Він був автором ІY Універсалу Центральної Ради, яким було стверджено об’єднання всіх українських земель в одну незалежну соборну Україну. Один з активних діячів європейського соціалістичного руху, організатор вишколів вільних профспілок з екзилі. Його праця «Нова історія СРСР» видана за кордоном, вмить стала бестселером. Його ненавиділа радянська влада, за відстоювання прав українців, і недолюблювали свої брати демократи.
Все це — про Феденка Панаса Васильовича, науковця, письменника патріота.
В грудні цього року виповнюється 120 років з дня його народження.
Панас Феденко народився 13 грудня 1883 року у с. Веселі Терни ( зараз це Тернівський район м. Кривого Рога) Вехньодніпровського повіту Катеринославської губернії (зараз це Дніпропетровська область). Був дев’ятою дитиною в сім’ї. Початкову школу закінчив у Веселих Тернах. В 1913 році закінчив чоловічу гімназію в містечку Олександрії. Тут він здружився на все життя з Дмитром Чижевським, майбутнім визначним українським славістом та філософом світового рівня.
З 1913 по 1917 роки вивчав історію та класичну філологію на історико — філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету. В цей період він вступає до Української соціал- демократичної партії, що діяла в Петербурзі нелегально і видавала свій часопис
«Наше життя» за участю Володимира Винниченка, та Левка Чикаленка, в якому Панас Васильович надрукував перші свої статті на політичні теми. Став співробітничати зі щомісячником «Украинская жизнь», який виходив у Москві в1912 — 1917 рр., під редакцією Симона Петлюри.
У1917 році П. Феденко повертається додому навчає дітей латині та історії у новоствореній Веселотернівській гімназії. Тут його обирають делегатом від Верхньодніпровського повіту на селянський з’їзд Катеринославщини. Згодом селянство обирає його до Української Центральної Ради у Київ.
У жовтні 1917 р. Центральна Рада прийняла постанову про вибори до Українських Установчих Зборів. «Як кандидат від УСДРП до Всеросійської Установчої Ради і також Української я мусив взяти відпустку з української гімназії у Веселих Тернах, біля Кривого Рога. Ця школа була відкрита у вересні 1917 року коштом місцевих українських громадян Василя Скляра, Володимира Чирви, і за допомогою професора Володимира Боришкевича з Катеринославу», — згадував потім П.Феденко.
Описуючи революційні події якими було захоплене Криворіжжя, згадує як під час виборчої кампанії побував на більшості рудних копалень Кривого Рогу. Зміг переконатися, що національна свідомість населення значно зросла особливо у робітників. Свідомі українські робітники організувалися навколо есдека П. Речмедила, члена Центральної Ради, Тернюка, голови Ради робітничих депутатів Кривого Рогу, організували відділи «Вільного Козацтва» і готувалися відбити провокацію «Червоної гвардії». При об’їзді рудних районів П.Феденко супроводжували два робітника з селища Вечірній Кут. Проводячи агітаційні заходи спостерігав якого безперешкодного поширення набули друковані документи більшовицького уряду Лєніна –«Декрет про землю», «Декрет про мир» Носіями — пропагандистами були солдати — дезертири, що поверталися з фронту. «В той час, потрібні були десятки тисяч агітаторів за Українську Народну Республіку і мільйони прокламацій, плакатів, щоб протистояти потокові більшовицької пропаганди», — писав П.Феденко.
У січні 1918 року більшовики захопили владу в Катеринославі. В квітні місяці П.Феденко з відділами Вільного Козацтва прибув до визволеного міста... Тут разом зі своїми побратимами Ісааком Мазепою та Іваном Романченком та іншими катеринославськими есдеками редагує друковані органи УСДРП – «Наша справа», «Наше слово», «Голос робітника». Поряд з цим читає лекції в учительському інституті та в Другій гімназії Катеринославу.
На початку січня 1919 року був делегований від Катеринославської організації на YI з’їзд УСДРП. Як однин з лідерів партії приймав участь в роботі Трудового Конгресу України. Резолюції YІ з’їзду УСДРП були прийняті за основу «Закону про владу» Трудового Конгресу, що був затверджений 28 січня 1919 року в Києві. Автором цього закону, і Універсалу Трудового Конгресу став наш земляк. Панас Васильович оголосив ІY Універсал 28 січня 1919 року яким затверджено об’єднання українських земель в незалежній Соборній Україні.
