Ви замислювались, як це така поширена мова як англійська неперебірливо блакитний і синій називає одним словом? А це лишень квіточки, порівняноз тим, як по-різному ми бачимо світ — люди різних материків і культур.
За допомогою лінгвістичного комп'ютерного моделювання вчені намагаються зрозуміти, як ми визначаємо назви кольорів і чому сприйняття кольору в різних культурах так помітно відрізняється.
Наше бачення кольору має суттєві розбіжності. Те, що для мене червоне, вам може здаватися рожевим або помаранчевим. В'єтнамці та корейці не розрізняють синій і зелений: колір листя й неба у В'єтнамі позначають одним словом xanh.
Покійний англійський художник і режисер Дерек Джармен якось зустрів друга на Оксфорд-стріт у Лондоні і зробив комплімент з приводу його стильного пальта з жовтої вовни. Друг відповів, що купив його в Токіо, але там його колір вважали зовсім не жовтим, а зеленим.
Відмінності в позначенні кольору зазвичай непомітні для носіїв однієї культури, але для представників різних культурних і мовних спільнот вони виявляються вкрай дивними.
Втім, ці культурні відмінності не мають нас надто дивувати. Спектр видимого світла – це не палітра фарб, у якій кожний колір є чітко відокремленим, а континуум, де відтінки зливаються один з одним. Тож чому ми повинні мати однакові погляди на те, де встановити межу між відтінками, або який колір є домінантним серед схожих відтінків?
Смуга жовтих відтінків у спектрі така ж широка, як і блакитно-зелена, тоді чому ми вважаємо жовтий самостійним кольором, а блакитно-зелений — ні?
Як народжується назва кольору
У дослідженні фізика Вітторіо Лорето і його колег з Римського університету «Ла Сапієнца» стверджується, що найменування кольорів не є довільним. Дослідники кажуть, що звична система назв кольорів виникає із взаємодії між нашою вродженою здатністю розрізняти відтінки і складним процесом культурних переговорів, з якого власне і народжується мова.
По суті, процес найменування кольорів прямо пов'язаний з фундаментальним питанням про те, як представникам однієї культури вдається домовитись про поділ світу на певні категорії об'єктів або уявлень. Якимось чином ми створюємо мову, в якій чітко розрізняються, приміром, «чашка», «чаша», «кухоль» та «склянка», хоча добре визначених та взаємовиключних природних критеріїв для цих термінів не існує.
Найменування кольорів привернуло увагу дослідників не випадково. Кольори вже давно цікавлять лінгвістів, тому що це ідеальний об'єкт для дослідження того, як представники різних культур поділяють єдиний континуум світу навколо нас на окремі категорії.
Чому у нас немає ста назв основних кольорів, таких як «червоний» та «синій» і так далі, адже принаймні стільки в середньому відтінків вміє розрізняти людське око (подивіться на звичайну палітру кольорів)? Або чому ми не обходимось лише чотирма або п'ятьма кольорами?
Щоправда, в деяких культурах так і є. Індонезійський народ дані у Новій Гвінеї, приміром, має лише дві назви кольорів, найближчі відповідники яких в західних мовах – це «чорний» і «білий» або «темний» і «світлий».
Кілька інших дописемних культур визначають лише три кольори: чорний, білий і червоний. І ще кілька народностей виокремлюють трохи більше кольорів.
Цікаво, що ці спрощені схеми кольору виникли не довільно. По-перше, вони відповідають «основним» кольорам спектру в більш складних схемах найменування кольорів: червоному, жовтому, синьому та іншим. По-друге, вони виникають у мові в порядку, універсальному для всіх культур: спочатку чорний і білий, потім червоний, за ними – зелений або жовтий, згодом синій і так далі.
Таким чином нам невідома культура, яка мала би назви для, приміром, лише червоного та синього кольорів, тому що синій може виникнути лише після того, коли культура вже визначила чорний, білий, червоний, жовтий і, можливо, зелений.
Теорія ігор
Цю універсальну ієрархію назв кольорів вперше виявили антропологи Брент Берлін і Пол Кей у 1969 році, втім вона і досі не отримала жодного пояснення. Вчені Вітторіо Лорето і його колеги спробували зробити це за допомогою комп'ютерного моделювання еволюції мови. У програмі віртуальні пари людей (або «агентів», як їх називають дослідники) намагаються створити нові назви для кольорів.
Це відбувається за допомогою гри, під час якої один з учасників описує певний колір, використовуючи для нього назву, яка його партнеру незнайома. Чи зможе він з'ясувати, який колір має на увазі інший учасник гри, і якщо так, то почне він і сам використовувати нову назву, вигадає свою власну чи зарахує колір до нової категорії?
За допомогою численних взаємодій такого роду моделюється універсальна мова людства: певні слова – назви кольорів або об'єктів – приживаються і починають поширюватися, тоді як інші – ні.
Швидкість, з якою учасники програми досягали згоди про назви кольорів, мала певну ієрархію і порядок. Так, скоріше за все вони визначали назву червоного кольору, потім – фіолетового, за ними – зеленого або жовтого, синього, помаранчевого і, нарешті, зелено-блакитного.
І головне, що цей порядок був дуже близьким до послідовності визначення кольору в примітивних культурах, яку виявили дослідники Берлін і Кей. Чорний і білий, які самі по собі не є спектральними кольорами, з самого початку визначаються як «темний» і «світлий».
Важливо, що цю послідовність не можна передбачити за допомогою «функції помітної різниці», тобто фізіологічних особливостей сприйняття кольору. Вона виникає лише під час моделювання назв кольору в грі.
Порядок виникнення кольорів, звісно, не збігається абсолютно. Так, приміром, в ієрархії Берліна і Кея фіолетовий колір – відсутній. Вітторіо Лорето і його колеги пояснюють виникнення фіолетового кольору під час штучного моделювання тим, що червонуваті відтінки присутні на обох кінцях видимого спектру.Навіть представники однієї культури можуть сприймати колір геть по-різному.
У послідовності вчених Берліна і Кея коричневий колір іде за синім. Але коричневий не є спектральним кольором, він – близький до темно-жовтого або темно-помаранчевого і тому може вважатися відтінком помаранчевого.
Здається вам це пояснення переконливим чи ні, моделювання розвитку мови дозволяє визначати культурні відмінності, зокрема такі непередбачувані, як розбіжності в назвах кольорів. Воно також допомагає зрозуміти, як культури взаємодіють через мови і як мови змінюються в цьому процесі.
