Усього за годину їзди від Києва розташоване невелике містечко – Козелець, яке у XVIII столітті було повітовим центром. Жили в ньому полкові старшини, по вуличках роз'їжджали карети, і життя в містечку кипіло. Навіть, сама імператриця відвідувала Козелець.
Але часи змінюються, про колишню пишноту Козельця сьогодні нагадує лише величний собор Різдва Богородиці та дзвіниця при ньому. Історія храму пов'язана з навдивовижу цікавим випадком, не розповісти про який просто не можливо.
Отож, розпочинаємо.
З Козельцем і зокрема із собором Різдва Богородиці пов'язана дивовижна доля однієї з найвідоміших родин України та й усієї Росії – сімейства Розумовських.
Якось імператриця Анна Іоаннівна відрядила до Угорщини за токайським вином полковника Федора Вишневського. Повертаючись назад, вже будучи на Чернігівщині, полковник так змерз, що зайшов погрітися в маленьку сільську церковку.
У храмі було багато народу. Співав хор. Гостре вухо Вишневського вловило дивовижний тенор. Полковник був настільки вражений цим голосом, що на ранок відвіз його власника, 22-річного Олексу Розума, у далекий Петербург.
Олексій відразу потрапив до придворного хору, де його запримітила сама Єлизавета. А згодом уже не Розум, а Розумовський став керуючим одного із царських маєтків, а незабаром у чині гоф-інтенданта він уже став розпоряджатися усім майном царського двору. А ще через деякий час став фаворитом цесарівни Єлизавети Петрівни.
Олексій Розумовський та Єлизавета
За переказами, 24 листопада 1742 року вони таємно обвінчалися у селі Перово, що під Москвою. Олексій змінив своє прізвище на Разумовський. Через два роки імператриця здійснила велику подорож через Глухів і Козелець до Києва. У Козельці імператриці сподобалося. Там вона познайомилася з ріднею свого маргінального чоловіка (Прим.Ред.: можна не погодитись з автором у використанні терміну «маргінального» і наполягати на доцільності терміну «морганатичного». З Академічного словника: "Розумовський Олексій Григорович (1709—1771), граф, генерал-фельдмаршал (1756). Брат К. Г. Розумовського. З українських козаків. Учасник перевороту 1741. З 1742 морганатичний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни). Через якийсь час Олексію і його братові Кирилу, майбутньому гетьманові України, було подаровано графський титул.
Відтоді засяяла щаслива зірка роду Розумовських, слава якого поширилася всією Європою. Отримавши вищу освіту у трьох університетах Європи, Кирило Розумовський вніс найбільш істотний внесок у будівельну діяльність родини. Для нього архітектура була не тільки сферою розкішного життя аристократа, але й справжнім особистим захопленням.
Собор
На піку своєї могутності Розумовські багато будували у рідних місцях, на Чернігівщині, у тому числі й у Козельці. Зведений ними собор Різдва Богородиці (1752—1763), по праву вважається одним із найкращих барокових споруд на терені України середини XVIII століття і є шедевром церковного зодчества.
Проектував собор архітектор Растреллі, а саме зведення відбувалося під керівництвом архітекторів І.Г. Григоровича-Барського й А.В. Квасова. Розписував його фамільний художник Розумовських – Г. Стеценко.
«...Не тільки в Чернігові, але навіть у самому Києві немає такого собору», – так було написано в журналі.
Собор зводився протягом 11 років (1752—1763). Щоб увінчати його величними куполами, насипали під'їзну дорогу довжиною в декілька кілометрів, по якій підвозили необхідні конструкції.
Так постала надзвичайна споруда. Мов легкокрилий птах, здіймається вона білою хмарою в гору. Особлива прикраса двоярусного храму – три напівкруглих ґанки з шатровими верхами. Здається, що храм складається, з декількох церков: головний престол на честь Різдва Пресвятої Богородиці розташований на верхньому ярусі, по обидва боки престоли святих апостолів Петра й Павла й праведних Захарії і Єлизавети, а на першому ярусі – святих мучеників Адріана й Наталії. Це мала бути родова церква.
