Дванадцятиметровий човен-довбанку, знайдений на Волині позаторік у серпні, називали сенсацією, унікальною історичною пам’яткою всієї Європи. Він привернув увагу не лише українських, а й литовських, шведських, канадських і польських науковців.
Тим, хто хоче побачити чи дослідити це диво, треба шукати човен на пилорамі у приватного підприємця. Адже за майже два роки на Волині так і не змогли знайти місця, де його можна в належних умовах експонувати.
Про це пише «Урядовий кур'єр».
Дивну колоду в обмілілій через посуху річці Стир випадково виявили місцеві рибалки на Маневиччині, між селами Старосілля і Копилля. Пригледілися — а це човен. Не підозрюючи, що він аж настільки великий, чоловіки хотіли витягти його з води самотужки. А коли зрозуміли, що не впораються, покликали підмогу.
ukurier.gov.ua
Піднімали чотиритонну знахідку кранами і мотопомпою, роботи тривали вісім годин. Щойно незвичний улов витягли з води, побачили, що існує проблема з розміщенням. Адже його зроблено із суцільного стовбура завдовжки 12 метрів. На щастя, місцевий підприємець погодився на деякий час прихистити човен в ангарі на пилорамі. І приказка, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, на жаль, підтвердилася.
Процес консервації човна певний час не могли розпочати. У 2015-му розчин, який витягує вологу і знищує мікроорганізми, передали з Національного заповідника «Хортиця», і знахідку почали щодня орошувати. За словами директора Маневицького краєзнавчого музею Петра Хомича, для таких подальших робіт Маневицька райрада надала 27 тисяч гривень. У 2016 році вже обласна рада дала ще 40 тисяч, а у 2017-му управління культури Волинської облдержадміністрації — 10 тисяч на проведення науково-практичної конференції, яка відбулася в середині травня.
Доволі довго тривали й дискусії серед науковців щодо віку човна. Представники Київського геохімічного інституту, які здійснили перший радіовуглецевий аналіз, встановили, що він приплив із 1350-го. Наступними результати свого дослідження презентували литовські науковці. Вони переконували, що човен періоду 1223—1295 років (надійність дати 95,4%), а з надійністю до 68,4%, — що це 1261—1286.
Щодо породи дерева, то офіційних висновків дендрологічного аналізу поки що немає. Отримала знахідка й наукову назву — моноксил, що характеризує спосіб виготовлення.
Щодо подальшої долі маневицької сенсації, як нарекли човен журналісти, Петро Хомич зазначив, що треба належно експонувати знахідку. Вимога часу — терміново зробити тимчасову будівлю і перевезти човен. Адже хоч моноксилу і проводили консерваційні роботи силами співробітників музею, хоч реставратори визнають, що процес тривав нормально, проте на човні під дією протягів утворилася плівка з пилу й тирси (бо ж на пилорамі). І лише окрема будівля, де артефакт очистять від нашарувань і знову візьмуться за консерваційні роботи, може його врятувати.
За приблизними підрахунками, її зведення і спорудження підіймальних конструкцій коштуватиме в межах півмільйона гривень. А на перспективу вже розроблено наукову концепцію музею одного експоната.
Цікаво: щойно про знахідку пішов розголос, приватні закордонні колекціонери пропонували за неї чималі гроші. Йшлося навіть про суми 100 тисяч євро. Та місцеві краєзнавці навідріз відмовилися продавати артефакт. Вони не розглядають навіть варіанта транспортування його в межах Волині, бо, кажуть, човен з їхньою пропискою.
У травні в Маневичах відбулася Міжнародна науково-практична конференція і круглий стіл «Маневицький човен-моноксил: стан зберігання та перспективи дослідження, консервації, реставрації і музеєфікації». Запросили реставраторів з Національного науково-дослідного реставраційного центру і Національного заповідника «Хортиця». Науковці визнають: дослідження знахідки дасть цінну інформацію про технології та ремісничі вміння в тогочасному суспільстві. Прямих аналогій такому човну, що свідчить про розвинене суднобудування і судноплавство у давній державі, нема.
— Це найбільший човен-однодеревка на сьогодні в Україні, — стверджує науковий співробітник відділу реставрації «Хортиці» Андрій Денисенко. Він пригадує: стан його восени 2015-го вони оцінили як цілком задовільний. Тоді ж, привізши першу 150-кілограмову порцію поліетиленгліколю, уточнили нюанси застосування. Однак проблема в тому, що навіть вироби з однієї деревини вбирають консервант по-різному, тож єдиної методики, що забезпечила б 100-відсотковий результат, немає. Андрій Денисенко зазначає, що хоч умови зберігання човна не дуже сприятливі, «поки що великих розривів не спостерігаємо».
І хоч не варто сперечатися з фахівцями, начальник відділу менеджменту та креативних індустрій Луцької міської ради Юлія Євпак констатувала: «Неозброєним оком видно, як змінюється човен: тріщина помітно більшає».
Науковці виокремили основні кроки для розв’язання проблеми моноксила. Найперше — просять у Міністерства культури державної програми реставрації й консервації, де треба докладно розписати продовження робіт. Також потрібні кошти на нагальні потреби, що забезпечать поточне зберігання та експонування човна, і на спорудження музею одного експоната. Дослідження артефакту триватиме, бо наукові суперечки навколо нього тривають.
Але то все перспективи. Наскільки реальні, покаже час. А його, на жаль, немає. І сенсаційно-унікальний моноксил, який витримав випробування століттями, може стати жертвою зволікань і відчіпних фраз на кшталт «є й важливіші справи». Принаймні так минуло майже два роки.
