chrome firefox opera safari iexplorer

Чим може обернутися для України ліквідація Служби зайнятості

18 січня 2017 о 14:01

Креативності нашим урядовцям не позичати. На попередньому засіданні уряду його глава Володимир Гройсман в експресивному тоні торкнувся двох тем — підвищення мінімальної зарплати та функціонування Служби зайнятості.

За перше Гройсман сам себе щиро похвалив. А от що стосується другого, то Службі зайнятості було непереливки. Грізний Гройсман пообіцяв усіх розігнати. Якщо тільки Служба не почне виконувати не властиву їй функцію — створювати робочі місця.

Про це пише Наталія ЛЕБІДЬ для України молодої. 

Гройсман міняє філософію

«І окремо хочу сказати про Службу зайнятості. Я не збираюся утримувати Службу зайнятості. Я не збираюся утримувати безробітних. Я збираюся дати людям нормальну роботу й нормальну заробітну плату», — говорив Прем’єр-міністр минулої середи.

«Зміна цієї філософії має бути на порядку денному тих, хто сьогодні опікується Службою зайнятості. Я просив би, щоб ви (звертаючись до міністра соцполітики Реви. — Авт.) донесли це до керівництва Служби зайнятості. А ні — то розжену. І приведемо тих людей, хто зможе нормально ситуацію там налагодити».

«Мені ці байки статистичні не потрібні, я вже заслуховував їх не один раз. Я вважаю, що треба змінити модель фінансування: з моделі фінансування служби на модель підтримки створення робочих місць», — додав Гройсман.

До ефективності чи неефективності Служби зайнятості запитань може бути багато. Проте незмінним лишається один постулат: Служба зайнятості є посередником між працедавцем, котрий відчуває зацікавленість у робочій силі, та пошукачем вакантного місця.

Звести їх разом та «подружити» — це і є завдання Служби. Плюс фіксувати для повноти картини ті самі «статистичні байки», які так дратують Гройсмана.

Створювати ж робочі місця чи якимось чином їх «підтримувати» (що тут мав на увазі глава уряду — неясно) аж ніяк не є сферою відповідальності Служби зайнятості.

Зазвичай у країнах традиційної демократії цим займаються уряди. Вони сприяють освоєнню нових галузей виробництва, де потрібні робочі руки, або ж запрошують іноземних інвесторів з готовими проектами й потребою в тих, хто візьметься ці проекти впроваджувати.

З України ж інвестори тікають — тільки протягом 2016 року відразу кілька великих компаній покинули наш ринок.

Наприклад, повністю згорнула діяльність компанія з виробництва упаковки Tetra Pak. Крім того, про намір покинути нашу країну заявили і дві великі фінські компанії: виробник фарб Tikkurila оголосив про рішення продати завод під Києвом, а Ruukki вже вивезла виробничі потужності, і тепер сендвіч-панелі будуть завозити в країну з Польщі.

Аналіз причин того, чому так відбувається, є окремою розмовою. Серед «демотиваторів» — і війна, і політична нестабільність, і в цілому погані прогнози розвитку.

Хтось із капіталовкладників призупинив нарощування обертів, а хтось і взагалі вивів капітал із нашої держави.

Згідно зі статистикою, протягом 2016 року реальний сектор економіки (передусім енергетика та АПК) отримав понад мільярд доларів інвестицій — при потребі мінімум 10 мільярдів.

Не забуваймо й про корупцію, у світовому рейтингу сприйняття якої Україна посіла 130-те місце зі 168 позицій, опинившись поруч з Іраном, Камеруном, Непалом, Нікарагуа та Парагваєм.

Таким чином, на іноземні капіталовкладення не варто покладати особливі надії. Слід розраховувати на власні сили та можливості, а вони в Україні доволі скромні.

За даними Мінсоцполітики, 30% робочих місць, які пропонують українцям, — це низькооплачувана і низькокваліфікована праця. Для створення привабливих робочих місць держава збирається стимулювати роботодавців.

