Вони не поцуралися взяти до рук зброю. Факти про політиків у зоні АТО. Про тих хто змінив зручні крісла депутатських та чиновницьких кабінетів на окопи та бліндажі на Донбасі. Про народних обранців в одностроях.
«Я с 18 августа являюсь добровольцем, призванным по мобилизации в воинскую часть 0624, именуемую баталйоном «Айдар». Все очень просто, пришел в военкомат, оформился, и вот здесь я, в городе Счастье, на рубежах защищаем Родину», — розповідає боєць батальйону «Айдар» та міський голова Олександрівська Микола Греков.
Микола Греков — міський голова Олександрівська. Міста біля Луганська, яке окупували бойовики. На його очах терористи руйнували Україну, вбивали, ґвалтували. Але найгірше те, що це все відбувалося за мовчазної згоди самих городян.
«И когда я понял, что нет возможного момента мирно влиять на данную ситуацию и увидел, что в Луганске уже начался беспредел, убийства и мародерства, после этого я принял для себя решение взять в руки оружие», — говорить він.
Тепер в Олександрівську перебої з електрикою та водою. В місто не надходять пенсії та зарплати бюджетникам. Микола Греков каже, це розплата за сприяння терористам.
Його побратим по батальйону — депутат Львівської обласної ради Ігор Грещук, не вагаючись взяв зброю і рушив на схід. Це той рідкісний випадок, коли не комбати йдуть в політику, а народні обранці вирушають у зону бойових дій. Так само вчинити він закликав і своїх колег.
«Я закликав їх, що виборчий процес пройшов. Я був вже після виборів. І потрібно всім зі зброєю в руках захищати нашу державу. Не піаритись, не бути диванною сотнею, не бути патріотом тільки на словах, а бути патріотом на ділі», — говорить Ігор Грещук, боєць батальйону «Айдар» і депутат Львівської обласної ради.
Але поки мало хто почув Ігоря. Натомість народний депутат першого скликання і останній політв'язень СРСР Іван Макар не чекав на особливе запрошення, незважаючи на солідний вік попросився на передову.
«Я пробував піти в таку армію, я є офіцер запасу. Старший лейтенант, зенітний артилерист. Я пробував через військкомат Печерський, там, де я живу, у Києві піти. Довго мене перевіряли, я таки доволі в непоганій формі на свої 58 років», — розповідає Іван Макар.
Але в регулярну армію Івана Івановича не взяли. Вирішив йти в добровольчі батальйони. Зараз він у підконтрольному українським силовикам Щасті охороняє Луганську ТЕС, яка постачає тепло на окуповані території.
«Те, що ТЕС обстрілюють, безумовно, я потрапляв кілька разів під «Град» під Лисичанськом, і тут. Були розриви мін поряд. Але прямих зіткнень вже давно немає, особливо тут, у Щасті», — говорить він.
Усі троє бійців готові і далі воювати за Україну, але, як і всі інші захисники Вітчизни, чекають на мир.
«Ми, українці, ми працьовиті. Ми зможемо своєю працею і своїм умінням побудувати процвітаючу державу Україну», — говорить Ігор Грещук.
