За Юліанським календарем, пам’ять першомученика Степана вшановують на третій день після Різдва — 9 січня.
Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, першомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до 70 апостолів, пам'ять яких вшановують 17 січня, пише РІСУ.
У Діяннях апостолів (Дії.6, 8-7, 5. 47-60) про нього сказано, що він був «муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі» (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степана поміж апостолів: «Скажи мені, чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?» (Бесіда 15 на Ді. Ап.).
Святий Степан — не тільки ревний апостол, але й перший з мучеників. Оскаржений перед Синедріоном фальшивими свідками, він мужньо визнає християнську віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це відбулося 34 або 35 року після народження Христа. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савл, пізніше — апостол Павло.
Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана: «Якщо б Степан не молився, то Церква не мала б Павла». Святий Степан перший після Христового вознесіння віддав життя за Христа. Тому він має почесний титул першого мученика.
Святий архидиякон Степан загинув мученицькою смертю у віці 30 років. Після каменування вороги залишили його тіло на здобич диким звірам. Про це згадує св.Єронім. Аж на наступну ніч Гамалиїл, відомий вчитель юдейського закону, який захищав апостолів у Синедріоні (Дії.5,34-39 ), а пізніше сам із сином Авивом увірував в Христа і проповідував про Нього, послав надійних людей, щоб вони таємно взяли мощі святого Стефана і перенесли його в село Кафоргамалу, недалеко від Єрусалиму. Там Гамалиїл поховав тіло першомученика.
У 415 році тіло святого Степана віднайшли і перевезли до Єрусалиму, перепоховавши в храмі на Сіоні. Згодом дружина візантійського імператора Феодосія, Євдокія, відвідуючи Єрусалим, побудувала величавий храм на честь св. Степана. Він був зведений на тому місці, де архидиякон зазнав мученицької смерті.
Народні традиції
За багаторічними спостереженнями, цей день повинен бути морозний, а тому казали: “Прийшов Степан – на ньому червоний жупан”.
У цей день не працювали, святкували, ходили в гості. По господарству виконували лише найнеобхіднішу роботу. Особливо було гріх прясти. Дівчата збиралися гуртом до когось в хату і цілий вечір співали.
А взагалі, починаючи від Різдва і протягом двох тижнів, до 21 січня – різдвяного дня, що вважається закінченням всіх свят, не можна затівати будь-якої великої роботи: прати, шити, ремонтувати квартиру, тощо.
Ввечері на Степанів день співали якнайбільше колядок і напували коней водою, у якій були накидані срібні гроші, щоб тварини не хворіли.
Наші пращури помітили, якщо в цей день сніг валиться з неба великими пластівцями, то в найближчому майбутньому потрібно від погоди очікувати негоди і відлиги.
Цікаво
В основі слова «Степан» лежить грецьке слово «стефанос», тобто вінок, оздоблений обруч. Сподобалося воно і жінкам: Стефанія, Стефа. Степан у різних народів звучить по-різному: Сцяпан, Стефан, Іштван, Штефан, Стівен, Естебан, Стефано тощо.
«Рідна країна»