«У першу чергу, пріоритет зі створення робочих місць буде в аграрній галузі, IT та промисловості. Йдеться не про пільги для них, а про створення певних умов — створення технопарків, територій пріоритетного розвитку. Для цього при Кабміні створили комітет із розвитку промисловості. Також у нас є інфраструктурні проекти. У 2016 році було капітально відремонтовано 1000 км доріг, у цьому планується — 2000 км, на що буде залучено 40 млрд. грн. Компанії, які будуть виконувати ці підряди, очевидно, будуть залучати до роботи нових людей. Також робочих рук вимагає Укроборонпром, і зарплата там росте, і є держзамовлення», — говорить Андрій Рева.

Працює тільки половина

Що ж, подібні плани є цікаві. Але перш ніж продовжувати цю тему, дамо врешті-решт визначення українського безробітного.

Річ у тім, що саме українське безробіття онтологічно відрізняється від того, що під цим зазвичай розуміють у світі.

Наш безробітний може бути десь прилаштований неофіційно й отримувати зарплату в конверті, що, звісно, утруднює будь-які підрахунки.

Недарма відсоток зайнятості дорослого населення України на сьогоднішній день становить лише 52,6%.

Андрій Рева зазначає, що з 26 мільйонів осіб працездатного віку офіційну роботу мають лише близько 16 мільйонів осіб.

Міністр додає, що низький рівень заробітної плати українців і брак робочих місць для кваліфікованих працівників провокує масштабну міграцію частини населення країни.

«Наявність значної кількості робочих місць без вимоги до кваліфікації та низький рівень оплати праці призводить до того, що люди виїжджають до інших країн у пошуках кращої долі», — зазначає Рева.

А тепер ще трохи «статистичних байок». Найсвіжіші дані стосуються листопада 2016 року.

Кількість офіційних безробітних в Україні, за даними Держ­стату, протягом цього місяця збільшилася на 337,9 тисячі осіб.

Водночас, за інформацією найбільшого ресурсу з пошуку роботи і співробітників — компанії Work.ua, кількість вакансій на ринку праці України в 2016 році збільшилася порівняно з 2015 роком на 62%.

А згідно із проведеним дослідженням експертно-аналітичного центру HeadHunter Україна, за 2016 рік кількість вакансій на ринку праці України зросла в середньому по країні на 46% порівняно з 2015 роком.

Отож усе не так погано?

З одного боку, так. Українці звикли розраховувати самі на себе, не залучаючи до власних клопотів державу.

Відтак той таки ресурс Work.ua є, по суті, рекрутинговою компанією, яка частково перебрала на себе функції Служби зайнятості.

Однак погано те, що значна частина працедавців, як і раніше, залишається в тіні. Це погано й для економіки країни, котра недоотримує частину податків, і для самих працівників, позбавлених соціального захисту.

Тим часом віце-прем’єр Павло Розенко стверджує, що в нашій державі зафіксовано 1,9 млн. «класичних безробітних».

Під словом «класичні» Розенко має на увазі те, що ці безробітні не отримують доходів «ані в легальному секторі економіки, ані в нелегальному».

Втім звідки у Розенка така впевненість щодо нелегального сектору — лишається незрозумілим.

Вдаримо реформою по відсутності реформ

Та скільки б безробітних в Україні не було — 1,9 млн. чи 10 млн. — ці громадяни потребують допомоги держави. Що збирається запропонувати їм уряд, крім обіцянки більше їх не утримувати? А уряд збирається запропонувати їм… ще одну реформу. Цього разу — реформу Служби зайнятості.

Так, за словами віце-прем’єра Розенка, центри зайнятості відтепер «будуть навчати, надавати курси. І ці послуги будуть безплатні». Для цього, говорить міністр соцполітики Андрій Рева, законодавці напишуть новий закон про зайнятість.

«Сьогодні у безробітних немає ніяких стимулів, щоб іти працювати. Якщо прожитковий мінімум дорівнює мінімальній зарплаті, і цьому ж дорівнює допомога з безробіття, то питання: якщо 1450 грн. можна отримувати, не працюючи, піде людина працювати за таку зарплату? Тому був зроблений перший крок — підняли мінімальну зар­плату до 3200 грн. Далі черга за створенням робочих місць», — каже Рева.

