uahistory.com
20 квітня 1622 р. у власному будинку в Києві помер державник, гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич Сагайдачний. Поховали його на території Братського монастиря «з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних».
У 1570 р. в селі Кульчиці на Самбірщині в сім'ї шляхтича, народився Петро Конашевич, син-одинак, який успадкував сімейний герб і світлий розум. Хлопчина рано лишився сиротою, тому його вихованням опікувався Костянтин Острозький. Петро навчався в Острозькій академії та в школі Львівського братства, де подружився з майбутнім митрополитом Іовом Борецьким. Петро Конашевич мав хист до наук, писав наукові розвідки, наприклад, твір «Пояснення про унію» та низки віршів.
20-річного Петра Конашевича обвінчали із 16-річною шляхтянкою Анастасією Повченською у церкві Флора і Лавра рідного села.
Родина молодих мешкала в Києві у власному маєтку, котрий пізніше Петро Сагайдачний використовував як тимчасову гетьманську резиденцію. Незабаром у них з'явився син Лукаш. Знаючи відданість чоловіка рожево пінному цвіту гречки, Анастасія Конашевич так зустріла першу пліткарку, що іншим навіки заціпило говорити про стрибки Петра в бік. Петро Конашевич служив домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака. у домі судді Стефана Аксака.
У 30 років потрапив ще до однієї академії – на Січ у гирлі річки Чортомлик. Конашевича, який за хвилину випускав від 8 до 10 стріл, визнали неабияким лучником, кращим хіба покійний Байда міг бути.
«Сагайдачний, та й годі!» – вирвалося у когось. Отак слово вирвалося на волю – і полетіло, став тоді Конашевич Сагайдачним. Часи тоді були паскудні – схожі на теперішні: за 10 років 15 гетьманів змінилося. Вивчив козак стратегію, тактику, сформувався як полководець; побував і обозним, і кошовим отаманом і гетьманом.
У бездержавній Україні Сагайдачному дісталося військо на 4 тисячі степових піратів, спортсменів, які полювали на людоловів. Гетьман юрбу перетворив на професійне вишколене військо. Сам не пив і козаків до цього привчив. Усі вивчили пішу та кінну службу, стріляли з мушкетів, орудували шаблею, списом, кидали ножі. Кожна сотня мала вузьких спеціалістів: розвідників-пластунів, гармашів. Сагайдачний запровадив скорострільний рушничний бій, мотузяні драбини з гаком; знаки сурмою, ракетами. Військовий геній гетьмана, вміння не канючити гроші у ліжко-партнерів, а здобувати їх, дало можливість утримувати справжнє військо на 40 тисяч козаків.
Гетьман Сагайдачний кожного року мав перемоги загальноєвропейського значення; зламав світову традицію: 300 років на Порту не сміли нападати, а бездержавні козаки нападали й перемагали. Сагайдачний контролював Чорне море і мріяв про український Крим. Про його козаків заспівали:
Була Варна колись славна,
Славнішії козаки,
Що ту Варну дістали
І в ній турків забрали.
У 1605 р. козаки Конашевича вистежили 10 галер, позичили у них турецькі гармати для здобуття фортеці Варни. Отут вперше пролунало прізвище гармаша Засядька. Побіжно запорожці визволили 6 тисяч невільників, захопили знаних турків для обміну на запорожців. Взяли січовики 180 т золотої здобичі, третю частину закопали в урочищі Сагайдачного і залишили заначку для нащадків.
У 1606-му – успішна морська експедиція на Кілію та Білгород; захоплення 10 галер гумконвою.
1607 – героїчний рейд на Очаків і Перекоп.
1608 – прогулянка берегами Анатолії.
1609 – 16 козацьких чайок побували в гирлі Дунаю, атакували Кілію, Білгород, Ізмаїл.
Наступні роки дії Сагайдачного були бінарними: він встигав дати раду Московщині, але не дуже, щоби Польщу не підносити; і навести лад у Криму.
У 1616 р. під проводом Сагайдачного козаки взяли турецьку фортецю Кафу з найбільшим у Криму невільницьким ринком.
Славу полководця Сагайдачний здобув у московському (1617—1618 рр.) і турецькому (1621-го) походах.
У 1618 році поляки звернулися до Сагайдачного з проханням допомогти королю Владиславу, котрий вирушив під Москву. З 20 000 козаків Сагайдачний здобув Ливни і Єльци, розбив московські ополчення Пожарського й Волконського, дорогою зруйнував усі московські фортеці; визволив з полону королевича Владислава. 14 жовтня 1618 р. гетьман прийняв капітуляцію московського царя.
За видатні заслуги в боротьбі з турками Сагайдачний був обраний головою Європейської ліги християнської міліції, що мала на меті боротьбу з турками та недопущення їх у Європу.
Під час Хотинської битви (1621 р.), в результаті якої було перекрито шлях туркам до Європи, гетьман кожного дня здобував перемоги. Султан Осман ІІ клявся, що не буде їсти-пити, доки не приведуть йому «сивого пса Сагайдачного». Довелося туркам просити миру. Отевіль писав: «Під час цього походу козаки творили справжні дива». У вересні 1621 р. гетьман був тяжко поранений зброєю з отрутою. Переможець повернувся до Києва, дав раду справам освіти й релігії, родинним проблемам.
У 1615 р. Сагайдачний із усім Військом Запорізьким вступив до Київського братства, що дало останньому матеріальну та військову підтримку. У 1620 р. завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.
Оскільки голова родини майже весь час присвячував спорту – полюванню на ворога, – бойова, гонорова пані Сагайдачна давала лад господарству. Нерідко Анастасія з виховною метою очолювала загін охорони й робила наїзди на не дуже чемних сусідів (про що свідчать судові позови). Про сина Лукаша відомо, що в 1618 році він прибув на навчання до Замойської академії та був записаний як Lucas Petri Konaszewicz.
Сагайдачний був неговірким, стриманим, але плекав свої звички: тютюн, люльку та жінку-моргульку; весняні ночі з подільською шинкаркою наблизили смерть гетьмана.
Перед смертю у своєму заповіті гетьман призначив опікунів для дружини — київського митрополита Іова Борецького та наступника на гетьманській посаді Оліфера Голуба. Анастасія в 1624 році вдруге вийшла заміж за шляхтича Івана Пйончинського та мешкала в маєтку неподалік с. Вирва.
20 квітня упокоївся великий державник України – гетьман Петро Сагайдачний. Був похований в Києві на території Києво-Могилянської академії. Радянці знищили його могилу й збудували на тому місці їдальню.
Шабля Сагайдачного зберігається в музеї Кракова.
Письменник Костянтин Паустовський завжди з гордістю розповідав друзям про те, що зачинателем славного роду Сагайдачних-Конашевичів-Паустовських є гетьман запорозьких козаків. У Києві, в будинку діда Паустовський знайшов написану латиною гетьманську грамоту – «універсал», мідну печатку з гербом часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та кілька козацьких люльок. Костянтин Паустовський оспівав славне козацтво у лебединій пісні – «Повісті про життя», бо «людина не може жити без батьківщини, як не може жити без серця». А серце за походженням – козацьке, запорозьке.
