chrome firefox opera safari iexplorer

Забута велич Козельця

17 лютого 2016 о 14:00

Усього за годину їзди від Києва розташоване невелике містечко – Козелець, яке у XVIII столітті було повітовим центром. Жили в ньому полкові старшини, по вуличках роз'їжджали карети, і життя в містечку кипіло. Навіть, сама імператриця відвідувала Козелець.

Але часи змінюються, про колишню пишноту Козельця сьогодні нагадує лише величний собор Різдва Богородиці та дзвіниця при ньому. Історія храму пов'язана з навдивовижу цікавим випадком, не розповісти про який просто не можливо.

Отож, розпочинаємо.

З Козельцем і зокрема із собором Різдва Богородиці пов'язана дивовижна доля однієї з найвідоміших родин України та й усієї Росії – сімейства Розумовських.

Якось імператриця Анна Іоаннівна відрядила до Угорщини за токайським вином полковника Федора Вишневського. Повертаючись назад, вже будучи на Чернігівщині, полковник так змерз, що зайшов погрітися в маленьку сільську церковку.

У храмі було багато народу. Співав хор. Гостре вухо Вишневського вловило дивовижний тенор. Полковник був настільки вражений цим голосом, що на ранок відвіз його власника, 22-річного Олексу Розума, у далекий Петербург.

Олексій відразу потрапив до придворного хору, де його запримітила сама Єлизавета. А згодом уже не Розум, а Розумовський став керуючим одного із царських маєтків, а незабаром у чині гоф-інтенданта він уже став розпоряджатися усім майном царського двору. А ще через деякий час став фаворитом цесарівни Єлизавети Петрівни.

Олексій Розумовський та Єлизавета

За переказами, 24 листопада 1742 року вони таємно обвінчалися у селі Перово, що під Москвою. Олексій змінив своє прізвище на Разумовський. Через два роки імператриця здійснила велику подорож через Глухів і Козелець до Києва. У Козельці імператриці сподобалося. Там вона познайомилася з ріднею свого маргінального чоловіка (Прим.Ред.: можна не погодитись з автором у використанні терміну «маргінального» і наполягати на доцільності терміну «морганатичного». З Академічного словника:  "Розумовський Олексій Григорович (1709—1771), граф, генерал-фельдмаршал (1756). Брат К. Г. Розумовського. З українських козаків. Учасник перевороту 1741. З 1742 морганатичний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни). Через якийсь час Олексію і його братові Кирилу, майбутньому гетьманові України, було подаровано графський титул.

Відтоді засяяла щаслива зірка роду Розумовських, слава якого поширилася всією Європою. Отримавши вищу освіту у трьох університетах Європи, Кирило Розумовський вніс найбільш істотний внесок у будівельну діяльність родини. Для нього архітектура була не тільки сферою розкішного життя аристократа, але й справжнім особистим захопленням.

Собор

На піку своєї могутності Розумовські багато будували у рідних місцях, на Чернігівщині, у тому числі й у Козельці. Зведений ними собор Різдва Богородиці (1752—1763), по праву вважається одним із найкращих барокових споруд на терені України середини XVIII століття і є шедевром церковного зодчества.

Проектував собор архітектор Растреллі, а саме зведення відбувалося під керівництвом архітекторів І.Г. Григоровича-Барського й А.В. Квасова. Розписував його фамільний художник Розумовських – Г. Стеценко.

«...Не тільки в Чернігові, але навіть у самому Києві немає такого собору», – так було написано в журналі.

Собор зводився протягом 11 років (1752—1763). Щоб увінчати його величними куполами, насипали під'їзну дорогу довжиною в декілька кілометрів, по якій підвозили необхідні конструкції.

Так постала надзвичайна споруда. Мов легкокрилий птах, здіймається вона білою хмарою в гору. Особлива прикраса двоярусного храму – три напівкруглих ґанки з шатровими верхами. Здається, що храм складається, з декількох церков: головний престол на честь Різдва Пресвятої Богородиці розташований на верхньому ярусі, по обидва боки престоли святих апостолів Петра й Павла й праведних Захарії і Єлизавети, а на першому ярусі – святих мучеників Адріана й Наталії. Це мала бути родова церква.