Наталія Розум планувала зробити з собору храм-усипальню, однак з великої родини Розумовських там поховали тільки її. У нижній церкві перебуває Іверська ікона Богоматері, яку нещодавно привезли з Афону (там її оригінал). Таким чином, було відновлено історичну справедливість, й у храм повернули образ, втрачений 70 років тому.
Хрести й куполи храму видно ще на під'їзді до Козельця, з Чернігівської траси. Дослідники й до нині сперечаються, кого вважати головним архітектором собору – Івана Григоровича-Барського, Андрія Квасова чи Бартоломео Растреллі.
Проект цього храму, як і багатьох інших, на українській землі, належить геніальному італійцеві, однак у самому будівництві він участі не мав. А для Григоровича-Барського це була перша серйозна робота, коли він допомагав знаменитому Квасову. Молодий архітектор надав споруді характерних для українського бароко рис – запозичених з народної архітектури й розмаїття ліпнини.
Про будівництво храму повідомляється в журналі "Київська старовина” за грудень 1898 року. Там згадується цікава деталь: до здійснення проекту був залучений священик Кирило Тарловський, уродженець Козельця, він був більше відомий як "дикий піп” із Запорізької Січі. За деяким даними, він таємно обвінчав Олексія з Єлизаветою у Козелецькому храмі, чи то в якійсь сільській церкві...
За планувальним рішенням Козелецький собор є українським дев'ятикамерним храмом, в основу якого покладено рівносторонній грецький хрест із додатковими приміщеннями в кутах, що нагадує структуру дерев'яних зрубних церков. Храм п'ятикупольний, двоярусний (по осях 34 х 34 м).
У нижньому ярусі містяться усипальниці, у верхньому – собор. До північного, південного й західного фасадів примикають напівкруглі ґаночки зі сходами, що ведуть на другий поверх. На рівні підлоги храму вони обгороджені аркадами на пухких колонках і накриті шатровою покрівлею.
Фасади собору, цоколь і перший ярус оброблені рустом, другий – пілястрами коринфського ордеру. Вікна й портали оформлено лиштвами із трикутними сандриками й ліпними рокайлевими орнаментами, а барабани куполів, ще й, – спареними пілястрами.
Зовнішній і внутрішній декор виконано у стилі пізнього європейського бароко, про це свідчать криві лінії й поверхневі, грайливі деталі. Саме так прикрашали в ті часи паризькі, віденські й петербурзькі палаци й храми. Ці особливості можна спостерігати й в архітектурному оздобленні київської Андріївської церкві. Але особливо вражає інтер'єр собору.
Комплекс
Крім собору у храмовий комплекс входить ще дзвіниця й споруда полкової канцелярії.
Дзвіниця (1766—1770, архітектори, імовірно, І. Григорович-Барський й А. Квасов) квадратна в плані (10 х 10 м), чотириярусна. Перший ярус оформлено рустом, другий – тосканським ордером, третій – іонічним, четвертий – коринфським. Увінчує дзвіницю барокова верхівка. Висота дзвіниці із хрестом 50 м.
Споруда полкової канцелярії (1753—1758, архітектор І. Григорович-Барський) у плані прямокутна (13,5 х 17,5 м), двоповерхова. По центральній осі на в першому поверсі вона має закритий ґанок, а на другому – відкриту аркаду над ним. Одна поздовжня й дві поперечні стіни ділять внутрішній простір цієї споруди на сіни й п'ять кімнат навколо них. Фасади оформлені пілястрами, на першому поверсі рустованими, на другому гладкими. Над вікнами розташовані прямокутні сандрики з ліпними орнаментами.
Храм має три входи, та через який би ви не входили, перед вами відразу відкривається увесь простір – до самісінького верху іконостас, прикрашений розкішним бароковим ліпленням і чудесною позолотою.
