Хто б міг подумати, що всього за два місяці Україна, яка ще вчора стояла на порозі асоціації з цивілізованою Європою, перетвориться на диктатуру у центрі Європи? Влада діє за принципом: хто не з нами, той проти нас. І дарма, що тих, хто проти, навіть не сотні тисяч, а мільйони, дві третини народу. Одним махом (точніше, помахом рук тих, хто 16 січня благословив драконівські закони Олійника-Колесніченка) усіх їх оголосили поза законом. Режим намагається перетворити Україну на концтабір, а українців — з громадян у народну масу, яка ходитиме строєм, буде горбатитися на збагачення Сім’ї і не заважатиме владі красиво жити. Крок вліво чи вправо — жорстоке покарання. А то й – смертоносна куля. Без суду і слідства, як зробили це з убієнними на Грушевського. Людей не просто б’ють — відстрілюють.
У міліцейських коридорах відхрестилися від цих убивств, заявивши, що у подіях на Грушевського міліція не використовує вогнепальну зброю. Хоча, може, пригрозили в офіційній міністерській заяві. Наче після «подвигів» «Беркута» хтось ще сумнівається у тому, що може наша (точніше — «їхня») міліція. Може трощити голови студентам на Майдані, вибивати з травматичної зброї очі журналістам (лише за те, що вони по інший бік барикад виконують свій професійний обов’язок), хапати людей на вулиці і призначати їх екстремістами, терористами. Заправляєте на АЗС бензин у каністру — будьте готові, що до вас можуть підійти і загребти за звинуваченням в організації масових заворушень. Скажуть, поставляєте бензин «бойовикам» на Грушевського — для виготовлення коктейлів Молотова. Або просто постукають до вас у двері і пред’являть рішення суду про 15 років за ґратами. А ви навіть не знатимете за що, бо суд був заочним, оскільки ви, мовляв, не з’являлися на засідання.
Репресивними законами (таке визначення їм дали правозахисники не лише в Україні, а й у світі) нам намагаються залишити одне право — мовчати. За критику режиму — кримінальна стаття про наклеп, екстремізм чи заклик до повалення влади. Участь в акціях протесту — теж злочин. Громадянська позиція — поза законом. Громадські організації — агенти іноземних держав. Судді, прокурори і навіть кривавий «Беркут» — проголошені режимом священні корови. Якщо заважатимете їм жити (оприлюднюватимете їхні «подвиги», щоб Україна знала своїх «героїв», пікетуватимете їхні будинки) — вас можуть закрити на шість років.
Розвінчуючи корупціонерів у владі, пишучи про чиновницькі афери з «освоєнням» державних коштів, не забудьте взяти у чиновницьких кабінетах офіційний дозвіл на це. Попросіть у влади довідку про те, що вона корупційна. Інакше вас оголосять наклепником і засудять до штрафу, а то й — до двох років за ґратами.
Обурилися на своїй сторінці у соцмережах, що вам не виплачують зарплати чи «дитячих» грошей? Будьте готові, що вашу «крамолу» пришиють до кримінальної справи проти вас — за підбурення до масових заворушень.
Не дивуйтеся, якщо одного дня, намагаючись відкрити в Інтернеті гострі сайти, побачите на екрані повідомлення: «Доступ заборонено!». З ухваленими 16 січня законами влада навіть без суду може змусити провайдерів обмежити користувачам доступ до «неугодних» інтернет-ресурсів. Під грифом «заборонено» можуть опинитися навіть історичні матеріали. Наприклад, про Бандеру, Коновальця чи Помаранчеву революцію. Бо така історія, за буквою драконівських законів Колесніченка-Олійника, екстремістська.
Виходячи на майдани, одягаєте шоломи чи каски, щоб захистити голови від міліцейських кийків і куль? «Беркутівцям», які поламають вам ребра, нічого за їхнє звірство не буде (хіба що грамота і 500 кривавих доларів премії). А вас запроторять на 10 діб під арешт лише за те, що каска на вашій голові завадила костоломам у міліцейських погонах розтрощити вам череп. Ще й після цього скажуть чоботи міліціонерам поцілувати — за те, що не притягли вас за непокору чи екстремізм.
Та що там «Беркут», коли режим в Україні «дахує» «тітушок». І не просто «дахує», а платить їм за каліцтва опозиційних активістів, за спалені і потрощені авто учасників Автомайдану, за провокації з кривавими наслідками. Стараннями режиму в Україні стають нормою розправи, як з журналісткою Тетяною Чорновол чи громадським активістом Ігорем Луценком (якого викрали, побили і вивезли на мороз до лісу).
Вустами прем’єра Азарова режим оголосив учасників подій на Грушевського «терористами, злочинцями, які повинні відповісти за свої діяння». То що після цього заважає владі оголосити Майдан штабом української «Аль-Каїди» і запровадити у столиці надзвичайний стан, розв’язавши руки «вірним псам» у погонах? А там, дивись, і новий «гестапівський» закон парламентським «рукоприкладством» приймуть — «Про заборону в Україні народу України»...
