Восени 2014 року озброєні терористи разом з деякими працівниками університета проголосили «народного ректора» університету і сказали, що з цього моменту університет підпорядковується міністерству освіти «ДНР». Всі, хто з владою самопроголошеної республіки незгодний, були вимушені тікати з університету.

Але все виявилося не так просто. Більше того, що найкращі люди виша поїхали, вони ще й університет з собою прихопили.

Тож на початку жовтня декілька викладачів, керівництво ДонНУ і ініціативна група студентів приїхали до Вінниці після погодження з міністром освіти і науки України Сергієм Квітом.

Ось, що згадує Сергій Коновалов, студент та по суміцнитству працівник спеціальності економічна кібернетика: «Я приїхав до Вінниці 12 жовтня. Коли приїхав, то тут було чоловік 20 з усього університету, і всі розташовувалися фактично у двох кімнатах департаменту освіти. Ректор, секретар ректора, кілька викладачів (по 1-2 з кожного факультету) та ініціативна група з 4студентів. Умови були досить спартанські. Спочатку нам виділили 15 місць у гуртожитку університету післядипломної освіти. Хтось шукав житло самостійно, хтось залишився там і живе в цьому гуртожитку досі. Спочатку цей гуртожиток був безкоштовним, зараз плата символічна.»

На самому початку жовтня, коли сюди приїхав Роман Федорович Гринюк (ректор ДонНУ), було оголошено, що приміщення колишнього заводу «Кристал» повністю віддають під університет, але умов там немає абсолютно. При переїзді не було ні техніки, ні меблів. Всі працювали на своїх ноутбуках і був один принтер на весь університет. На початку листопада місцева влада виділила нам ще одне приміщення в будівлі університету сучасних знань. Там зараз розташовуються економічний, біологічний, філологічний факультети та факультет іноземних мов. Але тоді там оселилася тільки приймальна комісія.

А ось декан економічного факультету Шаульська Лариса Володимирівна згадує, як студенти допомогли викладачам прийнятирішення. 25 вересня було підписано наказ про те, що ДонНУ евакуюється до Вінниці. Багато хто з колективу економічного факультету за літо вже знайшли собі роботу в інших місцях, але коли ми дізналися про переїзд, то, звичайно перед усіма був складний вибір. Коли на сайті МОН була відкрита реєстрація для студентів і викладачів, ми побачили, яка величезна кількість студентів готові переїхати разом з університетом, вчитися, працювати і жити у Вінниці, отримуючи освіту в українському університеті. Бо для них це було важливо.

Це допомогло викладачам визначитися, ми зрозуміли, що наша відповідальність перед студентами повинна проявитися саме в цей момент і багато хто з нас прийняли рішення повернутися в рідний університет.

Немало студентів відпочатку навчалися дистанційно, а до Вінниці приїхали вже на другий семестр.

Ось що розповідають вони:

Я переїхав до Вінниці в кінці січня. Проблем з адаптацією не було ніяких, тому що місто дуже добродушне і приємне. Вдалося вирішити всі побутові питання, і ніяких труднощів ні я, ні моє оточення не відчували. Приїхав відразу, як тільки почала повноцінно працювати очна форма навчання,
— розповідає студент 5 курсу Анатолій.

Інші розповідають, що Вінниця місто дуже хороших людей. Де доброта є місцевим трендом.

Жодного разу не було будь-якого конфлікту через те, що ми з Донецька, навпаки місцеві жителі намагаються нас підтримувати,
— наголошує третєкурсник Михайло.

Звичайно, що будувати університет фактично «з нуля» було важко, як морально, так і матеріально.

Зрозуміло, каже один зі співробітників університету, гостро стояло фінансове питання. Коли ми приїхали на початку жовтня, то всі жили за свій рахунок. Але наприкінці грудня були виплачені всі заборгованості по зарплатах викладачам і по стипендіях студентам: і за літо, і за осінь і за грудень, при цьому з непоганими надбавками та преміями. Зараз все виплачується регулярно. До того ж тим, хто тут живе постійно, виплачуються премії та надбавки, інші отримують звичайні зарплати і стипендії. Також деякі студенти та викладачі подали заявки в один з місцевих фондів і їм частково компенсують витрати на житло.

Вивезти що-небудь з Донецька було практично неможливо: крім матеріально-технічної бази там залишилася вся документація, всі архіви, всі фонди і т.д. А цієї зими у нас був перший випуск ДонНУ Вінниця на економічному факультеті.

При цьому викладачі просто не знали, які оцінки ставити в диплом, адже всі відомості та інше залишилися в захопленому ВУЗі. Але ситуацію потроху вирішуємо, намагаємося відновлювати і документальну базу Університету, та студентські документи. І все-таки перший випуск вже відбувся, і вони отримали дипломи українського ВНЗ, які котируються в усьому світі.

Лариса Володимирівна переконана, що всі труднощі лише спонукали їх до кращого результату, та все ж було важко.

Безумовно, були побутові складнощі, але починаючи з 25 травня минулого року ми вже звикли переїжджати, знімати квартири, жити на валізах. Тому особисто для мене черговий переїзд із Києва у Вінницю не був проблемним. На тому етапі ми вже пережили той момент, що ми багато чого залишили там. Але тут нам легше в тому плані, що свою роботу ми тут несемо як місію по збереженню великого інтелектуального і творчого потенціалу в межах України. І, незважаючи на якісь побутові труднощі, я можу сказати, що за півроку у Вінниці ми зробили такий обсяг роботи, на який в Донецьку витрачалися роки.

