Патріархальність Андрушівського району Житомирщини проявляється в дорогах, які ведуть до старовинних сіл: замість розбитих асфальтових доріг майже до кожного села з цікавими пам'ятками веде «соша» — дорога, мощена бруківкою. Велику швидкість на ній не розвинеш, але це все одно приємніше, ніж ображати ями. Дороги майже порожні, а в жодному з 8 містечок та сіл, які я оглянув, не зустрілося жодного туриста. Що ж, одна з найцікавіших і рідко відвідуваних туристами областей ще чекає на своє визнання.
Вирушивши в 5:20 ранку з Києва, об 7:45 був в забутому селі Городківка. Забутому без перебільшення, бо до села веде вузька дорога, вимощена бруківкою, а протягом всього часу дороги сюди з обласного центру не зустрілося жодної автівки. Але саме в Городківку мені більше за все хотілося, бо тут розташований найгарніший в області костел, який вже встиг стати туристичним символом не туристичної Житомирщині, потрапивши на путівник «4 маршрути Житомирщини» Дмитра Антонюка.
Костел св. Клари в Халаїмгородку (так раніше називалася Городківка) побудований у еклектичному стилі, в якому поєдналися елементи неоготики. Храм зведено у 1913 році А.Жмигродський за заповітом власника містечка письменника Гелеуша Іванівського. 
В центрі села збереглася кордигардія маєтку Івановського, а на околиці — залишки водяного млина. 
З Городківки прямуємо понад 10 км бруківкою до села Червоне, де зберігся найгарніший на теренах Житомирщини палац, який належав цукрозаводчикам Терещенкам. 
Палац зведений неоготичному стилі на замовлення польського шляхтича Адольфа Грохольського, що володів селом у першій половині ХІХ століття. Микола Терещенко, який придбав палац у вдови Адольфа Грохольського, трохи перебудував палац, а неподалік звів своє джерело прибутків — цукровий завод. 
Територія маєтку сьогодні належить Свято-Різдва Христового Червонському жіночому монастирю УПЦ МП. Монахині обгородили палац мотузкою, таблички на якій повідомляють про заборону входити на територію у зв'язку із реконструкцію монастиря. При цьому не забувши «прикрасити» палац пластиковими вікнами. Проігнорувавши дурні таблички, оглянув палац з усіх ракурсів.
На території маєтку також зберігся флігель з замкоподібною вежечкою:
В районному центрі містечку Андрушівка зберігся ще один палац Терещенків у неоренесансному стилі. Першим власником палацу був поляк за походженням, камергер російського двору Станіслав Бержинський. За його наказом палац звели у середині XIX століття. 
У 1843 році маєток у синів Станіслава Бержинскього придбав Артемій Терещенко, що започаткував династію підприємців-цукрозаводчиків і меценатів. У часи Миколи Терещенка цегляний палац був перебудований у стилі французьського неоренесансу. 
На околиці містечка ще можна побачити один з корпусів цукрового заводу Терещенків: 
В селі Волиця на північ від Андрушівки скромний класицистичний палацик Рациборовських середини ХІХ ст.: 
Величезне враження не мене справив шикарний дерев'яний палац в селі Яроповичі, яке відділяє від траси Житомир-Попільня 4 кілометри бруківки. Про місцезнаходження палац краще запитати місцевих мешковців (палац їм відомий, як «стара дерев'яна школа») — знайти його самому буде непросто. 
Хто звів цей шедевр, невідомо. Але за наявною інформацією у 1859 році село належало Зігмунду Котюжинському. 
Дерев'яні деталі палацу неабияк вражають:
На центральній вулиці Яроповичів стоїть якась невідома стара споруда: 
В селі Івниця, що в 6 кілометрах від траси Житомир-Попільня збереглись залишки одного на найстаріших маєтків Житомирщини. Садиба належала каштелянові Яну Антонію Чернецькому, який в кінці XVIII століття звів в Івниці гарний бароковий палац.
Палац не зберігся. Від маєтку залишилась в'їзна брама, господарська будівля з вежею і одна з башт. Все перебуває в жахливому стані і доживає останні дні.
В селищі Стара Котельня на місці колишнього городища (поселення веде свою історію від 1143 року) є величний костел Антонія Падуанського, збудований у 1783 році: 
Остання наша зупинка — колишнє містечко Ліщин, а сьогодні — село Житомирського району. В селі — дві цікавих споруди. Одноповерховий палац у стилі класицизму збудований на початку ХІХ століття. Про власника, на жаль, нічого не відомо. 
Костел 1805 року у Ліщині вважаються «останнім взярцем бароко» в Україні: 
Річка Гуйва в Ліщині та костел на горизонті:
