Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? Досліджує Україна молода.
За доступну медицину! Не цокаючись
У результаті на Вінниччині реформа лише прискорила процес, що почався двадцять років тому: кількість лікарняних закладів скоротилася більш ніж утричі. Із 208 у 1995 році до 64 у 2014 році. Також вдвічі зменшилася кількість лікарняних ліжок — із 25 до 12 тисяч.
Зате побільшало амбулаторій та поліклінік — із 338 до 472. У поліклініки приходять хворі, але половина з них відмовляється від лікування — немає грошей на ліки. Це називається первинний рівень.
Чимало пристрастей кипіло навколо кількості госпітальних округів. У області 27 районів. Чиновники драпірували їх прогнозоване число перебільшеними цифрами: від 18 до 21. А поки що створено лише три: Бершадський, Крижопільський і Могилів-Подільський, що зліпили з восьми районів області. І це в регіоні з досить розгалуженою сіткою населених пунктів.
У чиновників департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДА погляд більш оптимістичний. Основною стратегічною метою реформування директор департаменту Тетяна Бабій назвала наближення медичних послуг до пацієнта. Мовляв, на Вінниччині з цим успішно справились.
Локальні бунти проти закриття лікарень
Отже, більшість нарікає, що пілотні проекти відчутного покращення не дали, як і позитивного досвіду.
Раз по раз спалахують бунти то в селах, то в містечках під час другого етапу реформи. Їх детонатором стають спроби закриття медичних закладів. Пік цих бунтів припав саме на нинішній рік.
Мешканці селища Дашів Іллінецького району перекривали дорогу, дізнавшись про закриття їхньої лікарні. А найближча — аж за десятки кілометрів. На трасу вийшли кількасот людей.
«На сході хлопців убивають кулями, а тут нас знищують болячками!» — протестували проти закриття лікарні у селищі міського типу Брацлав, що в Немирівському районі. Повстало майже все селище, величезний натовп перекрив рух автомобілів по мосту.
«Чотирнадцять тисяч людей — містечко Брацлав, села Вигнанка, Вишківці, Марксово, Вовчок, Довжок, Пархилівка, Семенки, Мар’янівка, Салинці, Зяньківці, Анчиполівка, Новоселівка, Глинське, Гриненки, Скрицьке, Грабівці і Сорокодуби — залишають без медичної допомоги! Це геноцид! Найдорожчі в усій Європі ліки, і ті фальшиві! Ганьба! Що це за влада?!» — кипіли гнівом брацлавчани.
«Викрутаси медичної реформи нині зводяться лиш до «оптимізації», тобто до скорочення, — переконаний лікар Брацлавського підрозділу Немирівської ЦРЛ Юрій Оцупок. — Штати стиснули до неможливості, позакривали пологове, дитяче, хірургічне та інші відділення, лікарів перевели на половину і чверть ставок. Зате в приміщенні пологового відкрили приватну аптеку».
Районні чиновники пообіцяли, що лікарня не закриється до виборів, а далі долю медзакладів у Брацлаві будуть вирішувати люди. Та чи порадяться насправді з людьми?
«Гаплик нам буде без лікарні! Не дамо її закрити!» — це звучало на зборах у віддаленому селі Новофастів Погребищенського району (на кордоні з Київською областю). Терпець у людей урвався, коли в місцевій амбулаторії укотре провели скорочення — звільнили лаборанта.
У суперечках та взаємних претензіях із районним начальством лікарню закрити не дали. Вихід знайшли — сільради Морозівки, Бабинців, Сніжного і Новофастова вирішили за свій рахунок утримувати 10 стаціонарних ліжок.
І найсвіжіший вересневий спалах бунту пройшов у селі Ободівка Тростянецького району, де люди виступили проти закриття станції швидкої допомоги. Активісти звернулися до заступника президента Благодійного фонду «Допомога онкохворим дітям» Лариси Білозір (Кучер), до речі, доньки депутата ВР Миколи Кучера та невістки співачки Оксани Білозір. Дізнавшись про проблему закриття станції швидкої допомоги, Лариса Білозір пообіцяла ободівчанам допомогти.
