Хан Великої Булгарії Кубрат зробив неоціненну послугу адептам «рускаго міра». Жодним чином цього не воліючи й навіть не здогадуючись, як ловко його можуть використати через мало не 1350 років по смерті. Й то не якісь там імператори, а морально неохайні й малоосвічені попи, що прислужують так само неохайним, хоча й освіченішим, цього самого «міра» устроітєлям.
«Хан Кубрат, праотец татарского, болгарского и чувашского народа, был православным, крещенным в Византии. Это подтверждают византийские летописи, а также раскопки – его могила была найдена более ста лет назад в Полтавской области». Цитата з діалогу в ефірі інформагенції ANNA-News ведучого, Дмітрія Пахомова — директора фонду підтримки християнських церков «Міжнародний фонд «Христианская солидарность», і гостя програми – протоєрея Максима Обухова, клірика храму Богоявлення в Петровському парку. (До їхньої любенької розмовоньки ми будемо ще не раз повертатися).
Зараз ви мені скажете, що зеленого уявлення не маєте про означених осіб. Здавалося би, по яку холеру нам ті московські клірики з їхніми теревенями? Трохи згодом дізнаємося.
Поки ж – іще кілька цитат. Ізвідти, з діалогу. «В.В.Путин пустил в общество идею, и сейчас обсуждается, как нам создать концепцию единого российского, или русского, мира». Адже «концепция русского мира должна стать государственной идеологией России».
Формально передача присвячена православним татарам, оскільки «православные татары и россияне – по сути один народ». Але з отакенним прицілом! Якщо татари – нащадки хана Кубрата, то росіяни, котрі з татарами «по сути один народ» – також, виходить, нащадки хана Кубрата. Значить, ханове поховання у Полтавській області, на території суверенної держави Україна – священне місце для і росіян. Значить, їх слід негайно туди пустити…
Невеличкий екскурс в історію: хан (каган) Кубрат (близько 600 – 668 рр.) — засновник племінної конфедерації Велика Булгарія, що постала була в степах нинішньої України. За однією з версій, після загибелі батька, Албурі Аскала, виховувався у Константинополі, там здобув освіту і, на думку деяких фахівців, імовірно, перейняв християнську віру. Згодом, під час візантійсько-перської війни, Кубрат виступив на боці імператора Іраклія та уклав з ним угоду про дружбу й навіть одружився з імператорською донькою Євдокією.
У травні 1912 р. поблизу села Мала Перещепина, що на теренах теперішнього Новосанжарського району Полтавської області, було знайдено скарб – золоті й срібні прикраси та вироби, перші вагою 25 кг, другі – 50. А також залишки дерева, які ідентифікували як можливі рештки саркофага. Півстоліття потому, 1963 р., під час археологічних розкопок, на цьому місці було виявлено попіл і грудки, схожі на вугілля. Це дало підстави вважати, що знайдено поховання заможної людини, тіло якої перед тим було спалене. У 1980-і роки німецький науковець Йоахім Вернер дійшов висновку, що під Малою Перещепиною був похований засновник Великої Булгарії хан Кубрат, а скарб є частиною могильника. Висновок ґрунтувався на тому, що серед скарбів було виявлено золоті обручки з вигравіюваними нібито монограмами Кубрата і його дядька Орхана. До наукового опису, складеного фахівцями Ермітажу (зрозуміло, що скарб опинився саме там) увійшло 45 одиниць. Прикметно, що серед них – жодної, яка би свідчила про християнське віросповідування небіжчика.
Відомо, що болгари, які вважають себе нащадками кагана Кубрата, в листі до президента В.Путіна просили передати артефакти з Ермітажу. Але тут-таки чуваші, котрі також називають себе спадкоємцями Кубрата, висловили свої претензії на скарб. Україна, на чиїй території скарб виявлено, не претендує. Станом на 2016 р. місце перебування скарбу залишається незмінним.
