Іван Максимович Піддубний — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби, який 25 років поспіль був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності і техніки.
Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з тодішньої Полтавщини (нині — Черкаська обл.), який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятків чемпіонів окремих країн світу.
Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, якого до нього ніхто не мав
...26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1871 року в родині спадкового козака Максима Піддубного народився первісток Іван – майбутній непереможний українець, чемпіон чемпіонів. Прапрапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну.
Дужим та міцним був рід спадкових козаків Піддубних. Батько Івана Максимовича Піддубного вільно гнув підкови, мов пір`їнку кидав на воза п`ятипудові мішки. Вдавшись у батька, його син Іван робив теж саме.
За порадою одного зі своїх односельців, 23-літній Іван Піддубний подався до Криму на заробітки, де працював вантажником фірми «Лівас» у Севастопольському морському порту. Працювати доводилось по 16 годин на добу 6 днів на тиждень, проте кожну хвилинку вільного часу Піддубний витрачав на зайняття гирьовим спортом.
У 1896 році Іван Піддубний вперше ступив на борцівський килим, спробувавши свою богатирську силу в чемпіонаті, влаштованому у місті Феодосії цирком Безкоровайного. Тоді ж він вперше і востаннє програв, бо ж був занадто слабкий у техніці боротьби.
А вже наступні сорок років борцівської кар`єри великий українець не зазнав жодної поразки. Відомі слова самого Піддубного: «Мало від природи вимахати бугаєм, треба ще вміти свою силу організувати, спрямовуючи її в потрібне русло…».
З 1898 року виступає у севастопольському цирку Труцці як борець-професіонал, вперше здобуває перемогу в цирковому чемпіонаті. Після цього виступає в київському цирку Якима Нікітіна.
Вперше знайомиться з французькою боротьбою у Київському клубі атлетів. Протягом п'яти років Піддубний бере участь у гастролях цирку Нікітіна в багатьох містах України, Кавказу, Поволжя, Сибіру, виступає не тільки у чемпіонатах з боротьби, а й із силовими цирковими програмами.
1903 року вступив до Петербурзького атлетичного товариства, від якого був посланий на чемпіонат світу в Париж. Здолавши всіх претендентів, у фінальному поєдинку Івану Піддубному довелось зустрітись із нечесним французом Раулем ле Буше. Наперед бачачи, що Піддубний його переможе, підлий француз намастився перед поєдинком олією, тож буквально як вуж вислизав із дужих обіймів українця. Однак судді незаконно віддали перемогу французькому шевальє із формулюванням – «За красиве і вміле уникання силових прийомів супротивника». Протести Івана Піддубного щодо неспортивної поведінки Буше до уваги ніхто з суддів не взяв.
Наступного року у Петербурзі козацький правнук помстився блазню Буше, поставивши його на карячки, і так тримав аж 41 хвилину, поки підлий французький чемпіон таки не визнав своєї поразки.
1905 року — перемога у світовому чемпіонаті в Парижі й звання чемпіона світу. Гастрольна поїздка до Італії, перемога на чемпіонаті в Ніцці. Того ж року Піддубний бере участь у змаганнях в Алжирі, Бельгії, Берліні. 1906 року перемагає у двох чемпіонатах світу — у Парижі та Мілані.
1907 року у Відні стає чемпіоном світу вчетверте. У 1908 й 1909 роках у Парижі та Франкфурті ще двічі виборює звання чемпіона світу.
Усе своє життя Іван Піддубний, куди б його не кидала доля, щиро любив Україну. Коли в Росії йому видали паспорт із прізвищем «Поддубный» і національністю «русский», то в тому документі чемпіон власноруч зробив виправлення — «Піддубний» і «українець».
За це Піддубного заарештували. Один із фельдшерів, який надавав йому допомогу, пізніше розповідав, що після катувань Івана Максимовича електропаяльником у в`язниці Ростовського управління НКВС, вся спина була у страшних язвах, рубцях та опіках.
Через рік Піддубного випустили з російської катівні на волю. Однак у передвоєнні роки довкола борця був організований вакуум замовчування.
Після цього Піддубний тривалий час не бере участі у великих змаганнях, переїжджає в своє село Красенівку, одружується, купує невеличкий будинок і займається сільським господарством. Після трирічної перерви знову повертається в спорт, бере участь у гастролях полтавського цирку. 1922 року, після тривалої перерви, Піддубний здобуває перший приз у великому чемпіонаті з боротьби в Московському цирку.
1925 року переміг у міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, затим переможно виступив у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та інших містах США. Наприкінці гастролей в Америці зустрівся в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу по очках.
Після повернення з Америки Піддубний дванадцять років виступає в цирках на змаганнях борців. 1939 року йому присвоєно звання заслуженого артиста республіки та нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.
1941 року в Тульському цирку відбувся прощальний виступ сімдесятирічного атлета. 1945 року йому було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту». Наприкінці життя Піддубний переїхав у місто Єйськ на Кубань, де колись знайшли притулок його предки, запорозькі козаки, переселені Катериною II після знищення Запорозької Січі.
Після окупації Єйська гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Окупанти так поважали Піддубного, що навіть дозволили йому носити орден Трудового Червоного Прапора. Працював Піддубний в більярдній. Старожили Єйська згадували, як звідти він викидав п'яних німців.
Після війни Піддубного знову заарештували — «за співпрацю з німцями». За літнього вже чемпіона знову взявся НКВСький «смерш», бо хтось із доброзичливців доніс, що під час окупації комендант Єйського морського порту, аби якось підтримати Піддубного в голодні часи, надсилав йому додому обід із офіцерської їдальні.
Офіційно для ідеологів СРСР Іван Піддубний на шпальтах газет був «непобедимым руським борцом», неофіційно ж — «ворогом народу» — українським буржуазним націоналістом.
Останні роки Іван Максимович доживав у злиднях. Постійно скаржився на те, що не вистачає хліба. У перші післявоєнні роки його видавали по картках — 500 г хліба на день. «Невже мене не можуть закріпити за якоюсь військовою частиною, до їдальні. Напевно буду писати листа Ворошилову», — не раз говорив сусідам.
Щоб вижити, був змушений міняти свої медалі на хліб. Перед смертю не мав навіть костюма.
Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську, де й похований.
Після смерті Піддубного, йому так і не було поставлено пам'ятника на могилі, і лише після 1950-х років за допомогою влади США його спорудили. Але ненадовго, так як його частково зруйнували і вибили напис «Хохол, Петлюровєц».
На сьогодні пам'ятник Івану Піддубному встановлено у його рідному селі Красенівка на Черкащині. Також у цьому селі є вулиця Івана Піддубного та діє Музей Івана Піддубного.
... Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім'я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».
Шануємо великого українця
Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» вже не один рік організовує та бере участь у різноманітних заходах щодо вшанування найсильнішої людини планети минулого тисячоліття. Так, на батьківщині Івана Піддубного за сприяння Фонду проводяться різноманітні змагання, фестивалі, свята богатирської сили тощо.
А також кілька років поспіль Фонд організовував і козацьке родинне свято «Україна – країна найсильніших людей», яке проводилося у Києві, в козацькому селищі «Мамаєва Слобода».
Також Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» подарував гіпсове погруддя Івана Піддубного в село Богодухівка, що на Черкащині. Адже народився український силач в селі Красенівка, але свого часу його сім'я перебралася в Богодухівку і він проживав там, поки не поїхав на заробітки.
«Рідна країна»
