Після подій на Майдані та на тлі воєнної агресії з боку Росії українські виборці можуть переглянути свої електоральні вподобання, віддавши на виборах голоси націоналістично налаштованим політичним силам.

За словами Дмитра, одного з добровольців у лавах Нацгвардії, який зараз перебуває на блокпосту під Слов'янськом, до початку бойових дій на Сході країни він навіть не замислювався: націоналіст він чи ні.

— Хто сьогодні боронить свою рідну землю від іноземних загарбників і відстоює територіальну цілісність України? Звичайно, патріоти й націоналісти. Але правда полягає й у тім, що зараз ми воюємо пліч-о-пліч із вевеешниками, які у січні-лютому вишиковувались у центрі Києва проти прихильників Майдану. Поспілкувавшись, ми навіть зрозуміли, що стояли один проти одного в одні й ті ж часи на Грушевського. Спочатку в нас, справді, було вороже ставлення. Та зараз для мене ці хлопці такі ж патріоти як і я. Кількох із них уже немає серед живих, — розповідає Дмитро.

Націонал-патріотичні ідеї до кривавих подій на Майдані в українському суспільстві вважали чимось радикальним, непритаманним нашим співвітчизникам. Згадаємо, що ВО «Свобода» іноземні ЗМІ навіть називали найрадикальнішою правою партією в Європі. При цьому на останніх виборах в український парламент за неї проголосували 10% виборців.

— В Україні націоналістичні настрої поділяють приблизно 5 відсотків населення. І ця цифра протягом останніх років залишається незмінною. Але зауважу, що на виборах у Верховну Раду 2012 року націоналісти забезпечили «Свободі» лише половину успіху. Решту партія отримала від російськомовних українців, які повною мірою ніяк не могли поділяти цю ідеологію, — каже політтехнолог, президент компанії Bohush Communications Денис Богуш.

До таких російськомовних націоналістів відносить себе і киянка Тетяна Коломийченко. За її словами, підтримувати націоналістичний рух вона почала 2008 року, коли Росія напала на Грузію.

— Я не хочу жити так, як живуть у РФ та на окупованих нею територіях — у Придністров'ї, Південній Осетії, Абхазії. Там немає всього того, що характеризує сьогодні цивілізований світ: захисту прав і свобод людини, турботи про навколишнє середовище тощо. Путін качає газ, й це для нього головне. Щоб у нас так не було, нас усіх повинна об'єднувати національна українська ідея.

Те, що на підтримку націоналізму зараз виступають різні верстви населення, каже й політолог Віталій Кулик:

— Після Майдану в нас у країні очевидний правий, а швидше навіть етнонаціоналістичний тренд. Хоча я б не сказав, що більшість учасників Майдану — це прихильники правонаціоналістичної ідеї. Там були і ліві, і ліберали та інші групи, — пояснює Кулик.

Кривава спадщина.

Ще одним, як кажуть, боковим трендом електоральних вподобань, є поступове прагнення українців голосувати не за лідера політичної партії, а за ідеологію.

— У всеукраїнському масштабі про подібні явища говорити ще рано. Хоча, порівняно з 2004 роком, різниця простежується: якщо тоді була тільки одна ідея — підтримати лідера політсили і провести його у владу, то 2013-го та 2014-го підтримка була зосереджена навколо певних ідей, наприклад, європейської інтеграції, незалежності країни тощо. Але поки що стверджувати, що вони вже завтра стануть домінуючими і повністю зникнуть лідерські проекти, дещо зарано. Думаю, цей процес розтягнеться на роки, — ділиться спостереженнями політолог Петро Олещук.

Наочним прикладом опору ідеології вождизму також може бути і "ленінопад", що прокотився всією Україною. Пам'ятники вождю тоталітарного строю скинули в Києві, Чернігові, Полтаві, Переяслав-Хмельницькому, Житомирі, Броварах, Дніпропетровську. Нагадаємо, що відповідальність за повалення столичного пам'ятника Леніна взяла на себе «Свобода».

Цього року націоналісти вже показали перші виборчі результати — «Свобода» змогла заснувати власну фракцію у Київраді. А в Європі ж згадані явища в політичному середовищі вже стали трендом. Наприклад, до Європарламенту, вибори до якого відбулись у травні цього року, пройшов «Національний фронт». Факт, що за цю праву силу проголосував кожен четвертий виборець у Франції став сенсацією. У Данії перемогла націонал-консервативна Данська народна партія, набравши 26,8% голосів. Загалом приблизно 19% депутатів новообраного Європейського парламенту складуть представники партій правого спрямування.

— Я не знаю, за кого віддав би свій голос, якщо б зараз відбулися перевибори у Верховну Раду. Мабуть, обирав серед тих, хто не словами, а справами підтверджує свій патріотизм. Зараз це потрібно робити зі зброєю в руках, а не за столами перемовин, — говорить Дмитро. На його думку, у нинішній ситуації всі жителі України мають стати націоналістами, готовими захищати державу.

Європейські цінності

Приголомшливі результати зафіксували у Великій Британії. Уперше в новітній історії країни на виборах не змогли отримати перемогу ані консерватори, ані лейбористи. 25% голосів отримала Партія незалежності Сполученого Королівства. Це прирівнюється до політичного землетрусу.

Також у Фінляндії третє місце з результатом у 13% голосів виборців посіла політична сила «Справжні фіни». А угорська націоналістична партія Jobbik виявилася другою — за неї проголосували майже 15% електорату. Кожен п'ятий житель Австрії віддав свій голос за праву Партію свободи.

Успіху досягли й праві сили в Німеччині, хоча й під час передвиборної кампанії існування партії «Альтернатива для Німеччини» ретельно не помічали. Тепер канцлер Ангела Меркель висловила жаль у зв'язку із загальним успіхом правих сил на прикладі Франції, Данії та Великої Британії, а також заперечила можливість співпраці в Європарламенті з "Альтернативою для Німеччини".

Українські політологи пояснюють таку тенденцію наступним чином:

— Річ у тому, що в європейських країнах зростає кількість невдоволених міграційною політикою. Французам, наприклад, зовсім не подобається, що у вихідні Париж перетворюється на центральне місце для намазу, — говорить Денис Богуш.