Цікаво про грудень: народні прикмети, свята й традиції

Європейська назва цього місяця походить від лат. December, Decembris, від слова «дека», що означає «десять». Адже колись цей місяць був десятим у старому календарі, за яким Новий рік розпочинався 1 березня.

Українську назву «грудень» виводять від слова «грудки», адже після осінніх дощів розтоптані возами ґрунти замерзали, і їздити такими дорогами було важко — заважали замерзлі грудки. Також грудки утворювалися на замерзлих зораних полях.

В народі, за «Словником української мови» Б. Грінченка, аж до ХХ сторіччя цей місяць називали «студень». Ще відомі такі його назви: хмурень, стужайло, першозимник.

Цікаве тлумачення походження назви цього місяця знаходимо в книзі В.Скуратівського «Місяцелік. Український народний календар» (Київ, 1993. — С.149-150). Автор твердить, що груднем раніше називали передостанній місяць року. В давньоруські часи початок зимового літочислення мав назву «студень». У білорусів і досі офіційно збереглося це слово — «студень». Відомі й інші найменування першого місяця зими, що існували паралельно зі згаданими: «груднъ» (означає «нерівний, покритий грудками шлях»). Така назва зустрічається в східноукраїнських дореволюційних календарях.

Сучасний офіційний календар України користується словом «грудень». Цю назву місяця використовували поляки — «грудзєнь», білоруси — «грудзень», сербохорвати — «грудан», словени — «груден». Слово «грудень» зустрічається вже на початку XII ст., наприклад, в Іпатіївському літописі (1118 р.).

В цьому місяці дні найкоротші, а ночі найдовші. А 22 грудня приходить зимове сонцестояння — коли найдовша зимова ніч протистоїть найкоротшому в рокові дню. Але мине кілька днів – і світловий час почне прибавлятися, отож на Спиридона (25 грудня) – сонцеворот: «На Спиридона сонце на літо, а зима — на мороз».

У грудні що не день, то свято

У грудні дуже багато християнських і народних свят, майже кожен день має свої традиції, прикмети і значення.

1 грудня — Платона і Романа

Прикмети: який перший день грудня, така й зима. Виглядайте зиму з Платона й Романа, щоб похвалити її на Масляну.

Казали: якщо 1 грудня погода гарна, то буде погожою й ранньою весна.

3 грудня — Свято Прокла

Якщо цього дня йде сніг, то 3 червня йтиме дощ.

За народним повір’ям, «Прокли проклинали нечисть під землею, щоб не виходила».

4 грудня — Введення у Храм Пресвятої Богородиці (Третя Пречиста)

У народі це свято здавна пов’язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення – він обов’язково розтане. А коли після Введення сніг піде – то настане зима.

Хоч і мовитися, що «Введенські морози ще зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом прикриває».

Народні прикмети:

Введенські морози зиму на ум наставляють.
Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.
Сильні морози — всі свята будуть холодними.
Як на Введення буде вода, то влітку буде молоко.
Введенські морози ще зими не роблять.
Хто по Введенню сіє, той на хліб надіється.
Якщо сніг випаде до Введення, то швидко розтане.

5 грудня — Прокопа

З Прокопового дня — надійний санний шлях. Колись у цей день люди гуртом виходили мітити дорогу солом’яними віхами, щоб мандрівники не збилися з дороги: «Прийшов Прокіп — зробив розміт, по снігу ступає — дорогу копає».

6 грудня — Канун Святої Катерини

Звечора дівчата розпочинали гадати: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розцвіте, то дівчина того ж року вийде заміж.

7 грудня — Великомучениці Катерини

Катерина — свята великомучениця — родом з Олександрії, прийняла мученицьку смерть в 307 році. Відомості про знайдення її мощей та відзначення її пам’яті відносяться до 8 ст. Її мощі були знайдені християнами і перенесені в монастир на Синайській горі. Цей монастир збирав багато прихожан. Шанувати святу почала Східна церква, а пізніше — і на Заході.

У народі вважають, що Катерина — покровителька шлюбу й наречених, їх захисниця. Тому 7 грудня — день жіночої долі.

Прикмети та приказки до цього свята:

На свято Катерини ховайся під перину.
На Катерину холодно — буде голодно.
З Катерини зима візьме не миттям, то катанням, не голодом, то холодом.
Катерина по воді, то Різдво по льоді.