Іконостас
Образи (1753) в іконостасі написані у стилі бароко. Складається він з 50 (було 80) автентичних ікон. Дослідник історії собору Василь Круглик відзначає, що розпис інтер'єра, а також образи іконостаса належать пензлю Григорія Стеценка, придворного художника Розумовських. Він написав не тільки картини на релігійні сюжети, але й портрети Наталії Розумовської, Єлизавети Петрівни, а також священика Тарловського.
За переказом, іконостас був привезений з Італії, призначався він для собору Смольного інституту в Петербурзі. Незабаром з'ясувалося, що для Смольного він занадто великий. І тоді «...у графа Разумовського народилася думка про будівництво собору в Козельці. Імператриця Єлизавета Петрівна вирішила пожертвувати цей іконостас для майбутнього собору» – йдеться в журналі "Київська старовина”.
Тоді й доручили архітектору Растреллі створити проект собору відповідно до розмірів і величі іконостаса. Лише на місці виявилося, що й для Козелецького собору іконостас занадто великий. Знадобився неабиякий хист для того, щоб спочатку розбити іконостас на складові, а потім за допомогою пересування, скрупульозного зсуву колон, аттиків, карнизів й антаблементів домогтися пластичної єдності.
27- метровий іконостас собору з бронзовими царськими вратами усипаний голівками ангелів, повитий виноградними лозами й гронами, з суцільною позолотою колон, іконних рам й інших обрамлень. Його позолочене різьблення на темно-синьому тлі, імітує лазурит, що надає йому розкішного вигляду, тріумфальності й святковість.
Іконостас стоїть по горизонталі від стіни до стіни, а по вертикалі здіймається угору й увінчується хрестом із двома статуями, що впираються в склепіння. У центрі міститься головний боковий вівтар на честь Різдва Пресвятої Богородиці. По обидва боки від нього бокові вівтарі святих апостолів Петра й Павла й праведних Захарії і Єлизавети. Іконостас вражає величчю й неповторністю. Це – зразок художності й майстерності виконання, справжній шедевр зодчества й живопису.
На п'ятому ярусі, над колонами, неймовірні загадкові ангели. На їхніх обличчях красуються пишні козацькі вуси, а голову прикрашає навіть не локони, а хвацькі кучері. Хто, коли й з якою метою створив цих вусатих красенів – невідомо. В інтер'єрі домінує відкритий простір п'яти куполів; висота його до основи головного купола 34 м.
Важкі часи
З відходом благодійників у кращі світи собор почав потроху занепадати. Документ, датований 1905 роком, у якому церковники звертаються до мирян допомогти відновити храм...
З 1934 року собор перестає функціонувати як храм.
Під час Великої Вітчизняної війни німці влаштували в ньому стайню, а згодом – табір для військовополонених. А радянська влада через деякий час – заготконтору, склад для овочів й інших товарів. Під час бомбування були ушкоджені бані й дзвіниця. На щастя, не дуже постраждав іконостас.
Хто відновить храм?
Сьогодні в соборі майже щонеділі проходять вінчання... Колись отут були зачаровані архітектурою і розписом собору Олександр Пушкін і Микола Лисенко, Микола Садовський і Марко Кропивницький, Олександр Довженко й Іван Козловський, який полюбляв випробувати акустику порожнього храму.
А Тарас Шевченко згадував про собор у повісті "Княгиня”. Кожний, хто відвідає Козелець, обов'язково помилується "величним храмом архітектури растреллівської, спорудженим Наталією Розумихою”, – писав він.
Сьогодні ця пам'ятка церковного зодчества чекає на своїх благодійників. Настоятель храму отець Михаїл клопочеться про церкву й сподівається, що все-таки вдасться привести її до ладу. Храм відкритий для парафіян і гостей міста. У серпні 2004 тут вінчався підданий Аргентини Андрій Розумовський, нащадок знатного роду, зі своєю нареченою Урсулой.