Повернімося до Кубрата. Відомо, що хан мав п’ятьох синів (жоден із них не називався християнським ім’ям). Сини не виконали батькового заповіту про спільне правління і розійшлися в різні боки. Аспарух із плем’ям оногондурів оселився у буджацьких степах, згодом переміг візантійського імператора Константина ІV і заснував державу Болгарію. Батбаян правив Великою Булгарією, затим програв хозарам і став їхнім данником. Котраг із плем’ям котрагів опинився у Середньому Поволжі (Волзька Болгарія). Кубер після поразки, що її зазнав від аварів, осів на теренах нинішньої Македонії й став під корону візантійського імператора. Альцек (саме його чуваші називають своїм предком) зі своїм плем’ям пішов на землі сучасної Італії (Лангобардія), де й залишився.
Болгари з великою шаною ставляться до власної історії, тож приділяють неабияку увагу пам’яті хана Кубрата. Їхніми зусиллями в Малій Перещепині встновлено меморіальний знак із символом його правління та написом:«Великий Кубрат». До 100-річчя прещепинської знахідки було оголошено збір коштів на створення в цих місцях меморіального комплексу.
Припускається, що з часом Мала Перещепина стане місцем масового паломництва для нащадків хана Кубрата. Уже цієї осені передбачається прибуття тисяч болгарів з усього світу до священного для них місця: на 16-17 вересня тут заплановано проведення Всеболгарського Собору за участі керівників Болгарії та численних туристів.
Місцеві ЗМІ цитують Румена Спасова, власника фірми «Албена-тревел», який переселився до України 1997 р., і президента благодійного фонду «Хан Кубрат», створеного й діючого в Україні: «Наша мета – побудувати на Полтавщині меморіальний комплекс на честь нашого великого праотця, Хана Кубрата. Ми хочемо створити тут новий туристичний об’єкт. Це стане підтвердженням того, що Болгарія та Україна – це два братні народи, які поважають один одного». За словами п.Спасова, вже готовий проект нового пам'ятника ханові та його синам, у планах – будівництво музею та готелю.
Ідея перетворення Малої Перещепини на мекку нащадків Кубрата імпонує й тутешній владі, що вже, напевне, бачить, як до місцевої казни плавом плинуть гроші паломників.
Якщо чесно, сама ідея мені подобається. Українсько-болгарська дружба, туризм, розвиток краю… Бог у поміч!
Не моя справа доводити достовірність гіпотези, яка лягла в основу проекту, чи навпаки, її спростовувати, та й не це головне.
Головне – чиї це знайомі личка і рученята пустотливі проступають на «заднику» милої сцени українсько-болгарської співпраці під сінню ханської постаті.
Микола Покровський, головний радянський придворний історик 1920-х років, він же – ініціатор «чисток» в академічних колах і рупор «собіратєльства зємєль» — полюбляв говорити, що «Історія – це політика через минуле». В цій сентенції – суть російсько-імперської політики привласнення історичного минулого інших народів для обґрунтування їхнього поневолення. Історія «спільна», значить, народ – «єдиний», а звідси й країна твоя, українцю, скажімо, чи грузине, чи болгарине – «наша», себто твого російського брата.
Цілі інститути займаються обґрунтуванням загарбницької політики путінської імперії. Купа народу отримує жалованіє за створення і популяризацію міфів про «спільне коріння». Ще трохи, і ФСБшники в рясах оголосять «їхнім» Ісуса Христа, а християнство – єдино правильним винятково у російській інтерпретації.
Та, зрештою, «собіратєлям» уже й християнського світу замало. Хіба ні? «Тема единства тюркского мира, Великой Булгарии и этнографических связей с Россией достаточно тесно переплетается с историей Украины. И таким образом подтверждает наше единство… Двуглавый орел: одна голова – славянский православный мир, другая – исламский, тюркский мир», — заявляє «на голубом глазу» московський батюшка з усе тієї ж студії ANNA-News.
