chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні відомий поет Микола Томенко святкує своє 80-річчя

25 травня 2017 о 10:58

Пам’ятаю, колись мене, молодого історика-дослідника та студентського активіста, перепинила якась жінка: «А ви часом не син того Томенка, який вірші та пісні пише?» 

Так я дізнався, що в Києві є ще один Микола Томенко, чоловік більш відомий та знаний за мене, поет.

Щоправда, особисто познайомилися пізніше. Виявилося, що ми земляки, єднає нас рідна Черкащина (Микола Данилович зі Шполянського району, а я – з Чорнобаївського). Любов до рідного краю, рідних слова й пісні — це для українця теж велика об’єднавча сила. А поетичне слово Миколи Томенка, щире і хвилююче, стало мені близьким іще відтоді, коли на початку 80-х почув «Пісню про сивого лебедя» на музику Ігора Шамо, де є такі пронизливі рядки:

І вірю я,
Як лебедина зграя
Свою у небі пісню просурмить...
Хтось із людей мене згадає,
Хтось із людей колись мене згадає,
Я з Вами був і буду кожну мить!

Для кожної української людини Мати – найсвятіше, найдорожче. Горе, яке не минає — знаю це достеменно – втрата Матері. Микола Томенко втратив свою маму в ранньому віці, й рана залишається болючою донині.

Переді мною – «Трудова книжка матері», книга, яку отримав від Миколи Даниловича з дарчим написом. Я сказав би, що ця книга — данина синівської любові й пам’яті. Та, напевне, в тому й полягає великий поетичний талант, щоб через долю однієї людини, біль і втрати однієї родини піднестися до узагальненого образу всієї страдницької повоєнної України.

Українське село пам’ятає 1946-47 рр. як «другий Голодомор», коли посуха та драконівські плани заготівлі сільгосппродуктів призвели до масового голоду. Але й наступні роки, аж до початку 60-х, нічим не відрізнялися. Це були часи справжнього кріпацтва: нестерпно важка праця, відсутність лікарняних, пенсій, паспортів. У селян відбирали все, щоб тільки виконати план. Податками обкладали також усе: від яблуні чи вишні – до корівчини й курки. Одні різали худобу, вирубували сади й ішли етапом до Сибіру. Інші віддавали – чи в них відбирали — все, до останньої пшонини, рокуючи себе й дітей на голодну смерть.

Це щоб зібрати до зернини
Й САМИМ НЕ БАЧИТИ ЗЕРНА…
Моя стражденна Україно,
ТАКА У СВІТІ
ТИ ОДНА…

«Епічно-психологічна драма народного болю» — такий підзаголовок унікальної книги М.Д.Томенка. Ця драма складається з пожовклих сторінок маминої трудової книжки, де кожну сторінку неможливо читати без болю серця:

Ніч над буряками
На буряках один день – 0,95 трудодня
Буряк у руках цукровий,
Потріскані руки до крові…
Земля попід нігтями чорна…
Ці руки крутитимуть жорна,
Як Мама прийде з роботи.
Доїтимуть потім корову,
даватимуть мокру полову,
Топитимуть піч нахололу,
Щось нам приготують до столу.
А потім, як ляжемо спати,
До ранку сивітиме Мати…

Пережив справжнє потрясіння, читаючи поему «Летіли дзвони», автор так і сказав про неї – «поема потрясінь». Калейдоскоп епізодів, де змішалися кров, і приниження, й біль, де все – правда, основана на фактах та емоційно осмислена й перелита у рядки віршовані й прозові. Ось обідають косарі. «На обід буди яшні галушки… Юшку ложками сьорбали, а галушки настромлювали скіпками. ОДНА ЖІНКА ЛОВИЛА ТІ ГАЛУШКИ, АЛЕ НЕ ЇЛА, А СКЛАДАЛА В ХУСТКУ, ЩОБ ПОНЕСТИ ДОДОМУ ПУХЛИМ ДІТЯМ…»

Ось моторошна картина глуму з голодних жінок –в’язальниць. Уповноважений з району Серчаков, незадоволений темпами роботи охлялих людей, організовує «соцзмагання»: до косарки прив’язують шматочок сала – вертикально, щоб видно було здалеку. «В’язальницям сказали, що хто не буде залишати нев’язаних снопів на своїй ділянці, той і одержить сало». Біжить із останніх сил виснажена жінка, хапає снопа, перев’язує, біжить, не встигає… тихо і безнайдіно плаче… «НА ЇЇ ПУХЛИХ, ПОРЕПАНИХ ТА ТРАВМОВАНИХ КОЛЮЧОЮ СТЕРНЕЮ НОГАХ ЛУЩИЛИСЯ ЗАСОХЛІ СТРУМОЧКИ КРОВІ…»

Так, це страшна і болюча правда. Але тут не самі лише сльози й сум. Головне у книзі, на моє переконання – велика віра в Україну, в українську незнищенну душу – «найкоштовніше», за словами автора.

Микола Томенко – щедро обдарована людина: поет, публіцист, драматург. Я додав би – ще й працьовитий і відданий трудівник на просвітницькій ниві. Микола Данилович об’їздив усю нашу велику країну, ділячись своєю творчістю, пропагуючи нашу мову, літературу, культуру, даруючи свої пісні й вірші.

Для мене є очевидним, що світогляд Миколи Томенка будується довкола трьох найважливіших цінностей: рідна Мама, рідна земля – мала батьківщина; рідна Україна. З ними й заради них тривають поетове буття і творчість.

У вже згаданій «Пісні про сивого лебедя» є такі рядки:

І день мина,
І ніч сумна розтане,
І відлетять літа, мов журавлі...
Боюсь, коли мене не стане,
Щоб не казали люди, не казали, 
Що вік прожив я марно на землі.

Можна з упевненістю сказати, що Микола Данилович свої 80 років прожив зовсім не марно. А разом із тим – попереду є ще доволі часу і для творчості, й для життя!

Микола Томенко, політичний і громадський діяч, професор Національного університету ім. Т.Г.Шевченка

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути