Росія і Захід готуються до затяжного протистояння після анексії Криму, від якої у Москви може розігратися апетит щодо інших територіій колишнього СРСР і не тільки. Reuters виділив 10 можливих наслідків української кризи для міжнародних відносин та глобальної політики.
1) Ізоляція Росії. Роль Росії в міжнародних відносинах знижується. Москва фактично виключена з «Великої вісімки» промислово розвинених країн. Переговори про приєднання до клубу найбагатших держав світу — Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — і клубу розвинених країн-споживачів енергоресурсів — Міжнародного енергетичного агентства (IEA) — припинені. Заплановані саміти за участю лідерів країн Заходу в Росії скасовані.
Спроби президента РФ Володимира Путіна компенсувати ізоляцію з боку західних країн за рахунок країн-партнерів з неформального клубу BRICS наштовхуються на прохолодне ставлення Китаю та Індії до анексії Криму, яка створює неприємний прецедент для Тибету і Кашміру. У спільній заяві країни BRICS засудили санкції проти Росії, але обійшли мовчанням статус Криму і України.
2) Відродження НАТО. Військовий альянс, яким керує США, що втратив було актуальність з закінченням операції в Афганістані, знову при справах. НАТО активізував авіапатрулювання в Європі і проводить навчання в Польщі та країнах Балтії, а Варшава просить прискорити розміщення елементів протиракетної оборони США в Центральній Європі.
Під тиском США деякі європейські країни можуть відмовитися від запланованого скорочення оборонних витрат. Нейтральні Швеція і Фінляндія з зростанням російської загрози можуть зміцнити безпеку та НАТО.
3) Диверсифікація джерел нафти і газу. Енергетична карта Європи перекроюється, прискорюється пошук альтернативи російським поставкам нафти і газу. Країни Європи планують нові термінали для імпорту зрідженого природного газу, модернізацію трубопроводів і електромереж, розвиток південного коридору поставок енергоносіїв через Грузію і Туреччину.
Росія забезпечує третину потреб ЄС у нафті і газі, і 40 відсотків поставок газу йде через Україну. Європі тепер, можливо, доведеться зайнятися розробкою власних родовищ сланцевого газу і розвивати ядерну енергетику всупереч запереченням екологів і громадськості.
4) Китайський фактор. Дипломатичний альянс Росії і Китаю, які часто голосують в унісон в Раді безпеки ООН, може розвиватися в двох напрямках: зближення на основі зміцнення співпраці в енергетиці через будівництво нових трубопроводів для переорієнтації поставок нафти і газу з заходу на схід; або охолодження — якщо Пекін не вважатиме вигідним зміцнення зв'язків з ослабленою і частково ізольованою від світу Москвою і дистанціюється від Путіна. Публічно Пекін поки відмовляється приймати чию-небудь сторону.
5) Лідерство США. Керівна роль Вашингтона у міжнародній політиці, ослаблена підйомом країн і внутрішньою спрямованістю політики президента Барака Обами, частково відновлена. Незважаючи на виведення військ з Іраку і Афганістану і рішення зробити стрижнем зовнішньої політики Азію, події навколо України змусили Обаму повернутися до традиційної ролі «лідера вільного світу» в європейському протистоянні Заходу і Сходу.
6) Лідерство Німеччини. Українська криза закріпила за Німеччиною роль лідера в Європі. Німеччина як найбільша економіка грала першу скрипку в боротьбі з кризою в єврозоні, а тепер канцлер Ангела Меркель взяла на себе і переговори з Путіним. Розчарувавшись у ньому, вона швидко посилила первісну стриману позицію.
Готовність Німеччини скоротити енергетичну залежність від Росії покаже, як далеко підуть по цьому шляху інші країни ЄС. Меркель відповідає і за контакти з Юлією Тимошенко, президентські амбіції якої можуть загострити внутрішньополітичну ситуацію в Україні.
7) Єдність ЄС. Євросоюз знову згуртувався — хоча б і на час — перед обличчям нової зовнішньої загрози. У цій ситуації європейським лідерам буде простіше подолати давні розбіжності. Польща може прискорити рух до єврозони — ядра Євросоюзу, як це зробили країни Балтії. За нею можуть послідувати й інші країни, включаючи Данію, але, ймовірно, виключаючи Швецію і Велику Британію.
8) Велика гра в Центральній Азії. Захід змагається з Путіним за вплив на ядро в багатих енергоресурсами Азербайджані, Казахстані, Туркменії та Узбекистані, закриваючи очі на їх ставлення до прав людини. Якщо Росія ослабне економічно, перспективи зближення з Заходом заграють для них новими фарбами.
9) Російсько-американське співробітництво. Кооперація в деяких питаннях міжнародної безпеки збережеться, оскільки в інтересах Москви просувати ці процеси, щоб уникнути ще більшої ізоляції. Тертя можливі у сирійському, іранському, афганському і північнокорейському питаннях, і у Росії є важелі впливу, такі як поставки комплексів протиповітряної оборони С-300 Дамаску або Тегерану.
10) Майбутнє Путіна. Рейтинг російського лідера досяг небувалих висот на хвилі національної гордості за повернення Криму Росії. У той же час, джерелом нестабільності можуть стати олігархи, незадоволені втратою вартості бізнесу, зарубіжних джерел фінансування активів на Заході і права в'їзду в США і Європу. Більшість поки лояльні на 150 відсотків, але через півроку ситуація може змінитися.