Наталія Розум планувала зробити з собору храм-усипальню, однак з великої родини Розумовських там поховали тільки її. У нижній церкві перебуває Іверська ікона Богоматері, яку нещодавно привезли з Афону (там її оригінал). Таким чином, було відновлено історичну справедливість, й у храм повернули образ, втрачений 70 років тому.

Хрести й куполи храму видно ще на під'їзді до Козельця, з Чернігівської траси. Дослідники й до нині сперечаються, кого вважати головним архітектором собору – Івана Григоровича-Барського, Андрія Квасова чи Бартоломео Растреллі.

Проект цього храму, як і багатьох інших, на українській землі, належить геніальному італійцеві, однак у самому будівництві він участі не мав. А для Григоровича-Барського це була перша серйозна робота, коли він допомагав знаменитому Квасову. Молодий архітектор надав споруді характерних для українського бароко рис – запозичених з народної архітектури й розмаїття ліпнини.

Про будівництво храму повідомляється в журналі "Київська старовина” за грудень 1898 року. Там згадується цікава деталь: до здійснення проекту був залучений священик Кирило Тарловський, уродженець Козельця, він був більше відомий як "дикий піп” із Запорізької Січі. За деяким даними, він таємно обвінчав Олексія з Єлизаветою у Козелецькому храмі, чи то в якійсь сільській церкві...

За планувальним рішенням Козелецький собор є українським дев'ятикамерним храмом, в основу якого покладено рівносторонній грецький хрест із додатковими приміщеннями в кутах, що нагадує структуру дерев'яних зрубних церков. Храм п'ятикупольний, двоярусний (по осях 34 х 34 м).

У нижньому ярусі містяться усипальниці, у верхньому – собор. До північного, південного й західного фасадів примикають напівкруглі ґаночки зі сходами, що ведуть на другий поверх. На рівні підлоги храму вони обгороджені аркадами на пухких колонках і накриті шатровою покрівлею.

Фасади собору, цоколь і перший ярус оброблені рустом, другий – пілястрами коринфського ордеру. Вікна й портали оформлено лиштвами із трикутними сандриками й ліпними рокайлевими орнаментами, а барабани куполів, ще й, – спареними пілястрами.

Зовнішній і внутрішній декор виконано у стилі пізнього європейського бароко, про це свідчать криві лінії й поверхневі, грайливі деталі. Саме так прикрашали в ті часи паризькі, віденські й петербурзькі палаци й храми. Ці особливості можна спостерігати й в архітектурному оздобленні київської Андріївської церкві. Але особливо вражає інтер'єр собору.

Комплекс

Крім собору у храмовий комплекс входить ще дзвіниця й споруда полкової канцелярії.

Дзвіниця (1766—1770, архітектори, імовірно, І. Григорович-Барський й А. Квасов) квадратна в плані (10 х 10 м), чотириярусна. Перший ярус оформлено рустом, другий – тосканським ордером, третій – іонічним, четвертий – коринфським. Увінчує дзвіницю барокова верхівка. Висота дзвіниці із хрестом 50 м.

Споруда полкової канцелярії (1753—1758, архітектор І. Григорович-Барський) у плані прямокутна (13,5 х 17,5 м), двоповерхова. По центральній осі на в першому поверсі вона має закритий ґанок, а на другому – відкриту аркаду над ним. Одна поздовжня й дві поперечні стіни ділять внутрішній простір цієї споруди на сіни й п'ять кімнат навколо них. Фасади оформлені пілястрами, на першому поверсі рустованими, на другому гладкими. Над вікнами розташовані прямокутні сандрики з ліпними орнаментами.

Храм має три входи, та через який би ви не входили, перед вами відразу відкривається увесь простір – до самісінького верху іконостас, прикрашений розкішним бароковим ліпленням і чудесною позолотою.

