Цьогорічний сезон розкопок харківські археологи називають винятково вдалим, оскільки у різних кінцях регіону їм вдалося знайти по–справжньому рідкісні артефакти.

Серед них — рекордна кількість древніх прикрас та монет і навіть підземний скит, виритий ченцями–відлюдниками у глиняному пагорбі. Свої знахідки, після традиційної осінньої виставки, вони передадуть до місцевих музеїв, пише Україна молода.

Модниця з сивої давнини

Із древнього городища у Верхньому Салтові, відкритого вчителем місце­вої школи Василем Бабенком ще в 1900 році, археологи ніколи не повертаються без унікальних знахідок. Розташований на його території катакомбний могильник залізного віку довжиною 2,5 кілометра разом iз прилеглими ґрунтовими могилами й понині таїть у собі чимало історичних пам’яток періоду VIII—Х століть. Тож зовсім не випадково проклали сюди дорогу і «чорні» шукачі» раритетів, для яких історичні знахідки здавна слугують надійним прибутком. Але цього літа від «нелегалів», схоже, відвернулася фортуна, і вони мимоволі зробили членам археологічної експедиції велику послугу. «В одній із грабіжницьких розкопок ми виявили поховальну камеру, — каже начальник відділу археології Харківського історичного музею Віктор Аксьонов,­ — де на нас чекали незвичайні знахідки: бронзове дзеркало, амулети, намистини, деталі литого срібного поясного набору і навіть срібна пізньоіранська монета». Тобто «чорні» археологи, розкопуючи це поховання, майже дійшли до «здобичі», проте поспішили піти й залишилися ні з чим.

Причому не раз. Неподалік у розритій, але з якоїсь причини теж не розібраній могилі глибиною три метри, археологи виявили могилу чотирирічної дівчинки, щедро наповнену оригінальним поховальним інвентарем. А потім натрапили на поховання жінки, яку можна сміливо назвати великою модницею. Родина покійної вочевидь не пошкодувала ні коштів, ні фантазії, аби спорядити її на той світ з повним комплектом улюблених речей. А той факт, що сережки, прикраса для шиї, 8 браслетів та 7 перснів на руках, а також 10 амулетів на поясі були виготовлені з коштовної на той час бронзи, говорить про високий статус і неабияку заможність її родини. «У шкіряній сумочці в неї була також бронзова «коповушка» — предмет для чистки вух, який у ті часи могла собі дозволити лише знатна дама, — каже Віктор Аксьонов. — Ще одна сумочка лежала в головах, а в ній — намисто, бронзове дзеркало і три бронзовi дзеркальнi ґудзики».

І все ж найбільшою своєю удачею археологи, які працювали влітку на території Верхньоса­лтівського городища, назвали знайдене намисто із скляних сердолікових намистин, до якого для краси і більшої статусності майстри додали ще й 10 арабських срібних монет, датованих VІІ—VІІІ століттями. Для того аби уявити справжню вартість (за древніми мірками) знахідки, пан Віктор навів таку «бухгалтерію». Якщо чоловік цього поселення спромігся накопичити багатство у кількості 10 тисяч таких монет, то його дружина мала право одягти намисто, прикрашене десятьма арабськими срібниками. За ці гроші можна було придбати чимало речей. Скажімо, у 965 році на празькому ринку за одну подібну монету давали 25 курей.

Сьогодні знайти ці коштовні раритети на території Верхньосалтівського городища досить складно. Якщо трапиться три чи п’ять «копійок» — це вже для археологів велика удача. Віктор Аксьонов каже, що за весь період дослідження Салтівської древньої культури було знайдено трохи більше сотні арабських срібників. А тут за один сезон одразу 14, бо ще чотири монети археологи відкопали на сусідньому похованні. Скарб одразу ж отримав статус знахідки, яка трапляється раз на сто років.

