Українське кохання може служити національною легендою чи міфом, яких так не вистачає нинішньому суспільству. Що б там не було, але кохання – то почуття, якого завжди бракує, це стан душі, якого прагнеш, мрія, якою живеш вічно.
Символом українського кохання завше була душа, точніше — серце. Тіло ж, на відміну від культур деяких інших народів, ніколи не було ідолом обожнювання. Тому марними будуть намагання віднайти яку-небудь «Венеру українську» в скульптурних формах або серед численних малярських праць.
Виходячи з традиції вживання понять КОХАННЯ і ЛЮБОВ, а також змістовного навантаження, якого вони набувають у поезії, літературі, фольклорі, можна твердити: кохання характеризується поетичним та ірраціональним змістом стосунків; почуттєвістю та романтизмом як невід’ємними рисами. Статеві стосунки ніколи не були домінантою в коханні, хоча завжди мали неповторне і загадкове звучання.
Кохання — це самозречення, це принесення себе в жертву своїм почуттям і пристрастям; любов — взаємопідтримка, прагнення щонайперше допомогти, а вже потім — отримати щось для свого духовного життя, а отже, для себе.
Любов характеризує більш сталі стосунки, що, як правило, формалізуються в подружнє життя. Любов не втрачає почуттєвості, хоча вже й не має стану поетичної закоханості. Статеве життя є невід’ємною, але дещо буденною складовою частиною гармонії в стосунках.
Займатися коханням не можна в принципі. Його можна відчувати, жити ним, насолоджуватися чи страждати. Займатися можна сексом, тілесними втіхами, фліртом, ще Бог знає чим, але не коханням.
Можна придумати нову легенду і мрію про кохання, можна написати симпатичну казку про нього, але в кохання треба повірити і прийняти як своє, зробити часточкою самого себе.
Кохання — це таємниця, а любов — це ключ від неї. Як правило, кохання закінчується тоді, коли втрачається його загадковість і неповторність.
Тож ідеалом українського кохання-любові є прагнення здобути любов, не втративши кохання!
*З книги Миколи Томенка «Теорія українського кохання».
Видатні українці про кохання
Володимир Винниченко:
«Кохання — це зойк крові, це бездумний, непереможний голод тіла, це наказ вічності, яка не допускає опору собі. Кохання саме себе пожирає, як вогонь, і коли задоволене, лишає по собі нудний, сірий попіл. Любов — це вростання, це просякання до найтемніших куточків одної істоти другою. Любов приходить пізно, за коханням, після його оргій, після жадних криків і лютого, дикого шепоту жаги. Вона ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, загадковою посмішкою. Кохання сліпе, дике, з поширеними ніздрями, скрюченими пальцями, накидається на все, що можна задовольнити. Кохати можна одночасно двох, трьох, п'ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню. Любити одночасно можна тільки одного. Врости можна тільки в одну душу, і тільки любов може пройняти всю істоту до кінця.
Кохання приходить зразу, в один момент, і може одіти з такою ж раптовістю і несподівано. Любов приходить помалу, з стражданням, з буденними клопотами, в поросі повсякчасних пригод, приходить непомітно, стає господинею і одходить трудно, з муками, з смертю. Кохання любить тільки себе і для себе. Коли страждання коханого дасть насолоду, кохання шукатиме тільки страждання коханого. Любов оддає себе для любого. Страждання любого виключає радість люблячого.
Кохання є цвіт, з якого виростає рідкий овоч — любов. Без цвіту немає плоду, але цвіт не є плід і не всякий цвіт перетворюється в плід. Тисячі кохань обсипаються безплідними, усихають, не встигши розквітнути до зерна любові».
Василь Симоненко:
«Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси».
«І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає...»
Григорій Сковорода:
«Хороша любов та, яка є істинною, міцною та вічною. Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством і т. ін. Міцна і вічна любов виникає із спорідненості вічних душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби».
Осип Турянський:
«Що таке кохання? Це казка, вичарована з життя, й життя, вчароване в казку»
Леся Українка:
«Любов може бути чудовою поемою, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття».
Ярослав Гримайло:
«Кохання не в тому короткохвилинному вибухові шаленої пристрасті, що здатна на якусь мить затьмарити розум. Ні, це щось інше. В ньому джерело крилатої мрії, глибокої пошани, безкорисливої відданості...».
Марко Вовчок (Марія Вілінська):
«Гірко даремно кохати, гірко даремно дожидати, а ще гірше не кохати й не дожидати».
Тарас Шевченко:
«Кохайтеся, чорнобриві
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине».
Ліна Костенко: «Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом».
Короткий словник українського кохання
Микола Томенко: «Логіка історії зробила українську мову кохання і почуттів набагато важливішою за українську мову політики й науки».
Кохання | Любов |
Бажане Безгрішне Безмежне Безмірне Безталанне Божевільне Вистраждане Всевладне Гірке Глибоке Горде Епізодичне Жертовне Загадкове Запальне Запізніле Згасаюче Зневажене Золоте Ідеальне Ірраціональне Лагідне Лебедине Ліричне Небачене Небесне Небувале Невинне Незбагненне Неземне Незнане Неповторне Неприховане Нестримне Нечуване Огнисте Омріяне П'янке Палке Пекуче Перше Піднесене Платонічне Поетичне Пристрасне Райське Раннє Романтичне Самозречене Сентиментальне Сердечне Споглядальне Таємниче Фантастичне Фатальне Чисте Чутливе Шалене Швидкоплинне Юне |
Безвинна Безкорисна Безсмертна Благородна Божественна Велика Висока Вища Вірна Вічна Вогнекрила Всеперемагаюча Всетворяща Гаряча Давня Духовна Єдина Жива Життєдайна Заборонена Затишна Звичайна Знакова Зріла Лиха Материнська Меланхолійна Міцна Мрійна Невтішна Незрадлива Неосудна Неосяжна Неповторна Нерозлучна Нещасна Ніжна Окрилена Осяйна Патріархальна Платонічна Поетична Потайна Правдива Правильна Прекрасна Радісна Романтична Самовіддана Світла Свята Сердечна Скоробіжна Сороміцька Тиха Тужлива Чиста Щаслива Щира Яра |
«Рідна країна»