chrome firefox opera safari iexplorer

Бучацький замок пам’ятає і Пінзеля, і Потоцького, і Боднарівну…

13 листопада 2013 о 14:12

Сьогодні розвалини Бучацького замку – це місце, куди приходять зустрічати світанок випускники шкіл та закохані пари, тут роблять обов’язкову зупинку молодята у день весілля, фотографуються на тлі вікових мурів та на тлі величного краєвиду древнього Бучача. А той, хто хоч раз потрапить у це чудове місто, обов’язково заїжджає чи піднімається до розвалин замку, пише Високий замок.

Історія замку сягає кінця ХІV століття, коли литовські феодали Бучацькі заснували замок на місці городища XIII ст. Після переходу Бучача у володіння Потоцькими, на початку ХVII ст., замок розбудували, він перетворився у потужну споруду овальної форми, з високими мурами в два яруси та кількома високими вежами.

Згодом замок захопили турки. На початку XIX ст. міщанам дозволили розбирати замкові мури на будівельні матеріали, і колишня споруда почала танути на очах. Після Першої та Другої світових воєн фортечне каміння використовували для приватних будівель. Що не змогли розібрати – залишилося стояти як згадка про колишній замок-фортецю. Тепер про давні часи нагадують хіба фрагменти збережених грубезних мурів та підвалин.

Ми наче під землю потрапили, ступивши у кам’яний пролом, зарослий травою. Довелося низько нахилити голови та підсвітити собі мобілками. Йшли за бучачанином, краєзнавцем Віктором Гребеньовським. І саме там, у підвалах колишньої оборонної споруди, переконалися: товщина замкових мурів сягала 3,5-4 метрів. Будували назавжди, і далі б стояла ця споруда, якби не війни, не дощі з вітрами та зусилля людей…

bucha2

Краєзнавець Віктор Гребеньовський на розвалинах замку, wz.lviv.ua

До замку ми дісталися старою вуличкою, що веде від костелу вгору. Цією вулицею ходили усі бучачани усіх часів. У тому числі й майстер Пінзель. Іоан-Георг Пінзель, про якого збереглося так мало інформації, можливо, навіть жив десь тут поблизу. У середині ХVІІІ століття він створив неперевершений ансамбль скульптур для споруд Бучача (не кажучи вже про скульптури для Львова, Годовиці, Городенки, Монастирисьок, Рукомиша…) — для костелу, Покровської церкви, міської Ратуші, та прикрасив дорожні стовпи фігурами Матінки Божої та Яна Непомука… Пінзель жив у Бучачі, тут він одружився, тут народилися його сини. Тут була його робітня, де він творив у парі з архітектором Бернардом Меретином, а староста Микола-Василь Потоцький щедро оплачував їхні роботи.

Саме із замком на горі у мецената Потоцького пов’язаний був життєвий злам, що розвернув бажання та думки колишнього «п’яндиги та гуляйди» на сто вісімдесят градусів. Замок довший час був місцем гучних забав та гріховних утіх. Одного разу у нападі люті Микола Потоцький убив дівчину, яку в легендах називають Боднарівною. А відтак, на знак покути, почав витрачати значні кошти й докладати великих зусиль, щоб збудувати храми по всіх усюдах…

5 серпня

Інші дати
Ілля Рєпін
1844 – визначний художник-реаліст українського походження.
Розгорнути
Народився Юрій Хорунжий
(1937, м. Київ - 2007) - український письменник, журналіст, громадський діяч. автор близько 30 книжок, історичних повістей, романів, оповідань та есе. Зокрема, "Скифи", "Гонитва до мосту", "Таємна грамота", "Гетьмани України" та ін. Упорядник книжки спогадів "Опреа СВУ - музика ГПУ", "Вибраних творів"  Л. Старицької-Черняхівської.
Розгорнути
Народився Борис Антоненко-Давидович
(1899, м. Ромни Сумської обл. - 1930) - український письменник, літературо- і мовознавець. Автор книжок "Запорошені силуети", "За ширмою", "Слово матері", "Як ми говоримо", "Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки".
Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це - не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того працює людина розумово чи фізично.
Розгорнути
Народився Борис Гмиря
(1903, м.Лебедин Сумська  область – 1969) - український оперний та камерний співак. Виконавець основних партій в операх «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Наймичка» Миколи Вериківського, «Іван Сусанін» Михайла Глінки, «Русалка» Олександра Даргомижського,  «Фауст» Шарля Гуно).
Розгорнути