У тяжкій боротьбі за волю України 1919- 1920 рр., коли УНР з усіх боків була атакована ворожими силами, Панас Феденко діяв як секретар ЦК УСДРП та редактор партійної преси, що виходила в Києві, Вінниці, Рівному, Кам’янці – Подільському. В той час Панас Васильович, займав посаду заступник міністра інформації в уряді прем’єра Ісаака Мазепи. З під пера Феденка вийшли майже всі декларації і накази уряду УНР видані 1919 року.
Влітку 1919 року на Україну насунула замість російської «червоної» окупації, білогвардійська реакція. В Кам’янці – Подільському за активної діяльності Панаса Феденка, створюється Центральний Український Повстанком для зв’язку з повстанським загонами,які опинилися під білогвардійською окупацією. В листопаді Українська Галицька Армія опинилася рішенням свого командування під владою генерала Денікіна. Однак і уряд, і військо УНР продовжувало боротьбу за незалежність проти обох російських червоної і білої армії. Війську дано наказ виступити в похід на ворога. Універсал «Від Уряду УНР»,затверджений 2 грудня 1919 року в м. Чорториї на Волині написав Панас Васильович з участю Осипа Безпалька, міністра праці. Уряд призначив нашого земляка, політичним радником командуючого УНР М. Омеляновича — Павленка в Першому Зимовому поході, що тривав від 6грудня 1919 до 5травня1920 року.
А також П. Феденко вирушив за дорученням ЦК УСДРП на схід Для зв’язку з партійними організаціями,що діяли у підпіллі. З різними пригодами побував у Вінниці, Катеринославі,Кривому Розі, Олександрії Умані, Києві інших містах. В Умані його трохи не розстріляли більшовики.
Після відступу українських сил на Захід, Феденко прибуває до Львова в лютому 1921 року, видає журнал «Вільна Україна» та «Соціалістична думка». В березні 1921року в Польщі, в м. Тарнові почала діяти Рада Республіки, як український парламент на чужині. Представником УСДРП був Панас Феденко. З Наддніпрянщини приходили посланці від повстанських об’єднань. Одного разу до Тарнова прибула зв’язкова відомого отамана Степової дивізії Костя Пестушка – Блакитного Віра Бабенко колишня учениця Панаса Васильовича у Веселотернівської гімназії. Повернувшись до додому на Криворіжжя, Віра через зраду потрапила до рук чекістів. Ці відомості, через рік приніс 70- літній дід. Він розповів, що Віру зрадив інший повстанець. Разом з іншими повстанцями вона була розстріляна в Жандармській балці у Катеринославі.
У1923 році Феденко разом з дружиною оселився в Празі де здобув титул доктора філософії Українського вільного університету на основі дисертації з історії України «Початки Руїни». У березні 1924 року у Марії та Панаса Феденків народився син Богдан, згодом відомий письменник, журналіст громадський та політичний діяч в діаспорі.
Від 1925 року Панас Васильович став завідувачем кафедрою історії в Українському педагогічному інституті ім... М. Драгоманова у Празі. І був обраний деканом історичного факультету,цього ж вузу. Його історичні праці високо цінив визначний український діяч В’ячеслав Липинський.
У 1923 році Феденко у складі делегації УСДРП, бере участь в установчому конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу,був представником партії у виконкомі Соцінтерну. Воєнна буря змусила його покинути Прагу і виїхати на Захід.