(Зауважимо в дужках, що проблему перезавантаження Служби зайнятості Павло Розенко — на той час міністр соціальної політики — експлуатує з червня 2015 року. Один із його постів на Фейсбуці, присвяченій цій темі, датовано 25.06.2015. А йдеться в цьому повідомленні про таке:

«Сьогодні оголосив старт реформи дер­жавної Служби зайнятості. Буде утворено національне агентство зайнятості на базі існуючої Державної служби зайнятості та системи центрів зайнятості.

Кардинально змінюємо призначення системи та акценти в її діяльності. Не бюрократи, не чиновники в костюмах, а мобільна, активна і потужна сервісна служба з однією вимогою — надання якісних послуг з працевлаштування, профорієнтації, перекваліфікації та ін. для населення. Не командувати і керувати, а працювати та допомагати», — пише Розенко.

Через півтора року після цих гучних заяв — віз і нині там, хоча деяке пожвавлення довкола Служби зайнятості спостерігається після критичних слів Прем’єр-міністра, зацитованих вище.

Чітких обрисів реформа Служби зайнятості поки що не набула. Ряд моментів лишається неузгодженим.

Наприклад, поки що не ясно, чи скоротять період, протягом якого безробітному виплачують допомогу (зараз він становить не більш як 360 днів протягом двох років). Законопроект, який врегулює це питання, перебуває у стадії розробки.

Другий момент стосується дефініцій поняття «підходяща робота», як це називає віце-прем’єр Розенко.

Дане поняття, за його словами, планують розширити таким чином, щоб людина не могла відмовитися від вакансії на підставі того, що вона їй «не подобається», як це відбувається зараз.

«Будемо стимулювати людину до активної участі в громадських роботах», — говорить чиновник.

Третій нюанс, як стверджують експерти, пов’язаний не лише із тим, аби заохотити пошукача роботи погодитися на запропонований варіант, а й з тим, щоб вмовити працедавця дати офіційне оголошення в державний Центр зайнятості, а не розмістити його, приміром, на тому чи іншому Інтернет-майданчику.

Перше обертається для роботодавця більшою відповідальністю — адже виплату заявлених ним зарплат і сплаченого з них єдиного соціального внеску перевірять фіскальні органи.

Однак для того, щоб реформа Служби зайнятості почала працювати, потрібні не лише нові робочі місця, а й доступне кредитування.

Також потрібно «розігнати всіх бойовиків-радикалів, які захоплюють підприємства, закрутити гайки перевіряльникам і встановити владну вертикаль», — говорить економіст Олександр Охріменко.

Його вердикт невтішний: «Швидше за все, реформа закінчиться нічим, на ній тільки розкрадуть бюджетні гроші, як це вже не раз бувало».

Розділи: Суспільство

22 жовтня

Інші дати
22 жовтня відзначаємо:
  • Всесвітній день людей з вадами мовлення.
Розгорнути
Борис Олійник
1935 – поет і громадський діяч. Лауреат Шевченківської премії. Автор книг: «Стою на земле», «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто» та ін.
Розгорнути
Народився Віктор Протопопов
(1880, с. Юрки, Полтавська область - 1957) – видатний український психіатр та фізіолог, засновник патофізіологічного напряму в психіатрії. Разробив оригінальні методи¬ки дослідження вищої нервової діяльності, описав «Синдром Протопопова» (Тріада Протопопова) - комплекс симптомів при маніакально-депресивному психозі.
Розгорнути
Народився Іван Бунін
(1870, м. Воронеж, Росія – 1953) – російський поет, письменник українського походження, Нобелівський лауреат. Багато років жив та творив в Україні (Харків, Полтава, Одеса, Київ). Автор статті «Пам’яті Т. Г. Шевченка», творчістю якого захоплювався, перекладів Шевченкових віршів «Закувала зозуленька» та «Заповіт», а також низки віршів Б.Грінченка.
Великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народ сильний і ніжний, у кожній дрібниці побуту свого красивий і охайний…» (Іван Бунін про Україну)
Розгорнути