Іконостас

Образи (1753) в іконостасі написані у стилі бароко. Складається він з 50 (було 80) автентичних ікон. Дослідник історії собору Василь Круглик відзначає, що розпис інтер'єра, а також образи іконостаса належать пензлю Григорія Стеценка, придворного художника Розумовських. Він написав не тільки картини на релігійні сюжети, але й портрети Наталії Розумовської, Єлизавети Петрівни, а також священика Тарловського.


За переказом, іконостас був привезений з Італії, призначався він для собору Смольного інституту в Петербурзі. Незабаром з'ясувалося, що для Смольного він занадто великий. І тоді «...у графа Разумовського народилася думка про будівництво собору в Козельці. Імператриця Єлизавета Петрівна вирішила пожертвувати цей іконостас для майбутнього собору» – йдеться в журналі "Київська старовина”.

Тоді й доручили архітектору Растреллі створити проект собору відповідно до розмірів і величі іконостаса. Лише на місці виявилося, що й для Козелецького собору іконостас занадто великий. Знадобився неабиякий хист для того, щоб спочатку розбити іконостас на складові, а потім за допомогою пересування, скрупульозного зсуву колон, аттиків, карнизів й антаблементів домогтися пластичної єдності.

27- метровий іконостас собору з бронзовими царськими вратами усипаний голівками ангелів, повитий виноградними лозами й гронами, з суцільною позолотою колон, іконних рам й інших обрамлень. Його позолочене різьблення на темно-синьому тлі, імітує лазурит, що надає йому розкішного вигляду, тріумфальності й святковість.

Іконостас стоїть по горизонталі від стіни до стіни, а по вертикалі здіймається угору й увінчується хрестом із двома статуями, що впираються в склепіння. У центрі міститься головний боковий вівтар на честь Різдва Пресвятої Богородиці. По обидва боки від нього бокові вівтарі святих апостолів Петра й Павла й праведних Захарії і Єлизавети. Іконостас вражає величчю й неповторністю. Це – зразок художності й майстерності виконання, справжній шедевр зодчества й живопису.

На п'ятому ярусі, над колонами, неймовірні загадкові ангели. На їхніх обличчях красуються пишні козацькі вуси, а голову прикрашає навіть не локони, а хвацькі кучері. Хто, коли й з якою метою створив цих вусатих красенів – невідомо. В інтер'єрі домінує відкритий простір п'яти куполів; висота його до основи головного купола 34 м.

Важкі часи

З відходом благодійників у кращі світи собор почав потроху занепадати. Документ, датований 1905 роком, у якому церковники звертаються до мирян допомогти відновити храм...

З 1934 року собор перестає функціонувати як храм.

Під час Великої Вітчизняної війни німці влаштували в ньому стайню, а згодом – табір для військовополонених. А радянська влада через деякий час – заготконтору, склад для овочів й інших товарів. Під час бомбування були ушкоджені бані й дзвіниця. На щастя, не дуже постраждав іконостас.

Хто відновить храм?

Сьогодні в соборі майже щонеділі проходять вінчання... Колись отут були зачаровані архітектурою і розписом собору Олександр Пушкін і Микола Лисенко, Микола Садовський і Марко Кропивницький, Олександр Довженко й Іван Козловський, який полюбляв випробувати акустику порожнього храму.

А Тарас Шевченко згадував про собор у повісті "Княгиня”. Кожний, хто відвідає Козелець, обов'язково помилується "величним храмом архітектури растреллівської, спорудженим Наталією Розумихою”, – писав він.

Сьогодні ця пам'ятка церковного зодчества чекає на своїх благодійників. Настоятель храму отець Михаїл клопочеться про церкву й сподівається, що все-таки вдасться привести її до ладу. Храм відкритий для парафіян і гостей міста. У серпні 2004 тут вінчався підданий Аргентини Андрій Розумовський, нащадок знатного роду, зі своєю нареченою Урсулой.

22 вересня

Інші дати
Народився Олександр Потебня
(1835 – 1891), український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо.
«Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу» (О.Потебня).
Розгорнути