У 1945- 1951 роках Панас Феденко перебував у Західній Німеччині.Панас Феденко бере активну участь в об’єднанні українських соціал – демократів,соціал – революціонерів та соціал – радикалів в Українську соціалістичну партію. Але далі балачок справа не йде. «Підсовєтські» українці яким загрожувала примусова депортація, на від відміну від українців із західних областей, уникали, боялися згуртованості хоч і були демократами аж до анархізму. Їхня підозрілість, взаємне недовір’є, «хуторянство» ослаблювало українське організоване народоправство на чужині,- згадає у своїй книзі спогадів «Тички» наш земляк, публіцист Юрій Семенко, який мав добрі та приятельські стосунки з П.Феденком по війні. Українська Національна Рада, що була створена розрізненими угрупованнями діаспори 1948 році., захлиналася від «патріотизму фраз», та неробство»,- з гіркотою напише близький друг і соратник по УСП П. Феденка, Ісаак Мазепа. Діячі УНРади. своїми діями, заганяли себе у самостійне гетто, а таким чином для України нічого не здобудеш,- вказував П. Феденко. Постійні чвари та інтриганство змусили П. Феденко в кінці 1951 року виїхати до Лондона.
Там він починає видавати газету «Наше слово». У виданні з’являються передплатники та жертводавці. Панас Васильович від імені УСП активно приймає участь в міжнародних конференціях та конгресах організованих Соцінтерном, Міжнародному центрі вільних проспілок в етилі, що відбувалися у Римі, Гамбурзі, Мілані,Амстердамі, Парижі, Виступає поряд з відомими тогочасними політиками, бургомістром Західного Берліну Віллі Брандтом, згодом канцлера ФРН, керівниками профспілок майже всіх країн Європи, багатьох керівників нових країн Африки. Разом з сином Богданом та згодом і невісткою виголошують та друкують матеріали європейськими мовами про ситуацію в Україну під «московським караулом».Звісно це не подобалося Москві, яка зараховувала П.Феденка до «націоналістичний вожаків».Найцікавіше, те, що Панас Васильович: «…гостро критикував поїздки лідерів наших недемократичних за його оцінкою ( лідера АБН Ярослава Стецька — В.Д) у країни з напівфеодальним устроєм без впливу в світовій політиці. Замість витрачених коштів на подібні вояжі за них треба видавати книги різними мовами про Україну!»,- згадував Юрій Семенко.
Одночасно з видання газети «Наше життя» організовував навчання молодих українців у Інтернаціональному центрі вільних профспілок. У листах з Лондону до Юрія Семенка, він писав, « Історію роблять люди. Саме нестача відповідних людей у нас призводить до того, що росіяни вміють впливати на чужинців нам на шкоду… Сором нам, що Коцюбинський невідомий у світі, а російські другорядні письменники перекладені на різні мови».
На запрошення Інституту з вивчення СРСР П. Феденко в 1959 році повернувся до Німеччини в Мюнхен, де знайшов багатий матеріал для дослідницьких праць. Тут були опубліковані його роботи «Марксистські і більшовистські теорії національного питання»
( українською мовою).Книга «Нова історія КПРС» (англійською та російськими мовами) стала своєрідним бестселером тих часів. Вийшло друком чимало статей в різноманітних журналах які видавав Інститут.
В Лондоні були видані книги Ф. «Ісак Мазепа – борець за волю України», «Український рух у ХХ ст.», історична повість присвячена гетьману Петру Сагайдачному «Несмертельна слава». В Мюнхені у видавництві «Наше Слово» вийшла книга «Соціалізм давній і новочасний», що являє собою огляд соціалістичних ідей і рухів від найдавніших часів. Як у науці так і в журналістиці професор Феденко ставився з пошаною до фактів. Він вважав всяке відхилення від правди за велику шкоду й лихо у суспільному житті. Тому у своїх книгах, працях, промовах часто цитував слова Євангеліста Івана « І пізнаєте правду,і правда визволить вас».
Повернулася на батьківщину творча та наукова спадщина Панаса. Феденка. В Криворізькому історико — краєзнавчому,як і в Веселотернівському народному музеях існують розділи присвячені розділи життю і діяльності нашого видатного земляка І кожен з відвідувачів може по достоїнству оцінити подвижницьке життя нашого земляка його віру у ідеали рівності всіх народів, демократії, суверенності. Панас Васильович прожив довге життя повне злетів і падінь. Зовсім трохи він не дожив до того моменту коли була проголошена Незалежність України. Але всім своїм життям політик, науковець, письменник, П. Феденко З поза «залізної завіси» робив усе, щоб Україну знали у світі, прокладав шлях до Євроспільноти, до якої ми так тяжко розвертаємося.
Володимир Думанський, журналіст і краєзнавець, м. Кривий Ріг
