При сьогоднішній ситуації, коли Росія та прихильники «російського світу» в Україні продовжують монополізацію перемоги над фашизмом, нам вкрай важливо донести історичну правду щодо внеску нашої держави у цю перемогу і щодо «ціни», яку ми за неї заплатили.
Про цю українську трагедію війни свого часу промовисто писав Олександр Довженко, коли його кіноповість «Україна в огні» була заборонена Сталіним та тодішнім керівництвом Комуністичної партії Радянського Союзу. Тоді, повернувшись з фронту, він писав: «Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців… І коли я чую обвинувачення за «Україну в огні» в націоналізмі, як же гірко і тоскно мені робиться на душі…».
До речі, укладачі п’ятитомника Олександра Довженка, цю цитату Довженка підтверджують такими фактами: «на Україні за роки війни повністю знищено 16 150 заводів, фабрик і комбінатів, 200 тисяч споруд найрізноманітнішого промислово-виробничого призначення (депо, майстерні, склади, гаражі, колгоспно-радгоспні приміщення тощо). На Донбасі гітлерівці затопили 2800 кілометрів гірничих виробок — цією водою можна було б заповнити канал завширшки 30 м і глибиною 40 метрів, що простягся б від Донбасу до Північного Льодовитого океану. Та найбільші втрати — мільйони людських жертв».
У даному випадку немає потреби переповідати подальшу долю «України в огні», «Повісті полум’яних літ» чи діяльність Олександра Довженка. Але історія, про яку я згадав, є показовою: чи за Сталінської доби, чи в нинішній Росії, в Кремлі були переконані, що всі перемоги можливі лише завдяки московському керівництву, а доля народу, тим більше українського, не є темою для об’єктивного висвітлення та поваги до нього.
З огляду на це, вважаю нині актуальним в період 8-9 травня нагадати про роль УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ у Другій світовій війні. Тому пропоную засобам масової інформації (радіо, телебаченню, друкованим та Інтернет-виданням) розмістити соціальну рекламу з промовистими фактами і цифрами.
Ось кілька з них:
- Шануємо солдатів і офіцерів чотирьох українських фронтів, які визволяли Польщу, Румунію, Угорщину, Болгарію, Чехословаччину, Югославію, Австрію та Німеччину.
- За мужність і відвагу у боях із загарбниками 2,5 мільйонів українців нагороджені орденами та медалями. Серед них 2072 українці отримали найвищі відзнаки Героя, 32 стали двічі Героями, а уславлений Іван Кожедуб – тричі Героєм.
- 30 квітня 1945 року лейтенант Олекса Берест із Сумщини, ризикуючи власним життям і захищаючи товаришів, забезпечив підняття Прапора Перемоги над Рейхстагом у Берліні.
- 2 вересня 1945 року підписанням Акту капітуляції Японії завершилась Друга світова війна. З боку СРСР свій підпис на документі поставив генерал-лейтенант із Черкащини Кузьма Дерев’янко.
- 24 жовтня 1945 року за особливий внесок у перемогу над фашизмом Україна отримала право стати однією із 50-ти держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй.
І наостанок знову скажу: «ПЕРЕМОГЛИ ГІТЛЕРА! ПЕРЕМОЖЕМО І ПУТІНА!»
Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна»
