Сьогодні 175 років з дня народження Миколи Лисенка

22 березня 2012 року виповнюється 170 років від дня народження Миколи Лисенка (1842—1912) — видатного українського композитора, диригента, піаніста, педагога, громадсько-освітнього діяча, основоположника української національної класичної музики.

Творчість Миколи Лисенка надзвичайно плідна і багатогранна: від опер до обробок українських народних пісень, від монументальних хорів до вишуканих фортепіанних мініатюр. Вона несе ознаки беззаперечного новаторства, збагативши українську музику неіснуючими в ній доти формами і жанрами. Це, зокрема, різні типи опер, кантати, кількачастинний хор напівоперного плану, драматичний монолог, вокальний цикл.

Він вважається засновником українського музичного мистецтва. У цьому сенсі велику цінність представляє як музична, так і етнографічна спадщина митця. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна», оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Важливе місце в творчості Миколи Лисенка займає постать Тараса Шевченка. Ним написана музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо. Етнографічна спадщина Лисенка включає запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О.Вересая та багато іншого.

Всупереч діючому Емському указу 1876 року, який забороняв також друкування українською мовою текстів до нот, Микола Лисенко принципово користувався рідною мовою.

Лист Головного управління зі справ друку до київського окремого цензора з іноземної літератури від 6 січня 1886 р. про заборону публікації «Молитви» («Боже великий, єдиний») М. В. Лисенка на слова О. Я. Кониського (у тексті листа помилково – Коцюбинського). З підготовчих матеріалів до наукових праць історика і літературознавця М. М. Ткаченка. Машинописна копія. (joanerges.livejournal.com)

В своїх численних хорах і солоспівах він звертався переважно до українських авторів (І.Франко, Леся Українка, О.Олесь, О.Кониський та ін.), а коли брав за основу вірші інших — наприклад, Г.Гейне чи А.Міцкевича, то обов’язково в перекладах, здійснених М.Старицьким, Лесею Українкою, М.Славинським, Л.Старицькою-Черняхівською.

Микола Лисенко завжди був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва, де з 1869 року жив і працював. Він — організатор, активний учасник більшості діючих на той час у Києві музичних та літературних гуртків, виступає з концертами як піаніст, організовує хори, концертує з ними у Києві і по всій Україні. З 1908 по 1912 рік був головою ради правління «Українського Клубу».

У 1903 під час святкування ювілею (35-річчя творчої діяльності М.Лисенка) його друзі організували збір коштів на видання творів композитора та купівлю для його родини житла. Слід зазначити, що сім’я Лисенка орендувала квартиру, зараз у ній знаходиться Будинок-музей М.В.Лисенка.

Однак, Микола Віталійович використав подаровані кошти на організацію Музично-драматичної школи, яка почала працювати восени 1904 року і стала першим українським навчальним закладом, де надавалась вища музична освіта за програмою консерваторії.

Помер великий композитор 6 листопада 1912 року. Його похорон перетворився на могутню патріотичну демонстрацію українців, зібравши десятки тисяч небайдужих.

***

Цікаві факти з життя композитора

Композитор належить до відомого козацько-старшинського роду. Предок його відомий історії, як соратник Максима Кривоноса Вовгура Лис. Дворянські та майнові права ватажок повстання отримав від гетьмана Дем'яна Многогрішного. Про предка композитора розповідали, що він з невеликим загоном козаків міг протистояти набігу турецької орди, володів силою вовка і хитрістю лисиці.

Ріс майбутній просвітитель і музикант як звичайна дворянська дитина — в оточенні оксамиту і мереживних тканин. Перші уроки музики отримав від матері, яка раніше навчалася у Смольному інституті шляхетних дівчат у Петербурзі. З дитинства хлопчик вчив 7 мов.

Талант сина мати розгледіла ще в ранньому віці, у 5 років він вже навчався грі на фортепіано, а у 9 років батько до дня народження маленького Миколи видав у друкованому вигляді його перший композиторський твір — стилізовану польку.