Що за цим має пролунати, ви вже, напевне, здогадалися. Еге ж: «изучить житие» хана Курбата, «может быть, вместе с болгарами», та «содействовать канонизации». Бо (увага!): «В.В.Путин и патриарх Кирилл открыли памятник Владимиру, может быть, будет и памятник Кубрату… Кубрат, рядом с князем Владимиром, заложил второй кирпич в основание нашей державности».
Ні, це не трансляція з чеховської «Палати №6». В «руском мірє» нічого не буває випадковим, і жодне слово не лунає всує, тим паче — втунє.
«Кубрат и его сыновья объединяют россиян еще и с балканскими христианами», тобто вивчення «житія» і канонізація хана – справа часу, захочуть болгари, Кубратові нащадки, долучитися – нехай, буде «может бить, вмєстє с болгарамі», а ні — хто їх питатиме!
І ще одна цікавинка: РПЦ планує провести конференцію пам’яті сім’ї хана Кубрата і «встановити хрест на місці його поховання». Сиріч – «забити місце» для майбутньої московської церкви як чергового осідку проти українства. У Малій Перещепині. На Полтавщині. В Україні.
А теперка поговорімо трохи про «мережеву інформагенцію», за допомогою якої «вєщают» цитовані щойно та інші «подножки» «рускаго міра». Послуговуватися будемо загальнодоступними відомостями, що містяться в електронних джерелах:
«ANNA-News (ANNA, сокращенно от Abkhazian Network News Agency) – сетевое информагенство, официально зарегисторированное в Абхазии 18 июля 2011 г.
Агентство было основано и возглавляется Маратом Мусиным, доктором экономических наук, специалистом по финансовой разведке, заведующим кафедры Российского государственного торгово-экономического университета…
ANNA публикует новости на русском языке и специализируется на оперативных новостях и репортажах из горячих точек, где сталкиваются геополитические интересы России и Запада. Позиционируется как фронтовое информагентство. Целью его создания в 2011 году было освещать гражданскую войну в Ливии, привлечь внимание к происходящим там событиям, поскольку они воспринимались основателями как угроза безопасности России, участвовать в информационной войне между Россией и НАТО... Дальнейшая эскалация напряженности в мире, события на Украине дали импульс ускоренному развитию агентства. Корреспонденты ANNA News сейчас работают на Востоке Украины, в том числе непосредственно в зоне боевых столкновений.» (Підкреслення мої, — О.Б.)
Коментарі, вочевидь, зайві.
Малесенький штрих: уся передача, протягом якої у студії ANNA-News кагана Великої Булгарії використовують з особливим цинізмом, триває на тлі екрану, де прудко рухаються танки і радісно стріляють «Гради»…
Отже, бздурами на кшталт «наш князь Владімір» чи «наша королєва Анна» російські імпер-шовіністи, давніші й теперішні, навряд чи ще когось дивують. А от заява типу «наш хан Кубрат», яка, судячи з усього, вже готова випурхнути з устоньок нинішнього самодержця, може стати для когось із його нащадків несподіванкою, прикрою її наслідками.
Доктор історичних наук, професор Григорій Халимоненко у блискучій статті «Аспарух, Кубрат та інші. Звідки пішла болгарська земля», згадуючи Л.Гумільова з його «євроазійством», зазначає: «… історію російської нації він виводить не з хутірця Івана Калити з промовистою мордовською назвою Москва, який подав ознаки життя лише з руїною матусі – Золотої Орди. Ба ні, Л. Гумільов, як власне й все його родинне коло, воліли починати історію імперії з Києва, адже української нації для них ніколи не було, лише якийсь міфічний «рускій мір».
Тож виникає стійке відчуття, що якби не існувало в історії людства хана Курбата, московські «історики» її охоче би вигадали. Бо ж надто все доладно складається: і прабатько, і християнин, а головне — в Україні похований.
Адже, за словами професора Халимоненка, «Київ із Софією й Печерською Лаврою – ось центральний елемент міфу про «рускій мір», без нього той «мір» – лише терени автохтонного мордовсько-удмуртсько — марі- комі- пермяцького населення, яке змушене було вивчити один з варіантів слов´янської мови».
Олена Бондаренко