Мохнач, який дивує завжди

Перше древнє городище поблизу теперішнього села Мохнач Зміївського району виникло ще 2,5 тисячi років тому. За період, починаючи з до­християнських часів і до ХІ століття нашої ери, тут встигли поселитися представники чотирьох­ культур — скіфської, антської, хазарської та слов’яно–сіверської. Саме тому археологи ніколи не повертаються звідси з порожніми руками і кожна їхня знахідка стає «живою» ілюстрацією до життя поселенців різних історичних епох. Розкопки тут тривають уже понад століття, серед знайдених раритетів є дійсно унікальні. Але скарб, який археологічна експедиція Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди знайшла у Мохначі цього літа, фахівці вже встигли назвати найбільшою знахідкою сезону. На чорному ринку України його вартість може сягнути 10 тисяч доларів, а за кордоном — ще більше. «Скарб складається з великого орнаментованого дзеркала, жіночих прикрас, амулетів і частин кінської упряжки — всього 150 предметів, — повідомив керівник експедиції Володимир Колода. — Вони були сховані у невеликому тайнику у нижній частині зерносховища, неподалік від житла. Можна сказати, що ці речі належали не бідним людям, які довіряли своїм сусідам, проте гроші та коштовності тримали окремо».

Приховане добро пролежало в землі більше тисячі років і свідчить про те, що в давні часи наші предки зналися на торгівлі: знайдене кришталеве та сердолікове намисто, за словами фахівців, могло бути привезене з Кавказу або Середньої Азії. Скарб містив і культові обереги — дві підвіски у вигляді кігтя, солярний амулет у формі кола та підвіску iз зображенням фінсько–угорської богині — покровительки тварин — з руками, що покояться на кінських гривах.

Господар, який подбав про схрон для красивих коштовностей, був неабияким трударем, оскільки на його садибі археологи знайшли ще й велику господарську яму зі схованим сільськогосподарським інвентарем, інструментами з догляду за садом і двором, кінські упряжки, вудила і стремена. «Наші знахідки підтверджують, що на території цього городища проживало зовсім­ не бідне населення, — каже Володимир Колода. — Йдеться не про родове селище, а сусідську общину. Її мешканці спільно використовували господарські площі, але достаток у кожного був свій. Нові знахідки підтвердили наші попередні висновки про те, що частина населення тут вирощувала зерно на продаж».

Масштабні археологічні розкопки на території Мохнача почалися наприкінці минулого століття. Знайдених тут історичних пам’яток вистачило б на окремий музей, відкрити який, за словами Володимира Колоди, можна було у покинутому Будинку культури. Там же знайшлося б місце і для бази експедицій. У тому, що цей туристичний маршрут був би популярним, немає жодного сумніву — поруч розкішні луки, джерела, реліктові рослини, річка Сіверський Донець, столітній бір і навіть фрагменти древньої фортеці.

Пристанище відлюдників

А найунікальнішою знахідкою сезону археологи назвали скит монахів–відлюдників, знайдений у Валківському районі. Двоярусний монастир висотою з людський зріст здивував нетиповими для аскетів вирізаними барельєфами, колонами і розписними фресками. «Усі відомі підземні обителі — Києво–Печерська лавра або Святогірський монастир, — були вирізані у твердій породі, — каже директор Слобожанської археологічної служби Ірина Голубєва. — А цей — всередині глинистого пагорба. Через м’якість ґрунту древнім майстрам вдалося створити на стінах справжні шедеври — барельєфи з Дівою Марією та Агнцем, колони».

Аналогів знайденого скиту, за словами археологів, в Україні немає. Їм уже вдалося розчистити підземну дзвіницю і вийти на нижній ярус обителі, де, можливо, будуть знайдені предмети древності й поховання монахів–відлюдників. Поки що культові історичні пам’ятки до рук фахівців не потрапили, тому що цей монастир місцеві жителі знайшли ще років тридцять тому і встигли вичистити його дощенту. Але, на щастя, відсот­ків 70 підземних ходів наразі завалені землею, у якій ще не порпалися «чорні» археологи. Тож не виключено, що найбільш резонансні знахідки — попереду. Ці ж завали уберегли стіни монастиря від повного знищення.