9 грудня — Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія, Юр`їв день

У цей день відбулося освячення в церкві мученика Георгія в Києві (1056 р.). Цей день називають ще осіннім, або холодним Юрієм (на відміну від весняного 6 травня), Юрієм зимовим, вовчим заступником. В.Скуратівський говорить, що в одній з легенд розповідається про блискучу перемогу Георгія над страшним Змієм-Драконом. Біля міста було болото, в якому жило чудовисько, — йому віддавали на поталу хлопців та дівчат. Коли черга дійшла до дочки правителя міста, Георгій заступився за неї. Він звернувся з молитвою до Бога й волею Господа знесилений Змій сам падає до ніг Георгія. Подвиг Георгія зображено на багатьох іконах.

На честь перемоги Георгія над Змієм в Україні і введено свято, яке не супроводжується особливими обрядами.

Відома приказка: «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день!» — теж стосується зимового свята. Колись, після закінчення основних польових робіт, селянам дозволялося переходити від одного пана до іншого протягом двох тижнів — тиждень до Юрія і тиждень після нього.

13 грудня — Андрія Первозванного

Місяць грудень ще має назву «андрієць» від народного свята Андрія. 13 грудня у західних і східних християн вважається днем мученицької смерті першого із дванадцяти апостолів Христових Андрія Первозванного. Його прибили цвяхами до хреста, поперечні бруси якого прибиті навкіс (Андріївський хрест).

Андрій — один з учнів Іоанна Хрестителя — був покликаний на Іордані Ісусом.

«Первозванним», за святим Євангелієм та грецькою легендою, називається так тому, що зі своїм братом Петром й двома синами Заведея найближче стояв з учнів до Христа. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії, у самому Царгороді, на узбережжі Чорного моря та в околицях Києва.

У староукраїнському літописі, датованому ХІІІ століттям, розповідається, що Андрій зі своїми учнями доплив угору по Дніпру до гір, сказав на його березі: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». Вийшовши на гори, благословив їх і поставив хрест. На цьому місці потім з’явилася Андріївська церква, Андріївський узвіз у Києві.

О.Воропай стверджує, що Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди в цей день мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».

Етнографи вважають, що в осінньо-зимовому циклі свято Андрія — одне з найцікавіших, найулюбленіших. Стародавня його назва «Калита» збереглася з дохристиянських часів. Тоді вечорницькі зібрання молоді, об’єднані цією назвою, розпочиналися 13 грудня і, припадаючи на період зимового сонцестояння, тривали до повороту сонця на весну, тобто до Різдва. Це був час найактивнішого язичницького ворожіння, відгадування долі, застосування різноманітних закликань і ритуальних дій, що в більшості залишилися в народній пам’яті і заповнили свято християнського апостола.

Напередодні цього дня ніч народ іменує Андрієвим вечором або Андрієвою ніччю, коли, за народним повір’ям, молодим дівчатам і хлопцям бачиться образ судженого або судженої. Для цього, лягаючи спати, клали кусочок хліба під подушку, приказуючи: «Суджений-ряджений, йди до мене їсти». Вірили, що побачать своїх майбутніх чоловіків та жінок.

Дівчата молились Андрію Первозванному, щоб послав доброго, хорошого жениха.

Прикмети і приказки, що пов’язані зі святом Андрія:

Якщо на Андрія сніг не йде — вся зима буде малосніжна й тепла.
На Андрія жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти.
На Андрія треба кожуха-добродія.
На Андрія робиться дівицям надія.
На Андрія вложи руку в засув у хліві.

14 грудня – Наума (Святого пророка Наума)

У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено.

Пророк Наум, за народними віруваннями, — покровитель знань і доброчинства. Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували дячка (вчителя) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив).

Увечері до «кашоїда» приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука».

Роблячи перший підстриг, він казав: «Батюшка Наум, виведи синка на ум».

Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Повернувшись додому, син знову снідав кашею, а потім ставав навколішки, молився, а мати благословляла його іконою.

17 грудня — Великомучениці Варвари

Варвара — означає чужоземка. А названа великомученицею тому, що вона пішла зі світу з волі батька.

Святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи з сиром, серед яких обов’язково мали бути й «пірхуни» – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном».

Прикмети цього дня:

Яка погода на Варвари, така й на Різдво.
Дерева в інеї — урожай на фрукти.
Якщо горобці збираються на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.
Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливий.
Коли на Варвари мороз приліз – ховай сани, бери віз.
Якщо на Варвари болото – зима буде красна, як злото.
Варвара показує дорогу, Сава мости мостить, а Микола пригвоздить.

18 грудня — Сави

Свято Варвари вважалося жіночим, а Cави — чоловічим. Цей день відзначали жартівливими обрядами і особливо активно в тих родинах, де були чоловіки з таким ім’ям. Тут справляли обряд «похорону Савки»: збиралися родичі й сусіди, вітали іменинника, а він частував гостей горілкою. Жінки веселилися в рукодільницьких гуртах, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучмарити». На нероб казали: «Савила та варварила, і сорочки собі не справила».