І це — лише декілька штрихів велелюдного обурення людей від наслідків реформування.
Реформа відмінила педіатрію
Заступник головного лікаря вінницької райлікарні Валерій Щербаньвважає, що за нинішньої соціально-економічної ситуації недоцільно утримувати дільничні лікарні в селах. Проте потрібна чітка стратегія розвитку медицини, а не знищення педіатрії.
«У Вінницькому районі дитяча медицина нагадує розбомблений Донецький аеропорт. Тільки там бомбили «градами», а тут — чиновницьким непрофесіоналізмом. У нас у районі тридцять років тому було 105 ліжок, а нині — всього 22. І це — на 16 тисяч дітей. Огляди проводяться без дитячих спеціалістів. Первинні центри медико-санітарної допомоги проблему не вирішують. Адже там немає вузькопрофільних фахівців. У нашому районі дитяча медицина відкотилася на 40 років назад. Якщо десять років тому було 114 дітей-інвалідів, то зараз — утричі більше. Відсутня профілактика дитячих захворювань. Із таким підходом оздоровити націю неможливо», — нарікає Валерій Щербань.
Цим же стурбована й заступник голови облради, педіатр за фахом Наталія Солейко: «Запроваджуючи пілотний проект у нашому регіоні, ми найбільше боялися втратити цілу касту педіатрів, в тому числі — вузьких спеціалістів. Так воно і сталось. Навіть у тих стаціонарах, що функціонують згідно із законом, — дефіцит педіатрів. Можливо не в кожній лікарні, але є ціла низка районів, де немає кому працювати».
Овечка Доллі після реформи
Галузевий міністр Олександр Квіташвілі, перебуваючи у Вінниці, говорив про комерціалізацію лікувальних закладів, зважаючи на нестачу бюджетних коштів. Але чи задовольняє це всіх? Крім того, хтось роз’яснить, як виглядатиме відреформована медицина? Що в результаті? А головне — яка мета?
Не можна всі лікарні переводити на комерційні рейки, вважає польський експерт iз децентралізації в Україні, котрий реалізував у Польщі легендарний план Бальцеровича, створив і запустив польську реформу самоврядування, Войцех Місьонг. Він вважає, що лікарні мають отримувати центральне фінансування з держбюджету; повіти мусять фінансувати пункти «швидкої», а окружні центри — амбулаторії та інше. Все геніальне — просте.
«Організувати роботу лікарні як винятково комерційної структури практично неможливо, — переконаний пан Войцех. — Ми повинні дбати про всю мережу медичних закладів, забезпечуючи рівний доступ усім громадянам».
Цікаво, наші можновладці враховують фактор децентралізації? Чи ліплять абищо? Діюча українська система фінансування медицини передбачає субвенцію з бюджету, причому скроєну за старим лекалом, що, по суті, не є децентралізацією і нагадує просту роздачу грошей.
Лікуватимемо, чи нехай живе?
А може, оголосити перемир’я на медичному фронті? Направити бюджетні кошти не в чорні діри, що їх називають стратегіями та реформами, а використати для стабілізації стану системи охорони здоров’я? Доки її не паралізувало остаточно. Може, краще докласти максимум зусиль, аби в період фінансової кризи, військових дій на Донбасі, переселення сотень тисяч людей зберегти без втрат те, що є, забезпечити умови для лікування хворих — як дорослих, так і дітей, а головне — рятувати поранених бійців АТО, максимально їх підтримувати в період реабілітації.
Можна приватизувати лікарні, затвердити прейскуранти на всі види медичної допомоги, назвавши їх послугами, але не можна примусити населення платити, якщо пенсії чи зарплати вистачає лише на хліб і комунальні послуги. Верх цинізму — рахувати грошові потоки, що проходять через підприємства охорони здоров’я. Не про декор потрібно думати, коли руйнується дім.
