23 січня 1949 р. народився поет Грицько Чубай. Чи знаєте ви його поезію?
Звичайно, багато хто одразу пригадає Тараса Чубая і «Плач Єремії» — гурт, направду, чудовий. Так от, смію припустити, що назва «Плач Єремії» — данина пам’яті й любові Тараса до свого батька.
1999-го року вийшла друком книга віршів «Плач Єремії», її автора тоді вже не було серед живих. Я говорю про Грицька Чубая, самобутнього, неповторного, надзвичайно обдарованого поета, із тих, над якими стоїть і дивиться з небес тиха українська зоря…
…Якось надвечір полем ішов самотою
і раптом відчув, що хтось дивиться в спину мені
лагідно й трішки печально, начебто мати...
Озирнувсь —
а то зірка, що перша зійшла!
Грицько Чубай написав рецензію для журналу «Донбас» на мою першу збірочку віршів «Молодість віку» — десь наприкінці 1980- на початку 1981-го. Книжку показав Грицькові його друг і мій побратим Іван Низовий, коли вони разом навчались у Московському літінституті. Я в листі подякувала. Якийся час ми листувалися. Зовсім недовго. А затим Грицька не стало…
Плач Єремії
тільки-но збудували місто і навіть ще
не встигли його заселити а вже пророк
Єремія плакав над ним як над давно
спорожнілим
із кожної його сльози тоді виростало
при всякім домі сонце і всім казало що
не сонце воно а жовта кульбаба
і тільки-но сонце промовляло це як
сиве птаство обсідало його звідусіль
називаючи себе кульбабиними дітьми
але варто було вітрові хоча б легенько
повіяти як відлітало птаство геть і
вже не поверталося ніколи
Розповідають, Григорій Чубай, щойно прибувши навесні 1969-го до Львова, зчинив просто-таки фурор у студентських колах своєю поемою «Вертеп». Його запрошували, впізнавали в обличчя, його сміливість і відвертість запалювали.
“...Диктатори, диктатори, диктатори —
погоничі великі: «Цоб-цабе».
Диктатори, диктатори, диктатори
щодня диктують світові себе.
О, скільки їх возноситься і падає!
І скільки їх плює у наш Дніпро!
І прославляє світ своєю владою,
і одягає у своє добро.
...Все продиктовано і все перефарбовано
і удостоєно належної ціни:
за сумніви, за мислі закатовано!
І за холуйство — вбрано в ордени!..»
Вертеп, 1968 р.
Це саме з «Вертепу» ті геніальні рядки, що їх цитували й цитують в Україні поспіль мало не сорок років, навіть не знаючи, кому вони належать:
…І стільки ворогів було в народу,
що й весь народ був ворогом собі!
Тоді, на початку терору проти української інтелігенції, таке не те що писати — думати було небезпечно: «антирадянщина!» А Грицько на той час уже мав за собою досвід переслідувань з боку «органів». Після виступу біля пам’ятника Т.Шевченку в Києві на день перепоховання Кобзаря його, одного з кращих студентів, виключили з університету імені Т.Шевченка. Мусив працювати на радіо в Червоноармійську на Рівненщині. Затим приїхав до Львова – і став тим Чубаєм, твори якого, почуті чи прочитані одного разу, неможливо забути ніколи.
Того ж таки 1969-го написав поему «Відшукування причетного»:
… той невидимий знову скаже
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
всі повільно повертатимуть голови назад
аби не злякати того що за плечима
всі раптом почують як на морі осокору
жовкнуть зелені хвилі
всі раптом побачать на тому березі зорю
якої раніше ніколи не бачили
всі почнуть чекати
малесенький кораблик соловейка
що має їх перевезти до того берега
жовкнуть вгасають хвилі на морі осокору
прозоріє сучкувате дно
хтось невидимий каже
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
всі повільно повертають голови назад
ось зараз
зараз вони мають побачити за плечима
у себе
ВОГОНЬ!
1969-70-го затоваришував із Олегом Лишегою, Віктором Морозовим, Миколою Рябчуком, скульптором Орестом Яворським та письменником і майбутнім членом УГС Володимиром Яворським. Виникло товариство «неформалів», як сказали би на десяток років пізніше. У Грицьковій квартирі на Погулянці читали Гарсіа Лорку, Томаса Еліота, Антонича, Свідзинського, слухали Чеслава Немена, власні твори.
Григорій Чубай мав величезний вплив на ровесників.
Тим часом вірші Грицька Чубая залунали на Радіо Свобода. Його пригорнуло подружжя поетів-дисидентів Калинців і зазнайомило з Чорноволом та Горинем. Наприкінці 1970-го був присутній на суді над Валентином Морозом. І його почав систематично «пресувати» КДБ: виклики на допити, виклики на «профілактику».
Незважаючи на це, 1971 р. втілив свою мрію: підготував самвидавний часопис «Скриня», під дахом якого зібрав вірші О.Лишеги, В.Морозова, Р.Кіся, В.Гайдучка, власну поему «Марія», оповідання М. Рябчука.
Сподівався наступного року видрукувати наступне число часопису.
Однак у січні 1972 р. заарештували Ігора та Ірину Калинців. У всіх їхніх знайомих провели обшуки, у Чубая знайшли книгу «забороненого» Дмитра Донцова – головного ідеолога українського інтегрального націоналізму. Кілька днів Чубай перебував у слідчому ізоляторі КДБ. В липні того ж року — суд над Іриною Калинець, який Грицько пережив дуже тяжко, аж до депресії.
Це були лихі часи. Багатьох друзів виключили з університету. Декого «забрили» до армії. Хтось виїхав у далекі краї, наприклад, Роман Кісь — на Чукотку.
Грицько працював і на будовах Сибіру, і монтажником сцени в театрі, й вантажником. 1979р. вступив до літературного інституту імені Горького в Москві. Там, власне, й здружилися українські поети, які втікали від переслідувань місцевої гебні — Іван Низовий із Луганська та Грицько Чубай зі Львова.
Завершити навчання не довелося. Грицько Чубай тяжко захворів і 16 травня 1982 р. рушив у засвіти. Йому було лише 33 роки…
…я ж насправді вмираю
в розквіті сил високо над повільною річкою
я вже сьогодні не в змозі навіть освітити
обличчя
тим що мене убивають жартуючи…
поема «Говорити, мовчати і говрити знову», 1975 р.
Він став членом Спілки письменників України. У 1990р. вийшла друком його книга «Говорити, мовчати і говорити знову»., 1999-го – «Плач Єремії», 2013-го – «П’ятикнижжя». 2014р. Львів побачив фільм О.Фразенка «Чубай». Перед тим, 2009-го, з’явилася збірка дитячих віршів «Скоромовка не для вовка».
Посмертно, посмертно, посмертно…
___________________
Григорій (Грицько) Чубай народився 23 січня 1949р. в селі Березини Козинського (нині Радивилівського) району Рівненської області, в родині селян. У ранньому дитинстві навчився читати й читав дуже багато. З 15 років збирав бібліотеку та колекцію платівок із класичною музикою. У шкільні роки став переможцем республіканської олімпіади з української літератури…
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