Після скасування кріпацтва батьки композитора стали банкрутами, на навчання М. Лисенко заробляв самостійно, працюючи у суді.

За все своє життя великого капіталу музикант не зібрав. Композиторська діяльність прибутку не приносила, заробляв Лисенко викладанням, яке в поєднанні з громадською роботою займало весь його час. Творив композитор переважно вночі.

Знайомство з творчістю Шевченка майбутнього композитора відбулося у 14-річному віці. Влітку він разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким гостював у дідуся, де молоді люди знайшли заборонену збірку віршів Кобзаря. Прочитані твори справили на братів незабутнє враження. Мистецтвознавці впевнені, що саме ця подія допомогла Лисенку визначити власне призначення в житті.

Все життя композитор прожив на квартирах, які знімав. Кошти, зібрані друзями в 1903 році для покупки житла під час святкування 35-річчя його творчої діяльності, витратив на відкриття школи.

Коли композиторові було 26, він одружився з Ольгою О’Коннор, спадкоємицею полтавського роду з ірландсько-французьким корінням, яку він знав ще зовсім дитиною (їхні маєтки сусідили). Вона була значно молодша за Миколу і, як відомо зі спогадів їхніх друзів, мала чудове сопрано і рідкісно привабливу зовнішність. Не дивно, що саме вона співала у прем’єрі першої опери свого чоловіка “Різдвяна ніч”. На жаль, як і інших жінок її родини, Ольгу переслідувала генетика – часті депресії та нервові зриви. Помалу життя бездітної родини ставало нестерпним для обох. Вони з Ольгою прожили 12 років, але не мали дітей. Очевидно, через те й розійшлися.

Другою його дружиною стала Ольга Липська, яка була його коханкою довгий час. Він зустрів її як молоду піаністку-початківця наприкінці 1870-х рр., на одному з концертів у Чернігові. Невдовзі вона почала брати в Лисенка уроки фортепіано. За рік вони вже жили разом, хоч і таємно. Вона народила Лисенкові п’ятьох дітей. Померла 1900-го при народженні останнього — Тараса.

М. В. Лисенко з другою дружиною Ольгою Липською, дочками Катериною, Мар’яною і Галиною та сином Остапом. 1892 р. (joanerges.livejournal.com)

1906 року вже немолодий композитор (йому було тоді 62 роки) закохався у свою 17-річну ученицю Інну Адріанопольську, яка стала його останнім коханням. Побачив її в Інституті шляхетних дівчат: вона там училася, а він викладав музику. Листування йшло через класну даму мадам Журавську. У нього була закохана не одна інститутка. Через те ревнива Інна навіть посварилася з подругою Марусею Жученко. І Лисенко мусив виправдовуватися: мовляв, він байдужий до Марусі. Лисенко хотів побратися з Інною, але, зважаючи на різницю у віці, вона не була в захваті від цього і, після довгих зволікань, відкинула пропозицію композитора. Пізніше вона працювала вчителькою музики в провінції. Микола Лисенко помер 1912 року, переживши низку проблем, від розбитого серця після розлуки з Інною до ув’язнення царськими жандармами за “український націоналізм”.

Помер Микола Лисенко раптово. У вересні 1912 року його приятель, професор Триштель, застерігав, що серце композитора в ненадійному стані. Вранці 24 жовтня Микола Віталійович зібрався йти до Музично-драматичної школи — і тут стався серцевий напад. За півгодини маестро не стало. Олена Пчілка згадувала, що після смерті на його обличчі ще якийсь час лишався живий вираз жалю й смутку.

Похорон Лисенка історики називають першою демонстрацією української самосвідомості. До Києва для участі у церемонії поховання приїхали люди з усіх куточків України. Згідно з історичними даними, приїхало до Києва на похорон маестро від 30 000 до 100 000 людей. Нинішній бульвар Шевченка був повністю забитий людьми, навіть на дахах і на деревах сиділи бажаючі попрощатися з українським генієм. Після похорону царські поліцаї масово знищували відзняті на церемонії фото- та відеоматеріали.