Меморіалу Тараса Шевченка у Вашингтоні виповнилося 53 роки

«…на всі прийдешні часи ми нині даруємо світові цю постать Тараса Шевченка, Кобзаря України та борця за її волю, щоб увічнити віру людини в остаточну перемогу свободи»

(З промови Президента США Д.Д.Айзенгауера на відкритті пам’ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні

Вперше ідея встановити пам’ятник Великому Кобзареві у Вашингтоні виникла в середовищі Американського товариства ім.Т.Шевченка, що було створене емігрантами-українцями на теренах США у 1898 р.

Ключовим моментом, який символізував початок роботи над втіленням задуму, стала стаття професора Івана Дубровського в одному з чисел газети «Свобода» 1956р. — «За пам'ятник Т. Г. Шевченку у Вашингтоні». Автор публікації закликав Наукове товариство ім.Шевченка та Український Конгресовий Комітет Америки (УККА) активно взятися до справи. Внаслідок цієї публікації тисячі американців українського походження скерували листи на адресу членів Конгресу США, сенаторів, у яких аргументовано доводили необхідність встановлення пам’ятника великому українцеві.

Спорудження пам’ятника публічно підтримали республіканці — сенатор Джейкоб Дейвіц конгресмен Елвін Бентлі, які взяли на себе місію «просування» відповідного рішення. Так, Д.Дейвіц зазначав: «Тарас Шевченко був співцем свободи… Буде логічним, якщо статуя такого національного героя, котрий оспівував американські ідеали патріотизму та служіння людині, стоятиме у столиці США».

Е.Бентлі зазначав: «Спорудивши пам’ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні, Сполучені Штати цілковито висловлять свої розуміння та високу оцінку Т. Шевченка і всього, що він означає для хороброго і благородного українського народу».

У червні 1960 р. відповідну резолюцію одноголосно ухвалила Палата представників, а в серпні – Сенат. 2 вересня Президент США Дуайт Девід Айзенгауер підписав Публічний акт 86-749, яким дозволялося спорудження пам’ятника.

Того ж місяця постав Комітет пам’ятника Шевченкові («Taras Shevchenko Memorial Committee of America»). Його очолили президент Головної ради наукових товариств імені Шевченка Роман Смаль-Стоцький, президент Української вільної академії наук у США Юрій Шевельов та голова УККА Лев Добрянський. Почесним головою Комітету був обраний екс-президент США Гаррі Трумен.

Того ж таки року був оголошений конкурс на кращий проект пам’ятника. Суттєвою вимогою до проекту було зображення поета у молоді роки. 14 липня 1962 р. на конкурс було подано 17 робіт. Комітет одноголосно схвалив проект під назвою «Прометей» авторства канадського скульптора і живописця українського походження, академіка Королівської Канадської Академії мистецтв Лео Мола (Леоніда Молодожанина).

Загальна вартість спорудження пам’ятника становила близько 250 тис. доларів. Частину суми профінансував УККА, левову частку коштів пожертвували понад 50 тисяч українців з усього світу. Таємно гроші на пам’ятник – радянські рублі – передавали й українці з СРСР.

У квітні 1963 р. дизайн та оформлення меморіалу схвалила Комісія США з мистецтв. Проект оформлення місця для пам’ятника розробив архітектор Радослав Жук. Рельєф – зображення Прометея – висік на гранітній стелі Вінсент Илуцці.

Здавалося би, нічого не завадило початкові робіт. Однак зненацька довкола пам’ятника розгорнулася брудна кампанія, за лаштунками якої стояли радянські спецслужби: у газеті The Washington Post з’явилося кілька публікацій, де Шевченка звинувачували у «антисемітизмі» й «поляконенависництві», а ідею встановлення пам’ятника називали «зброєю інформаційної холодної війни проти Радянського Союзу» та «розпалюванням міжнаціональної ворожнечі у США».

У відпоідь до редакції почали надходити сотні листів, у тому числі – від конгресменів та сенаторів — на підтримку пам’ятника та із засудженням «антишевченківської» кампанії.

21 вересня 1963 р. кілька тисяч людей були присутні на церемонії закладання підмурівку. Поодинокі виступи проти встановлення пам’ятника ще лунали, однак спроби зірвати будівництво не мали успіху.

