуже проста арифметика – приєднати одну не дуже зручну установу до іншої більш відомої і таким чином вирішити «фінансові питання», – застерігає Олександр Маврін.
Реорганізація інститутів – ініціатива влади?
Не такі це вже великі інститути і не так багато коштів вони забирають з державного бюджету, щоб їх реорганізовувати чи ліквідовувати, каже член президії НАН України, яка невдовзі вирішуватиме долю цих установ, академік-секретар відділення літератури, мови та мистецтвознавства Микола Жулинський.
Це може бути ініціативою української влади, припускає він і проводить аналогію того, як бурхливо проходила реорганізація академії наук у Росії.
«Я думаю, що це певною мірою йде тиск і з боку державних органів, адже ми бачимо, в якому ганебному стані перебуває фінансування української науки взагалі. Знаєте, я постійно ношу в портфелі закон, який підписав Володимир Путін, і дивлюся на нього з позицій, а що ж чекає нас», – каже він.
Загроза ліквідації Інституту археографії та джерелознавства як «помилково створеного» на хвилі національного піднесення 1990-х років, існувала для його працівників мало не від початку діяльності. Але ставати реальністю вона почала після смерті влітку цього року засновника й незмінного директора інституту, члена-кореспондента НАН України Павла Соханя, запевняють працівники.
Інститут археографії та джерелознавства НАН України був створений у квітні 1991 року як правонаступник Київської археографічної комісії, Археографічних комісій Наукового товариства імені Шевченка, Всеукраїнської академії наук та інших. Його головним завданням є виявлення та публікація різноманітних джерел з історії формування української нації, творення вітчизняної державності від Київської Русі до нашого часу й визначення на підставі репрезентативної джерельної бази місця України у європейській та світовій історії. Сьогодні у ньому працюють 115 науковців.
В інформаційному листі, що його оприлюднило керівництво Інституту української археографії та джерелознавства, зазначено: «За 22 роки Інститутом реалізовано сотні актуальних наукових проектів, найважливішими з-поміж яких є, наприклад, публікація фундаментальних багатотомних видань «Архів Коша Нової Запорозької Січі 1734–1775», «Універсали українських гетьманів», нова серія «Літопис УПА», «Український археографічний щорічник», повне зібрання творів Михайла Грушевського у 50 томах, Дмитра Яворницького у 20 томах, Дмитра Багалія у 6 томах та ін. Вчені Інституту опублікували понад 1000 збірників документів, монографічних досліджень з різних ділянок української та всесвітньої історії. Надзвичайно тісними є контакти Інституту з низкою провідних університетів і дослідницьких закладів США, Канади, Польщі, Австрії, Франції та іншими».
