Щонайменше до третини жителів зайнятого бойовиками Донецька пробивається українське телебачення. Про це Радіо Свобода повідомив міністр інформаційної політики Юрій Стець. За його словами, цього вдалося досягнути завдяки зусиллям самих мовників. Натомість профільний концерн, який мав би сприяти відновленню українського мовлення на Донеччині та Луганщині, поки що залишається осторонь цього процесу. Проблеми з доступом до інформації мають не лише жителі окупованих територій – у тих населених пунктах на лінії фронту, де немає світла, основним джерелом новин стають переважно чутки.
Щонайменше третині жителів Донецька мають бути доступні телеканали «5-й» і «1+1», а також «Радіо 24», переконує Радіо Свобода міністр інформаційної політики Юрій Стець. Це, за його словами, – результат зусиль самих мовників.
«Завозять своє обладнання, антени. Такі, наприклад, які встановлені на будці на горі Карачун», – розповідає він.
Відновлення українського теле- і радіомовлення як на територіях, звільнених від проросійських бойовиків, так і в районах, досі їм підконтрольним, Міністерство інформаційної політики вважає одним із першочергових своїх завдань. Але повноцінна робота, розповідає міністр Юрій Стець, гальмується керівництвом Концерну радіомовлення, радіозвʼязку і телебачення.
Разом із концерном РРТ Мінінформполітики планувало глушити теле- і радіоканали противника і відновлювати поширення українського сигналу. Але, за словами Юрія Стеця, концерн до цієї роботи не долучився. Більше того: міністр каже, нібито за сприяння гендиректора Олександра Півнюка представництва концерну на сході України сприяли поширенню теле- і радіосигналу російських і сепаратистських каналів. Діяльність Півнюка зараз зʼясовує спеціальна урядова комісія
«Ця урядова комісія має розібратися, чому весь цей час концерн РРТ – переважно керівництво цього концерну – не допомагало відновлювати мовлення українських телеканалів і радіостанцій на сході, а сприяло тому, що, наприклад, представники луганської філії концерну РРТ працювали в Луганському ОРТПЦ і обслуговували передавачі, які використовувалися для трансляції телеканалів так званих «ДНР» і «ЛНР», а також російських телеканалів», – розповідає Юрій Стець.
«Цей, як на мою думку, саботаж, зменшив у часі можливості щодо відновлення мовлення українських телеканалів і радіостанцій», – додає міністр.
Прес-служба концерну РРТ у своєму офіційному повідомленні заявила про інформаційну кампанію проти гендиректора і порівняла її з «часами Сталіна та Берії». У концерні радять дочекатися висновків урядової комісії.
Замість українського ТБ – «Новоросія» й «Оплот»
Влад – студент-журналіст Одеського університету, який нещодавно повернувся з рідного Донецька. Розповідає, що його телевізор українських каналів не показував. «Українські телеканали вимкнули, ввімкнули місцеві – на кшталт «Новоросії», «Оплоту» тощо. Є також російські, як-то «Росія-24», «Росія-1», «Перший» та інші», – каже він.
За словами Влада, у місті працює і радіо, але українські передачі переважно заглушуються. Є у Донецьку й інтернет – по суті, єдиний канал комунікації для тих, хто хоче відтворити повну картину подій. Деякі українські інформаційні портали блокуються, тому багато людей зʼясовують подробиці у соціальних мережах.
«Багато хто сидить «вКонтакті», там є групи, які стосуються самого міста, а також «пабліки» різних інформаційних сайтів, – розповідає донеччанин. – Вони не закриті, і там можна дізнатися основну інформацію».
«Підземне життя, зате працює телевізор»
Нестачу інформації відчувають жителі не лише окупованих районів Донеччини і Луганщини, але й населених пунктів уздовж лінії фронту. Майя Михайлюк – волонтер групи «Крила щедрості і турботи». Разом із іншими учасниками ініціативи вона збирає і розвозить гуманітарні пакунки для жителів «гарячих точок» на кшталт Марʼїнки, Опитного чи Пісків.
Майя Михайлюк розповідає: навіть коли у цих населених пунктах була електроенергія, по телевізору були доступні лише російські канали.
«Наприклад, ми приїжджали в Опитне. Заходимо у підвал, там – підземне життя, зате працює телевізор, і по телевізору нон-стоп мовить російське телебачення», – згадує вона.
Каже: коли зникає електроенергія, місцеві жителі починають покладатися на чутки, які, переважно, не на користь українській стороні. Водночас, за словами Майї Михайлюк, попри упередження місцевих до журналістів, українську пресу вони б читали – якби мали таку змогу.
«Інформаційний голод існує. Коли нам в останні пару поїздок давали журнали «Новое время», їх люди розбирали швидше за їжу, – розповідає волонтер. – Люди хочуть читати – попри те, що вони нам казали, що не дивилися б українське телебачення».
Майя Михайлюк каже: волонтери не відмовилися б, якби разом із їжею чи одягом для жителів Донеччини і Луганщини їм передавали і періодику.
На шляху до Придністровʼя
Інформаційна ізоляція штучно створених Росією зон конфлікту – проблема не лише України. Молдова наразі фактично втратила канали комунікації з невизнаним Придністровʼям. Там немає молдовського телебачення, немає молдовських газет і радіо – лише російські або місцеві засоби інформації. Інтернет є, але багато сайтів блокуються, а інтернет-контент на території сепаратистського регіону контролюється КДБ.
«У Молдові були ініціативи для того, щоб робити продукт для окупованих територій, не підконтрольних конституційній владі. Були ініціативи зі створення спільного телеканалу, чи спільної газети, яка поширювалася б на обох берегах Дністра», – розповідає виконавчий директор Асоціації незалежної преси Молдови Петру Маковей.
Ці ініціативи у Молдові так і не втілили. Придністровʼя де-факто не підконтрольне Кишиневу вже понад 20 років.