Слід зазначити, що радянська сторона, в тому числі працівники посольства СРСР та представники УРСР в ООН, певний час активно домагалися припинити спорудження меморіалу. Двічі через ООН вони вимагали від Держдепартаменту США втрутитися, щоб скасувати рішення Конгресу і Сенату. Під час ювілейного засідання Спілки письменників СРСР та Спілки письменників України (травень 1964р.) тодішній голова правління СП СРСР Ніколай Тіхонов гнівно «таврував» «заокеанських фальсифікаторів», які «намагаються перетворити Шевченка на зброю холодної війни».

Після безуспішних атак уряд СРСР через посольство звернувся до Комітету пам’ятника Шевченкові з проханням дати можливість радянським представникам взяти участь у відкритті меморіалу, на що була отримана відмова. Реакція в стилі «наздогнати та обігнати Америку», мабуть, розсмішила багатьох: того ж року перший серкретар ЦК КПРС Микита Хрущов, котрий не знати за які заслуги став лауреатом Шевченківської премії, за 17 днів до відкриття вашингтонського меморіалу відкрив пам’ятник Шевченкові у Москві…

27 червня 1964 р. у Вашингтоні був урочисто відкритий пам’ятник Кобзареві. Близько 100 тисяч українців зі США, Канади, Аргентини, Австралії, Бельгії, Німеччини, Франції, багатьох інших країн, в українських одностроях, із національними синьо-жовтими прапорами, хоругвами, плакатами рушили символічною ходою від монумента Д.Вашингтону, повз Білий Дім — до місця встановлення пам’ятника.

wikipedia.org

Відкрив меморіал великого сина України Президент США Дуайт Д. Айзенгауер. Участь в урочистостях взяли представники уряду США, сенатори і конгресмени, посли іноземних держав, архиєпископ Мстислав (Скрипник), президент УНР в екзилі Степан Витвицький, керівники українських організацій, актори українського походження, Місс Світу Америка Мішель Метринко.

У 12-хвилинній промові Президент США зазначив: «Я сподіваюся, що ваш прекрасний марш від Монумента Вашингтона до підніжжя статуї Шевченка зможе розпочати новий всесвітній рух у серцях, розумі, словах і діях людей; нескінченний рух до незалежності й свободи всіх поневолених народів усього світу». Також Д.Айзенгауер наголосив, що пам'ятник Шевченкові дарує мільйонам поневолених у Східній Європі «…постійне натхнення разом боротися проти комуністичної тиранії, допоки одного чудового дня над нею не буде досягнута остаточна перемога».

Затим покривало ринуло долу, й перед очима присутніх постав молодий, рішучий Тарас Шевченко.

Монумент був освячений, лунали Шевченків «Заповіт» і Національний Гімн «Ще не вмерла Україна», й за словами одного з численних журналістів, цей день став «зенітом українсько-американської історії».

У травні 1965 р. біля підніжжя меморіалу була замурована урна з ґрунтом, таємно привезеним з Канева, з могили Тараса Шевченка.

Невдозі площа перед пам’ятником стала місцем проведення акцій протесту українців проти політики Радянського Союзу. Нині ж тут відбуваються урочисті заходи, відзначення важливих подій у житті української громади.

Довідка

1993 р. меморіал Тараса Шевченка занесено до реєстру «Save Outdoor Sculpture!», він перебуває у віданні Служби національних парків Департаменту внутрішніх справ.

Меморіал розташований у центрі трикутного парку неподалік станції метро «Dupont Circle». Він являє собою бронзову статую поета заввишки близько 4,5 м на постаменті 2,1 м і гранітну стелу, на якій викарбуване зображення Прометея.

Тарас Шевченко зображений молодим чоловіком аристократичного вигляду, в модному на той час одязі. Постать енергійно рухається вперед, обличчя натхненне, відкритий погляд осяває глибока думка. Як зазначають фахівці – монументалісти та мистецькі критики, Лео Мол і Радослав Жук створили найцікавіший скульптурний портрет Поета, відкинувши стереотип «селянського революціонера» на користь образу «національного інтелігента-романтика», яким він відтворював себе у автопортретах.

Довкола меморіалу — затишна площа з фонтаном, у оточенні дерев, затишних лав та газонів.

На постаменті з західного боку – цитата з поеми «Юродивий»:

Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись.
На стелі з північного боку – рядки з поеми «Кавказ»:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.