Геній «Тіней забутих предків» — однієї з кращих стрічок за історію кінематографії від Київської кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка, яка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні світу, а Гарвардський університет включив її до переліку із восьмиста обов’язкових до перегляду для претендентів на кандидатський ступінь кінознавця, — можна спробувати осягнути до 10 квітня на виставці у столичному Мистецькому арсеналі.
Там частина неповторного світу Гуцульщини, трагедія карпатських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, — напів’язичницькі вірування й обряди з витонченими художніми домислами від режисера Сергія Параджанова, оператора Юрія Іллєнка, художника Сергія Якутовича, композитора Мирослава Скорика, повідомляє Україна молода.
Ідея створення проекту з’явилася в кінокритика Андрія Алфьорова й Івана Козленка, директора Національного центру Довженка, майже рік тому під час огляду виставки «Мікеланджело Антоніоні», що супроводжувала ретроспективний показ усіх його фільмів у французькій Синематеці. Тоді задумали показати творчу лабораторію «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова — ще одного славетного режисера, митця епохи, яку представляє і Мікеланджело Антоніоні. Щоб розкласти фільм на історії, пригадати минуле і дослідити рефлексії сьогодення у співкуратори проекту Андрій Алфьоров запросив відомого галериста і давнього друга Павла Гудімова. А вписування «Тіней…» у контекст світового кіно і показ маркерів 60-х років уже минулого століття — коли знімали стрічку і робили перші покази — стали частиною фішок проекту. До речі, Андрій Алфьоров, один із кураторів маштабного мультимедійного проекту «Тіні забутих предків. Виставка», зізнається, що, подивившись фільм підлітком, нічого не зрозумів, були лише відчуття: красиво і захоплююче. Загалом переглянув шедевр уже більше 20 разів.
Над створенням маштабного проекту працювало близько сотні осіб упродовж дев’яти місяців. Серед етапів підготовки — дві етнографічні експедиції на Гуцульщину і поїздка до Риму, щоб у Галереї Боргезе подивитися на оригінал Тіціана Вечелліо «Любов небесна і Любов земна», якою так надихався Параджанов. Режисери Ігор Подольчак та Кирило Серебрєнніков відзняли рімейки до легендарної параджанівської сцени вінчання. Спеціально для проекту митці Клубу ілюстраторів Pictoric створили комік-бук — із гумором зобразили майже два десятки спогадів про зйомки фільму: намалювали історію про дуель між Параджановим та Іллєнком; про цирк із Леніним і пошматовану канадійцями сорочку Івана Миколайчука; про 13 гуцулів, які вперше потрапили до Києва… Спеціально для інсталяції Антона Логова «Реінкарнація» з Карпат приїхала розібрана 100-літня гуцульська хата. У Мистецькому арсеналі вона — як символ минулого Гуцульщини, а її нова форма (чи то вогнище, чи барикада) нагадує про недавній Майдан. Не залежно від часового відрізку актуальний і визначальний для інсталяції червоний колір — колір крові і краси.
Прологом для проекту слугують слова з листа Сергія Параджанова секретарю ЦК КПУ зі згадуванням… універмагу «Україна». На межі 60-70-х, після відкриття великого магазину в Києві поблизу багатоповерхівки, де мешкав режисер, Параджанов розмірковує: якби в тому ж місці — у центрі столиці тисячолітнього народу з такою ж назвою — створили Будинок-музей із стародруками, реліквіями і зразками мистецтва, де б проходили лекторії й кінопокази, «за десять років культура народу зросла б на століття».
Далі у дев’яти залах — вхід у кожен наступний за глухими відрізами грубої полотняної тканини — композиції на основі етніки, аудіо- і відеоматеріали, оригінальні саундтреки композитора Святослава Луньова. На стінах і під склом на спеціально встановлених столах понад сто артефактів. Серед найунікальніших, які показують уперше, — розкадрування сцен «Тіней забутих предків»: малював Марічку, Івана, Палагну Сергій Параджанов. Роздрукування зберігав у себе другий режисер Володимир Луговський, потім його син. «Ми з Павлом втратили мову, коли побачили ці культурні скарби», — каже Андрій Алфьоров.
На виставці є чотириметровий столітній сволок з оригінальним різбленням Данила Бокалюка з експозиції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського в Коломиї. Сергій Параджанов, коли приходив у цей музей, ставав на коліна, казав, що черпає там наснагу для фільму. Сволок — це опора, яка тримає хату. Андрій Алфьоров вважає, що «Тіні забутих предків» слугують такою основою для української культури.
Ще в житті предків, чиї тіні переслідували героїв параджанівської картини, особливе місце займала бартка (топірець), у цьому предметі закладено один із кодів гуцулів. Нею рубали дерева, щоб збудувати хату; носили як прикрасу; мстилися нею; вимірювали тіло небіжчика, вкладаючи його в домовину. Згадали кадри з «Тіней…»?! «Невидима сокира» на виставці присвячена й історії фільму після прем’єри 4 вересня у 1965 році, коли Іван Дзюба в кінотеатрі «Україна» розказав про арешти інтелігенції. Документи того часу, над якими у 2013 році було знято гриф «секретно», свідчать про тотальний контроль за знімальною групою і Параджановим.
Щоб краще розуміти «Тіні забутих предків», напевно, хоч раз треба побувати в Карпатах, побачити природу і нащадків людей, які надихнули спочатку Михайла Коцюбинського, а потім Параджанова і його команду. «Сергій Параджанов казав, що він створив геніальний фільм — від слова «гени», — вважає отець Іван Рибарук, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні — селі, де частково знімали фільм. — Це ті банки пам’яті, де зберігається вся інформація про людину, вкладена в неї Богом. Мені здається, що Параджанову ті банки вдалося відкрити». А відкривати найкраще з української культури — кому починати, кому продовжувати — можна в Мистецькому арсеналі.
