chrome firefox opera safari iexplorer

Мистецтво на барикадах: як пережив революцію художній музей

19 лютого 2016 о 10:51

Взимку 2013—2014 років Національний художній музей України опинився в епіцентрі Революції Гідності — прямо на лінії барикад і зіткнень між учасниками протестів та внутрішніми військами, між вогнем шин, які підпалювали протестувальники, та крижаною водою, якою їх поливали силовики.

Цей «периметр», окреслений Європейською площею і початком вулиці Грушевського, між Українським домом, Парламентською бібліотекою та Національним художнім музеєм, «здається, можна було б вважати кварталом мистецтв», — каже заступник директора НХМУ із науково-просвітницької роботи Марина Скирда і додає: "Уявіть, у якому стані ми опинилися, коли буквально на порозі музею виник кордон із внутрішніх військ. Але потім замість кордону з'явилася барикада, і запалали шини. Виникло питання: як зберегти музей. І тодішня директор музею Марія Задорожня вирішила, що вона залишиться ночувати. Одна ніч перетворилася на півтори місяці життя у музеї для його співробітників".

Місце, де живе культура

«Треба розуміти, що музей — це не просто місце, де живе мистецтво і культура. Це складна споруда, пам'ятка архітектури, зі своїми особливостями щодо того, як все це треба утримувати і доглядати, — пояснює Марина Скирда. — Звичайно, коли вже запалали шини, то керівництво музею, головний зберігач Юлія Литвинець ухвалили рішення — евакуювати твори з першого поверху».

160218171514_namu_revolution_640x360_www.namu.kiev.ua

«Друге питання було — як захистити саму споруду принаймні зсередини від кіптяви, бо вона дійсно була досить специфічною загрозою і для колекції, і для будівлі. В цей же день всіма підручними матеріалами ми ущільнювали вікна, отвори, вентиляційні ходи, і розгорнули все, що можливо, для захисту від пожежі — вогнегасники, пожежні рукави».

«При цьому телефони міністерства культури просто не відповідали», — каже пані Марина. Тим, хто допоміг, були волонтери, які «прорвалися» через кордон внутрішніх військ, і принесли додаткові вогнегасники, а також працівники Служби з надзвичайних ситуацій — пожежники та рятувальники.

З іншими доводилося проводити виховну роботу.

«Нам доводилося шукати спільну мову з тими, хто перебував довкола музею — внутрішні війська, „Беркут“, контролювати, щоб вони не розпалювали багаття на подвір'ї музею, щоб у них теж були під рукою якісь протипожежні засоби», — каже працівник музею і додає: «Це іноді вдавалося, а іноді наражалися на відверте хамство або якісь не зовсім адекватні прояви. Але в цілому контакт вдавалося налагодити хоча б на рівні командирів».

За півтора місяці існування буквально впритул між працівниками музею і правоохоронцями з'явилося і свого роду розуміння, що «це теж члени суспільства і навіть певна музейна аудиторія».

«Більшість із них не знали, що це музей. Це були солдати строкової служби внутрішніх військ, 18-19 років, які вперше приїхали до Києва. Їх там поставили, і вони навіть не знали, де той Майдан знаходиться, що він буквально за рогом. Їх страшенно перед цим налякали. Вони нам весь час казали, що це вони нас захищають. А ми в них питали, чи знають вони хоча б, що тут відбувається», — розповідає пані Марина, але зауважує: «Звісно, що коли почалися вбивства, було просто страшно. Але ми мусили тримати оборону».

Сучасність на порозі музею

160218170017_my_vidkrity_640x360_www.namu.kiev.ua

Після «звільнення», коли припинилися вибухи і зник живий кордон, всі «потопали у бруді», згадує Марина Скирда.

«Ніколи в житті я не бачила, аби музей просто потопав у фекаліях. Був страшенний бруд, і страшенний сморід. Здавалося, що ми ніколи не відмиємося від цієї ганьби. Але прийшли люди і почали прибирати сміття. І ми зрозуміли: треба готуватися до відкриття. Але почалася війна, і постало питання, чи варто знову повертати колекцію зі сховища. Ми вирішили не поспішати із відновленням постійної експозиції», — розповідає пані Скирда.

Натомість у музею з'явився час і можливість реалізувати актуальні мистецькі проекти, не пов'язані із колекцією музею — низка фотопроектів, пов'язаних із Майданом, спільний проект із Гете-Інститутом «Герої», а також «Кодекс Межигір'я» — виставка «експонатів» із заміської резиденції президента Януковича, який втік з України до Росії наприкінці лютого 2014 року.

160218164038_kodex_mezhihiria_640x360_www.namu.kiev.ua

Музейні працівники кажуть, що впродовж усього часу барикад їх надихав один із слоганів часів революції — «Коли українці хочуть до музею, їх не спинити». Додає відповідальності і напис, який досі залишається у переході на Європейській площі — «Мужній музей» зі стрілкою, що вказує на НХМУ.

«Тому питання, чи має музей реагувати на сучасність, для нас не стоїть — вона була у нас на порозі», — згадує Марина Скирда.

Зараз у музеї готуються до відкриття виставки з символічною темою «Ідентичність. За завісою неозначеності», яку «відклали» ще з кінця 2013 року.

Джерело: bbc
Розділи: Новини культури

25 червня

Інші дати
Іван Крип’якевич
1886 –  історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України.
Розгорнути
Народився Віталій Русанівський
(1931, м. Харків - 2077) - український науковець, філолог, мовознавець-україніст і славіст, викладач.  Автор близько 350 праць із проблем сучасної української мови і історії, українського, слов'янського і загального мовознавства, історичної граматики, стилістики.
Розгорнути
Народився Євген Попович
(1930, с. Межиріч Черкаської обл. - 2007) - український перекладач. Переклав твори Г. Беля, Е. М. Ремарка, Г. Е. Лессінга, Т. Манна, Е. Т. А. Гофмана, В. Гете, Г. Гейне та ін. австрійських, німецьких і швейцарських письменників; переклав  з німецької "Щоденники" О. Кобилянської.
Розгорнути
Народився Іван Крип'якевич
(1886, м.Львів – 1967), український  історик. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та діяльність Богдана Хмельницького, підручників з історії України. Інститут українознавства НАН України носить ім'я І.П.Крип'якевича.
Розгорнути

Новини Дивитися всі