chrome firefox opera safari iexplorer

10 глибоких цитат Михайла Грушевського про Україну й українців

10 травня 2018 о 15:59
uaua.world

Нагадаємо, що Михайло Сергійович Грушевський — видатний український історик і вчений, Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918), багаторічний голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1897–1913), автор понад 2000 наукових праць.

Отож, подамо лише 10 цитат М. Грушевського майже сторічної давнини, які змушують замислитись над вічними проблемами України:

  1. «Після проголошення самостійності Української Республіки ніхто вже не може ховатися в хащі нейтралітету, бо тепер є боротьба двох держав, України і Великоросії» (Михайло Грушевський, «Хто такі українці і чого вони хочуть», 1917 р. )
  2. «Тепер ми, самим очевидним чином, маємо боротьбу народів — великоруського і українського. Один наступає, другий обороняється. Історія цих двох «братніх народів» вступила в стадію, про яку оповідає біблійна історія перших братів: і запитав Бог, Каїне, де твій брат Авель?» (Михайло Грушевський, «Очищення вогнем»,1918 р.).
  3. «Український народ належить до західноєвропейського чи, коротше кажучи, — просто-таки європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життя з західним, а й самим складом народного характеру». (Михайло Грушевський, «Хто такі українці і чого вони хочуть», 1917 р.)  
  4. «Не треба підганяти нашого життя до котрого-небудь західноєвропейського взірця, хоч би й німецького. Визволення від примусової залежності від московського життя не повинно бути заміною одної залежності другою, хоч би добровільною. Українське життя повинно емансипуватися взагалі» (Михайло Грушевський, «Хто такі українці і чого вони хочуть», 1917 р.)
  5. «Я вірю, що українство наше все-таки має в собі стільки стихійної сили, стільки життєвості, що його не заб’єш ніякими теоремами, що воно своєю стихійною силою проб’ється через усякі штучні перешкоди — поки не вб’ємо самі сеї сили нашою апатією, бездіяльністю» (Михайло Грушевський, «Про українську мову й українську справу», 1907 р. ).
  6. «Не чіпатися того, що ділить і роз’єднує поодинокі частини української землі,а пильнувати того, що лучить і єднає їх до купи, і се зміцнювати і розвивати мусимо… Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися — се повинно бути у всім нашим гаслом»(Михайло Грушевський, 1907 р.).                                                  
  7. «Добре робити історію важливіше, ніж гарно писати її» (Михайло Грушевський, «На порозі Нової України», 1918 р.).
  8. «Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому… Ні, се «справжні» українські патріоти, які так шанують українську мову, що ані в руки, ані в рот її не беруть…» (Михайло Грушевський, «Про українську мову й українську справу», 1907 р.)
  9. «Я вважаю, що та стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян. Хто не може відповісти сим вимогам, той не гідний того великого часу, який ми переживаємо. Хто хоче бути гідним громадянином, той мусить видобути з себе сі моральні сили. Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою, як і царство Боже, обіцяне колись вірним християнам» (Михайло Грушевський «Початки громадянства (генетична соціологія)», 1921 р.).
  10. «Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо… Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи… От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!» (Михайло Грушевський, з промови біля Центральної Ради під час похорону Героїв Крут, 1918 р.).

І на додачу ще один правдивий (на жаль) вислів, що став крилатим, про те, що «Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна», авторство якого приписується саме Михайлу Грушевському…

2 липня

Інші дати
Ольга Олійник
1925 – український радянський математик. Перша радянська жінка, котра у 29 років стала доктором фізико-математичних наук.
Розгорнути
Володимир Правдич-Немінський 
1879 – український фізіолог, електрофізіолог, нейрохімік. Уперше зареєстрував електричну активність головного мозку тварини та класифікував записані хвилі (нині це називають електроенцефалограмою).
Розгорнути
Народився Володимир Александров
(1825, с. Бугаївка, Харківська область – 1894) – український письменник, музикант, фольклорист, краєзнавець, доктор медицини. Автор оперети «За Немань іду», збірок поезій та перекладів, зібрав та опублікував «Народний пісенник з найкращих українських пісень».  
Ти несись, мій спів, з мольбою, В небо відлітай. І на тихую розмову Вийди, мила в гай. А в гаю гримить, стихає Пісня солов'я, Тож він милу викликає, Молить, як і я. (Володимир Александров)
Розгорнути
Народився Михайло Спіров
(1892, Росія – 1973) – український вчений-анатом, лімфолог. Праці (понад 60) присвячені дослідженню лімфатичної системи, вивченню будови центральної нервової системи, питанням тератології, методиці викладання анатомії та її історії.
Розгорнути

Новини Дивитися всі