Нині вже є перші результати такої праці. Видані дипломи зимовому випуску, впроваджена давно омріяна система дистанційної освіти, проводяться дні відкритих дверей тощо.

Окрему увагу варто приділити саме системі дистанційного навчання, яка, за фактом, дала можливість отримувати освіту в українському ДонНУ всім тим, хто в силу певних обставин не зміг переїхати до Вінниці.

Про саму систему, її переваги та недоліки, та її наслідки працівники та студенти кажуть різне.

Декан економічного факультету каже, що дистанційне навчання на її факультеті працювала і раніше, але ця ситуація, звичайно, прискорила процес вдосконалення у цій сфері.

У нас багато викладачів знайомі з подібною системою роботи, тому складнощів особливих не було. Тільки раніше дистанційна система застосовувалася в основному для заочників і для тих, хто був на індивідуальному графіку. Хоча, безумовно, за місяці, проведені тут, ми зробили набагато більше, ніж за роки підготовчого етапу в Донецьку.

Також важливо відзначити, що в результаті переїзду університету середній вік викладачів знизився. Тому пристосуватися до дистанційної форми було трохи легше. Цей формат, звичайно, не замінює повноцінного навчання, але в даній ситуації є компромісом,
— наголошує вона.

Як саме це працює, пояснює Сергій Коновалов.

За його словами, система дистанційного навчання була пріоритетним питанням ще з жовтня. Завдання вирішили в такий спосіб — пристосували корпоративну мережу office 365, а також Outlook і OneDrive. Створені портали усіх факультетів і всі лекції і завдання, які вичитуються аудиторно, також дублюються на порталах. Тому у всіх є можливість навчатися дистанційно. Іспити складають хто по скайпу, хто електронкою — підбирається зручна для кожного форма.

Перший семестр більшість викладачів вичитали дистанційно. На другий семестр розклад формують не так, як зазвичай, а блочно — одна дисципліна вичитується два тижні. Тобто викладач має можливість приїхати на цей період, відчитати свою дисципліну і виїхати. Це незвично і важко і студенту, і викладачеві, але на даний момент найбільш комфортно.

Але кажуть і про мінуси таких інновацій.

Дистанційна система поставлена досить добре, але при цьому користуватися нею було складно як викладачам, які в силу віку і менталітету не володіють нею досконало, так і студентам, які знаходяться в зоні АТО — там постійні перебої з електроенергією, інтернетом тощо. До того ж немає безпосереднього контакту з викладачем, що, знов таки, для нашого менталітету не зовсім зручно,
— пояснює Михайло.

Всі, з ким ми спілкувалися, зійшлися на одному беззаперечному плюсы вимушеного переселення. Це повернення в університет «духу студентства». І дійсно, через всі труднощі, які випали на долю емігрантів-освітян, вони стали майже родиною. Самі ж вони кажуть наступне. Спочатку, розповідає Сергій, ми всі дуже згуртувалися: і студенти, і викладачі. Зіграло роль і те, що всіх спочатку поселили разом, і ми якийсь час разом жили, працювали, готували їжу, шукали приміщення під аудиторії і т.д. Тоді дійсно можна було сказати, що університет це одна сім'я. Зараз вже відносини якось формалізувалися, але дух взаємовиручки залишився.

Безумовно, для людей характерно прагнення об'єднуватися в критичних ситуаціях, щоб відчувати якусь підтримку. І, мені здається, саме завдяки такій ситуації, ми зараз на шляху формування нормальних партнерських відносин у колективі, коли ми відчуваємо необхідність допомагати один одному і саме цим можемо змінити на краще щось навколо себе,
— каже Лариса Володимирівна.

А ось диспетчер факультету Нонна Кобідзе розповідає, що після переїзду колектив сильно зблизився. І це допомогло вирішити і залагодити старі конфлікти в колективі. Навіть тих, кого раніше недолюблював, зараз вважаєш рідними і близькими, бо ми багато пережили разом. І студенти теж змінили своє ставлення.

Величезний плюс цієї ситуації ще й в тому, що у нас сталася природна люстрація — відсіялися всі «ватники» і проросійськи налаштовані люди, яким не місце в українському університеті,
— каже вона.

Розповіли в ДонНУ і про те, які перспективи бачать для свого рідного виша у Вінниці.

Нонна переконує, що дуже багато студентів місцевих виявили бажання навчатися в ДонНУ. Конфліктів у відношення до нашого університету з боку місцевих студентів, викладачів та ВНЗ немає. Навпаки ми відчуваємо величезну підтримку і розуміння.

Я думаю, що перспектива у ДонНУ у Вінниці досить радісна і сприятлива. Тим більше, якщо наш розвиток буде підтримуватися державою та місцевою владою, то у нашого університету є всі шанси зайняти лідируючі позиції в регіоні. До того ж, враховуючи кількість міжнародних програм, з якими співпрацює і економічний факультет, і університет в цілому, у випускників завжди буде можливість знайти собі роботу за межами України, і це теж перевага нашого ВНЗ на тлі інших місцевих університетів та інститутів, — пояснив Анатолій.

Шаульска Лариса каже, що нині поступово вирішуються питання з аудиторіями, місцями в гуртожитках для студентів та інше. Сказати, що вже все прекрасно — не можна, але у нас є прагнення і бажання працювати.

Таким є оновлений ДонНУ, і після спілкування з настільки впевненими, сильними і працьовитими донецькими патріотами не залишається сумнівів у тому, що Донецький Національний Університет не тільки зміг зберегти те, що в Донецьку намагалися знищити автоматами, а ще й спроможний до подальшого розвитку.