chrome firefox opera safari iexplorer

Лауреати Шевченківської премії вимагають звільнити Дмитра Стуса

26 січня 2017 о 16:01

Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Анатолій Гайдамака, Феодосій Гуменюк, Василь Герасим’юк та Володимир Недяк нещодавно звернулися з відкритим листом до Президента України, Голови Верховної Ради, Прем’єр-мiністра та київського мера з безапеляційною заявою «Зганьблено Національний музей Тараса Шевченка».

«Україна молода» наводить текст звернення діячів культури:

«Громадськість української столиці і всієї України глибоко стурбована станом, у якому опинився Національний музей Тараса Шевченка в Києві, на бульварі Тараса Шевченка,12.

Це найдорожча скарбниця нації. У фондах музею зберігаються оригінали Шевченкових творів, прижиттєві їх видання, автографи, меморіальні речі.

Нині через бездумну перебудову колекція опинилась під загрозою — її евакуація в разі надзвичайної ситуації вкрай ускладнена. З тієї ж причини, на випадок непередбачуваного лиха, в небезпеці — життя працівників і відвідувачів музею.

Головна причина біди — нефаховість і несумлінність. Призначений у 2012 році на посаду генерального директора музею Дмитро Стус не мав жодного досвіду музейної роботи.

Архітектор Лариса Скорик, із якою новопризначений директор знайшов спільну мову щодо перебудови споруди, не має ліцензії на виконання проектів, що пов’язані з пам’ятками культури (це прерогатива НДІ «Укрпроектреставрація»).

Не має відповідної ліцензії і споживче товариство «Інбуд», у якого замовило роботи з реконструкції та реставрації КП «Житлоінвестбуд-УКБ» (директор В’ячеслав Непоп).

Це беручке товариство вже витратило 32 млн. грн. державних коштів, але через неякісні роботи об’єкти досі не можуть здати в експлуатацію, хоч насправді недоремонтований музей уже понад два роки (!) приймає відвідувачів. Тепер для завершення робіт вимагають іще 15 мільйонів!

На що пішли народні гроші? Пам’ятку культури національного значення — палац родини Терещенків — спотворено.

По-дикунськи замуровано головний вхід до палацу, цілий ряд вікон і ще кілька входів-виходів (вище мовилося про загрозу через це для людей і для колекції).

Зазнала будівля і внутрішньої перебудови. Така реконструкція заборонена Законом України про збереження культурної спадщини, дозволені лише роботи з реставрації та консервації.

Всупереч Закону України про музеї і музейну справу знищено садок у дворі (ре­креаційна зона!), а з ним і шовковицю, вирощену з са­джанця, привезеного з Новопетровського укріплення, з саду, що його садив сам Тарас Шевченко.

Незаконно зведений на місці чарівної оази атріум порушує автентичний вигляд пам’ятки й світловий та температурно-вологісний режим музею. Мало того, через неякісні будівельні роботи він у негоду тече, мов решето.

Не будучи експозиціонером, Лариса Скорик скалічила головну експозицію музею Тараса Шевченка на Тарасовій горі.

Цей прикрий досвід прислужився і в Києві. Експозиція неграмотна, експонати розміщені хаотично, автографи Шевченка практично лежать на підлозі.

Зникли портрети великих попередників Тараса Шевченка, наприклад, Євгена Гребінки, зате з’явилися парсуни підручних Миколи І — Дубельта й інших. А перший експонат, який зустрічає відвідувача, — портрет Катерини ІІ.

Дирекція музею здійснює хибну кадрову політику. Установа, безперечно, повинна поповнюватись молодими кадрами, але в кожному музеї бережуть досвідчених фахівців.

Натомість із Національного музею Тараса Шевченка змушені були піти висококласні спеціалісти з експозиційної роботи, видавничої справи, автори численних шевченкознавчих праць.

Дійшло до того, що в музеї зараз нікому вести фахові екскурсії з низки тем.

Усе це дозволяє нам стверджувати, що ситуація з музеєм катастрофічна.

Вимагаємо негайного створення компетентної комісії для вивчення проблеми.

Керівництво музею повинно бути замінено. Головна експозиція має бути побудована заново. Будівлі, пам’ятці архітектури, слід повернути автентичний ви­гляд за кошти порушників законодавства у галузі збереження культурної спадщини.

Головний музей України зазнає наруги, на яку не спромоглася навіть радянська влада. Далі так тривати не може».

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути