Теребовля – районний центр Тернопільської області, одне з найстаршіх міст України й найдавніше місто Поділля, розташоване на Подільській височині, в західній частині Правобережного лісостепу. Давня історія міста наситила його околиці цінними архітектурними пам`ятками.
Назва „Теребовля”, можливо, походить від старослов’янського слова “теребити” (корчувати, вирубувати ліс). В українській мові подекуди ще збереглося слово „теребівля”, яким називають очищені від заростей місця (у давньоруські часи ця місцевість, де зараз знаходиться Теребовля, була покрита віковічними дрімучими лісами). Також існують інші версії. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід виводити від імені Теребослав, а за твердженням філолога М. Худаша — від імені Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Проте не існує джерельних підтверджень існування таких князів. Також існує легенда про те, що нібито на горі Покрівка колись стояло три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і його двох синів, котрі загинули під час навали монголів. Ці три хрести означали «три болі», а від цього вже пішла назва «Теребовля». Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.
В «Повісті минулих літ» 1097 року розповідається про Любецький з’їзд князів і історію осліплення теребовлянського князя Василька Ростиславича. Археологічні дослідження вказують на давніше походження поселення. За часів князя Василька Ростиславича місто розташовувалося під Замковою горою. У XII ст. Теребовля була значним політичним та культурним осередком. Коли Теребовлянським князем став Володимирко Володаревич, він об’єднав Перемишльське, Звенигородське, Галицьке і Теребовлянське князівства і зробив столицею Галич. Від 1199 року Теребовля належала до Галицько-Волинської держави. Після смерті у 1205 видатного князя Романа Мстиславовича розпалася Галицько-Волинська держава, й Теребовлянське князівство знов відокремилося. 1241 року Теребовлю спустошили війська хана Бату, зруйнували замок.