Віктор ТИМОЩУК, заступник голови правління Центру політико-правових реформ
Коли влада сама вийшла за межі Конституції і порушила основоположні права і свободи, прийнявши протиправні закони, маємо право не виконувати цих нікчемних актів. Потрібно ігнорувати їх, не визнаючи їх законними. Хоча для багатьох це може мати негативні наслідки. Влада використовуватиме ці драконівські закони вибірково. Бо з такими протестними настроями серед українців «порушників» — мільйони, і притягнути їх до відповідальності навіть ця репресивна машина не зможе. Тому будуть висмикувати найбільш активних і впливових учасників протестів.
Ухвалені 16 січня закони мають репресивний характер і порушують масу положень Європейської конвенції з прав людини. Це стосується і свободи мирних зібрань (їхні учасники одразу ж стають порушниками). Доповнення Кримінального кодексу статтею про наклеп є поверненням до найгірших практик радянського авторитаризму, боротьби з інакодумством під прикриттям букви закону. Держава фактично встановлює обмеження на поширення інформації і свободу вираження поглядів. Адміністративні стягнення і кримінальні покарання збільшуються щонайменше вдвічі. При цьому санкції за деякі нові, менш небезпечні склади злочинів значно перевищують санкції за більш небезпечні злочини. Наприклад, за погрозу вбивства передбачено до двох років позбавлення волі, за крадіжку — до трьох, за зґвалтування, необережне вбивство – до п’яти. За умисне знищення майна правоохоронця і його родичів загрожує до п’яти років позбавлення волі, за групове хуліганство – стільки ж, за блокування доступу до житла групою осіб – до шести років (тобто за знищення житла покарання менше, ніж за його блокування), за опір правоохоронцю – до шести років. Це з ніг на голову перевертає логіку Конституції про пріоритетність захисту людини, її життя і здоров’я.
Ірина БЕКЕШКІНА, директор фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»
Реально «закони 16 січня» не були ухвалені: було порушено стільки норм, що, якби у нас були нормальні суди, то такі закони, звичайно, скасували б. Якщо влада думає, що зможе використовувати їх у широких масштабах, то помиляється. Щоб пересадити усіх, кого можна звинуватити за цими законами, не вистачить тюрем, засобів слідства. Якщо 12 відсотків населення брало участь у майданах, а 50 відсотків підтримують, не знаю, скільки треба персоналу, щоб це досліджувати і карати за громадянську позицію. Чи закривати, наприклад, грантові організації, яких в Україні дуже багато. Щоб цим займатися, ніякої СБУ не вистачить.
Ухвалені закони застосовуватимуть точково — проти тих, кого режим вважатиме своїм найбільшим ворогом. Для інших передбачається, що це буде залякуванням. Але не всіх можна залякати. Такі кроки влади можуть мати протилежний ефект, ніж планувалося. В Україні будь-яка силова акція влади призводить до протидії і загострення, а не смирення.
Володимир ЧЕМЕРИС, правозахисник
Ухвалені 16 січня закони порушують гарантовані Конституцією і Європейською конвенцією права на свободу мирних зібрань, свободу слова, презумпцію невинуватості, право на справедливий суд. Чи будуть вони виконуватися? Точково — так. Реальний механізм для того, щоб домогтися скасування цих ганебних законів, один — народ. Тиск Заходу, здається, на Януковича мало впливає.
Закони опубліковані, але на вулиці і Києва, й інших міст люди виходять у масках, шоломах, встановлюють намети, їздять колонами. Громадян не залякати. Якщо українське суспільство просто не буде виконувати ці закони як незаконні і такі, що порушують основоположні права і свободи людини, влада реально буде безсила перед цим. Якщо ж ці закони запрацюють, це означатиме, що Майдан програв. Але Україна стає, напевно, найреволюційнішою країною світу. Подивіться: «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!», Помаранчева революція, Податковий Майдан, сьогоднішні події. Вони відбулися з різного приводу, але причина одна — порушення громадянських і соціальних прав українського народу. Якщо сьогоднішнє повстання зазнає поразки, це не означає, що зникнуть причини виходу людей на вулиці. Люди все одно вийдуть. І рано чи пізно революція відбудеться.
Артем БІДЕНКО, політолог
Для чого приймаються закони? Щоб створити у державі певну систему, порядок. Закони, які не вводять порядку, навпаки, призводять до безладу. За стандартами юриспруденції, закони, неможливі до виконання, є засміченням правового поля. Це стосується і законів Олійника-Колесніченка. Реалізувати їх в Україні неможливо. Хоча б тому, що тюрем та ізоляторів на всіх не вистачить. Неможливо реалізувати ці закони і з точки зору контролю за їх дотриманням. Їх ухвалили з іншою метою. Ця мета — вибіркове правосуддя, боротьба з незгодними і покарання тих, хто заважає людям при владі. Але не думаю, що українці злякалися. Наші громадяни, на відміну від росіян, не бояться влади, навіть «Беркута» не бояться. Інша річ, що є багато байдужих людей, яким все одно, що буде. Вони сприймають ухвалені закони, не приміряючи їх на себе. Мовляв, прийняли щось там проти опозиції, нас це не торкнеться. Але коли ці люди побачать, що відбувається обмеження і їхнього особистого простору, реакція буде іншою.
Намагання накласти на Україну російське лекало не спрацює. Це приблизно те саме, що переносити американський тип демократії у Сирію. Російські політтехнологи, консультанти просто не розуміють, що і як в Україні, обманюють своїх клієнтів, пропонуючи сценарії, які в Україні не діють.
