В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
Сніп впускав до хати святковий настрій, мир, добробут, затишок – вірили наші діди. Ще з Біблії та її притч ми пам’ятаємо, що саме в стайні народився Ісус Христос. Стояв холод, і Йосип побачив у стіні шпарину, яку затулив снопом, і в стайні стало тепліше. Цей його вчинок і створив звичай застеляти на Різдво сіном хатню підлогу, а на чільному місці ставити в кутку Дідуха. Його ще інакше називали «дідом», «колядником», «колядою», «снопом-раєм».
Слово «дідух» прийшло зі старослов’янського і в перекладі означає «дух предків». Символізує родоначальника сім’ї – Діда. Дідух уособлює місце для духів, предків, дідів, захисників та покровителів будинку. Це символ святого відродження живого, що є на світі. Це жертва кращого снопа природі та її силам і духам. Дідух міг мати три, п'ять чи сім ніг.
Виготовлявся він всією сім’єю, і на його виготовлення брали колоски жита, вівса, пшениці – необмолочені, як є. Прикрасами слугували сухі квіти, ягоді калини, різнокольорові стрічки.