Відомі й інші прислів’я до цього дня:

Який Сава, така йому й слава.
По Савці свита, бо на Савку й шита.
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.
Сава приїхав на білих санках.
Савка бідний, Микола багатий.
Сава — батько зимового Миколи.

19 грудня — Миколая Чудотворця (Миколи зимового)

Це одне з найвизначніших, найвеселіших свят. У ньому дуже виразно поєдналися як дохристиянські, так і християнські звичаї та традиції.

Важливість святого і його свята підтверджується тим, що майже в кожній сім’ї обов’язково повинна була бути ікона Миколи Чудотворця.

І православні вважають Миколу Чудотворця заступником перед Богом, а козаки — покровителем під час походів.

Свято Миколая відзначалося по-різному в Україні. На відміну від весняного, зимового Миколая святкували особливо урочисто. Була така традиція: особливо шанований у сім’ї чоловік, часто дідусь, переодягався в «Доброго Миколая» і розносив чемним, слухняним дітям подарунки.

19 грудня, після служби Божої, сусіди та родичі вітали того, хто мав ім’я Микола. Господиня пригощала вітальників пивом, пирогами, смачними стравами. А ім’я Микола дуже поширене серед українців.

Після цього свята починали готуватись до Різдва: кололи свиней, купували продукти на базарі.

А дівчата кожного вечора збирались на вечорниці. Тут вони шили, пряли, вишивали. Хлопці розповідали різні бувальщини та небилиці, співали пісні, танцювали.

З Миколи починалася справжня зима. «Миколай бородою трусить, дорогу стелить». Старалися із зібраного врожаю віддавати борги: «Коли ти не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».

На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки.

Прислів’я та прикмети до дня Миколи:

Після Миколи пшениця вкриє поле.
Хвали зиму після Миколи.
До Миколи та й ніколи.
Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне.
Як випаде великий іній — на гарний врожай хліба.
Як на Миколи піде дощ, то буде врожай на озимину.
Морозяний день — на урожай хліба й городини.
Перед Миколою іній — гарний овес вродить.
Який Микола зимовий, такий і весняний.
На зимового Миколи багато снігу — на літнього Миколи буде багато трави.
Хвали зиму після Миколи.

20 грудня – Амвросія, Андросія

Кожна дівчина мала приміряти до себе дванадцять одежин і одягти найзручнішу. Якій не дісталося по розміру, то прив’язували спідницю ззаду до поперека і посилали на дерево «трусити груші». Підійшовши до верби, вона вилазила на дерево і струшувала його. Подруги, що стояли внизу запитували: «Що ти тут трусиш?». «Груші», – відказувала вона. «Так то ж не груші, а хлоп’ячі душі!» – одказували гуртом дівчата. Зібравши «натрушених груш» – сухих паличок, ішли на досвітки. Котрій з них уночі присниться хлопець, за того, вважалося, й вийде заміж.

22 грудня — Ганни

На день зачаття св. Анни припадає зимове сонцестояння. Це найкоротший день року, його називають «народини сонця». В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці.

День Ганни не відзначається особливими обрядодіями. Хіба що вагітні жінки не працювали, ретельно постували. 22 грудня дівчата на своїх сходках домовлялися, як будуть проводити різдвяні свята. На Ганни, крім узгодження різдвяних свят, виготовляли до них прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.

З 22 грудня жінки активно готувалися до свят: білили, прибирали оселі, краще вгодовували свиней.

Велися спостереження і за погодою:

Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз.
Прийшли Ганки — сідай у санки.
Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.

25 грудня – Спиридона Сонцеворота (Преподобного Спиридона Чудотворця)

За довголітнім прогнозуванням, це найхолодший день грудня, бо «сонце переходе на другий бік». У давнину намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечисть з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо будуть черв’яки нападати. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє.

В цей день прогнозували погоду на цілий наступний рік.

Кожен день від Спиридона-сонцеворота повинен відповідати погоді чергового місяця: 26 грудня прогнозували січень, 27 – лютий, і так аж до Різдва. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували всі примхи погоди, щоб визначити яким буде рік.

Говорили, що на Спиридона дня прибуде на макове зерня.

26 грудня – Євстрата

Починають різати птицю та колоти свиней, готуючись до Різдвяних свят. Вважається, що з Євстрата день прибавило на п’ядь (п’ядь – народна одиниця вимірювання пальцями рук).

29 грудня – Аггея

За спостереженнями, це холодний день з лютим морозом. Якщо сніг привалив впритул до парканів на Аггея – невдале літо, якщо залишається проміжок – на врожайне. На Аггея сильний мороз – буде він аж до Хрещення (19 січня), рясний іній – свята будуть теплими.