Усе почалося з того, що на подвір’ї мешканця села Жидичин Віталія Прохоровського почали копати яму для прокладання каналізації. Однак дуже швидко змушені були роботи призупинити, бо натрапили під землею на дивну споруду. Археологи ДП «Волинські старожитності», оглянувши знахідку, констатували, що дивна споруда є не що інше, як старовинна гончарна піч.
У її горні знайшли чимало артефактів, за якими можна стверджувати, що піч цю місцеві гончарі спорудили ще в XIV-XV ст. На Волині подібних печей саме цього періоду ще не знаходили, пише Україна молода.
Висота печі — два метри, стільки ж має у діаметрі. Докопати до вустя, на жаль, не вдалося, бо там ростуть дерева і стоїть огорожа. Серед цінних знахідок, що збереглися в печі: глиняний кухоль, зразок кахлю, три глиняні пательні на ніжках, уламки різних горщиків. Саме кераміка і дозволила зробити висновки, що піч належить до литовського періоду, тобто часів правління у Луцьку князя Любарта чи Свидригайла.
— Земля ця ще дідівська. Три сини у діда було. Землю цю орали, засівали, але ніколи не натрапляли на щось подібне, — розповідає пан Віталій. — І якби не взявся копати каналізацію, може, й не знайшли б ніколи цієї печі. Ось поряд із нею я зробив яму для жому, з іншого боку почав копати каналізацію, а вона якраз між ними опинилася! — розповідає вражений господар обійстя Віталій Прохоровський.
— Я тридцять років копаю, але про таку знахідку вже й не мріяв! Це справді унікальна піч. На Волині подібних ми ще не знаходили. Треба подякувати господареві за його небайдужість. Бо міг би зруйнувати пам’ятку, нікого не повідомивши. Десь років двадцять тому на Рівненщині, в селі Верхи, знайшли горн XVI століття, такі частіше зустрічаються. А ось печі литовського періоду ще не траплялися, — прокоментував знахідку заступник директора ДП «Волинські старожитності» Сергій Панишко.
— Узагалі кераміка литовського періоду мало досліджена, — продовжує він. — Є відомості, що в 30-х роках ХХ століття в селі Озерце, що неподалік, поляки досліджували старовинні горна. У 2008 році ми в околицях Жидичина знайшли сопла металургійних горнів. Їх використовували для плавки заліза, коли будувався Луцький замок. Гончарні печі литовського періоду відрізняються від древньоруських кращою якістю, більшою потужністю. Взагалі у XIV столітті на Волині відбулася технічна революція, а литовський період для волинських земель був дуже сприятливим для розвитку. Наші предки, до речі, вже тоді вміли тушкувати страви. У горщиках того періоду знаходимо вінчик із виїмкою, щоб накривати посудину, тобто їжа тушкувалася, мліла. Глиняні пательні, наприклад, мають ніжки, щоб ставити їх на вугілля. Цікавий зразок кахлю знайшли тут, у Жидичині. Він чотирикутний, горщикоподібний і клався отвором назовні, що збільшувало тепловіддачу печі. З 1560 року почали використовувати інший, коробкоподібний кахель. До 1565 року Волинська земля була потужною, а її кінцевий південно-східний пункт був у місті Первомайську Миколаївської області. Земля поділялася на Брацлавське і Волинське воєводства. Але то інша історія.
Подальша доля унікальної печі, на жаль, банальна. Її дослідять, зафотографують і закопають назад. Щоб музеєфікувати такий об’єкт — потрібні великі кошти. Отож пам’ятка й надалі спочиватиме в землі на подвір’ї Віталія Прохоровського.
