chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні — 90-річчя з дня народження Олекси Тихого

27 січня 2017 о 08:53

27 січня 2017 року Україна відзначає 90-річчя з дня народження Олекси Тихого  – українського публіциста, мовознавця, педагога, послідовного борця з русифікацією, члена-засновника Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

Про це повідомляє сайт Інституту національної пам'яті.

Працівники Інституту спільно з телеканалом UA:Перший підготували передачу про Олексу Тихого «Перша студія». Трансляція відбудеться 27 січня, о 16:35. Участь у програмі взяв Начальник наукового управління Інституту Ярослав Файзулін та син Олекси Тихого – Володимир Тихий.

Олекса Тихий народився у 1927 році. на хуторі Їжівка Костянтинівського району Донецької області. Закінчив філософський факультет Московського держуніверситету (хоч до цього навчався в Запорізькому сільгоспінституті та Дніпропетровському інституті інженерів транспорту). Вчителював, викладаючи фізику, математику, українську мову.

 Уперше він був заарештований КДБ у 1948 р. за критику єдиного кандидата в депутати, але після «профілактики» був відпущений.

Вдруге заарештований у 1957 р. за лист проти окупації Угорщини військами Варшавського договору, а також за «антирадянську агітацію», «наклеп на КПРС і радянську дійсність».

Тоді Тихий був засуджений на 7 років таборів суворого режиму і відбув покарання в Мордовії, а один рік – у Володимирській тюрмі.

Село Олексієво-Дружківка на Донеччині. Тут була школа, де Олекса Тихий працював у 1952 – 1957 рр.

Після звільнення за вироком суду на 5 років Олекса Тихий був уражений в правах, отже, працювати за фахом не мав можливості: працював монтажником, пожежником, випалював цеглу. Водночас підтримував стосунки з друзями по ув’язненню і правозахисниками, поширював самвидав.

Тихий був зразковим носієм української літературної мови, людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.

На той момент він був автором кількох статей про русифікацію Донбасу, про проблеми українського села. Також він склав словник неправильностей українських говорів Донбасу й уклав збірку висловлювань видатних людей «Мова – народ». Текст цієї збірки було вилучено у Тихого під час обшуку в червні 1976 р., при чому дві доби його утримували тоді під вартою «за підозрою в пограбуванні магазину».

У листопаді 1976 р. Тихий став членом-засновником Української Гельсінської групи.

Сім`я Тихих перед війною: сестра Зіна, батько Іван Петрович, мати Марія Кіндратівна, Олекса (з баяном), брат Микола

Тихий був заарештований у лютому 1977 р. за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» й «незаконному зберіганні зброї». Хоча суд не довів жодного факту наклепу на радянський державний лад у його статях чи висловлюваннях, він дістав 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання – як особливо небезпечний рецидивіст.

В ув’язненні Тихий бере активну участь в акціях протестів, зокрема, він 52 дні тримав голодовку навесні 1978 р. Влітку 1978 р. разом з Василем Романюком вони написали текст «Історична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення», де було висловлено побажання незалежності України в майбутньому та ідея пасивного опору, зокрема, у формі неучасті в русифікації.

Тихий надалі неодноразово оголошував голодівки, причому під час чергової, в березні 1979 р., у нього відкрилася виразкова кровотеча. В критичному стані, перед операцією, він отримав пропозицію письмово зректися колишньої діяльності, але відмовився від цієї пропозиції. Операцію було зроблено не надто вдало – рух їжі спричинював біль, утворилися спайки, грижа, згодом розпочався перитоніт. Але і в цих обставинах Тихий відмовився писати покаянну заяву.

Барак ВС-389/36, з 1995 р. – Меморіальний музей історії політичних репресій і тоталітаризму “Пермь-36”. Найближче вікно – карцер № 3, де карався Олекса Тихий та загинув Василь Стус. Фото Василя Овсієнка, грудень, 1999 р.


Камера № 17. У ній у різний час сиділи Олекса Тихий, Іван Кандиба, Василь Курило, Василь Овсієнко, Юрій Литвин, Михайло Горинь та інші.

Незважаючи на важкий стан здоров’я, на початку 1980-го р. Тихий провів у штрафному ізоляторі з невеликими перервами близько 40 діб. Карали його за те, що він, за словами адміністрації, зривав нагрудний знак, не вставав, коли заходило начальство, відмовлявся від роботи, погано впливав на оточення.

При цьому скаржитись на здоров’я йому не дозволялось. Так само після етапування на Урал йому довелось провести 6 місяців у ПКТ (приміщення камерного типу) за порушення режиму, і він знову тримав голодовку.

У 1982 р. у США вийшла книжка: Олекса Тихий «Роздуми». В той самий час автор потерпав від тяжких хвороб в ув’язненні. Він був двічі прооперований. На останнє побачення в квітні 1984 р. з сином Володимиром і дружиною Ольгою Олексу Тихого вели попід руки, але він тримався, посміхався. У тюремній камері м. Перм він помер 6 травня 1984 р.

Останки Тихого разом з прахом Василя Стуса та Юрія Литвина перевезені в Київ і 19 листопада 1989 р. з великим почестям поховані на Байковому цвинтарі.

Указом Президента України від 8 листопада 2006 р. за громадянську мужність, самовідданість в боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії і з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).

Поховальна процесія на Байковому кладовищі 19 листопада 1989 р.


Фото Петра Ромка. Перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на Байковому кладовищі 19 листопада 1989 р. У центрі о. Ярослав Лесів, Левко Лук`яненко (говорить), Горинь (ведучий), Іван Драч.


Козацький хрест на могилі Олекси Тихого на Байковому кладовищі в Києві. Художник — Микола Малишко. 1993 р.


Дружина Олекси Тихого Галина Устимівна Василенко та сестра Олександра Іванівна Сидорова на відкритті пам`ятника Олексі Тихому в Олексієво-Дружківці 21 січня 2007 р.