«У свій час я досить довго був на Кавказі та бачив всяке: випадок з акторами, які потрапили «в заручники» до місцевих жителів, стався в одному з гірських районів. Я подумав, як люди могли вляпатися в подібні неприємності, і вийшла історія, яка лягла в основу кіносценарію.

Мені зрозуміло, як у людини в душі виникає любов і як вона робить гарні вчинки. Але мені не цілком зрозуміло, чому люди роблять всяку фігню. І я намагаюся собі це пояснити «на папері». Особливо мене цікавить, як мистецтво впливає на людину і чи може воно зробити її кращою. Чи є шанси? Люди читають Коран або Біблію, Чехова, Пушкіна ... Їм все давно розповіли і пророки, і поети — так чому ж досі люди не стали прекрасними?

Мене цікавить, які відмазки собі можна придумати і які обставини вигадати. У фільмі показана ситуація, коли людина на грані – саме для того, щоб простежити механізм зміни особистості. Це філософія екзистенціалізму.

Як люди змінюються? Ось людина потрапила в складну ситуацію, опинилася на грані – вона стане гіршою або кращою? Все це так серйозно, що навіть смішно, тому «Жучок» — це комедія. Як у Чехова: реверанс у бік генія. Тим більш, що зараз епоха комедій, і це найзрозуміліший жанр.

Зйомки були завершені в 2013 році. Почався Майдан, а потім війна, тому навіть думок про прем'єру не виникало. Вона була не на часі.

Цієї кінострічки не було б без режисерів Алли Пасікової та Андрія Ржанова. Це їхній фільм. Вони перетворили мій текст на кіно. З Аллою ми дружимо вже багато років. Ми з нею разом вчилися у Юрія Герасимовича Іллєнка. Сьогодні я з гордістю можу сказати про неї: «Запам'ятайте це ім'я! Алла Пасікова — це Василь Шукшин наших днів», — розповів Георгій Фомін, сценарист фільму «Жучок».