chrome firefox opera safari iexplorer

77 років тому народився геніальний актор і режисер Іван Миколайчук

15 червня 2018 о 06:06

«Я не знаю більш національного народного генія...До нього це був Довженко».  

 Сергій Параджанов.

Його називають символом українського кінематографа, обличчям і душею поетичного кіно, втіленням невмирущого українського духу.   

 У присмерку  соцреалізму він виринув ніби з карпатських легенд і співанок – незвичний для радянського глядача, небуденний, незвичайний, неповторний.

У кожній зі своїх 34 ролей він був «не таким, як всі». У кожному з 9 своїх сценаріїв  та обох режисерських роботах  він не був таким, як того вимагав компартійний час.

Він був народним, бо сам був – народом.  

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941р. в селі Чорториї Чернівецької області, в селянській родині. Був одним з 13 дітей.  Гостював у нашому світі 46 літ і залишив його через смертельну хворобу 3 серпня 1987р.  

Шевченківська премія живим його вже не застала…  

1957р. Іван закінчив Чернівецьке музичне училище; 1961 р. — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської; 1965-го – Київський  інститут  театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

Ще студентом знявся у  курсовій роботі режисера Л.Осики «Двоє».

Перше визнання Іванові принесла роль молодого Тараса Шевченка у фільмі В.Денисенка «Сон» (1964р.)

Того ж року з’явилася легендарна стрічка С.Параджанова «Тіні забутих предків», визнана однією  з 20 найкращих картин світу у ХХ столітті. Фільм дістав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов за кількістю нагород  до Книги рекордів Гіннеса. Роль Івана Палійчука у «Тінях забутих предків»  зробила Миколайчука зіркою світового рівня. А водночас – викликала прискіпливу увагу до нього з боку КДБ та пильних стосовно проявів націоналізму  компартійних бонз.

На початку 1970-х почалися переслідування  українських інтелігентів – за «націоналізм». Параджанов опинився у в’язниці. Ще до того – у 1968-му, під час зйомок «Аннички»  – надійшов «куди треба» донос на Миколайчука як «людину ворожої  ідеології». 

1971р. на екрани вийшов «Білий птах з чорною ознакою», де І.Миколайчук був і сценаристом, і актором. На кінофестифалі в Москві стрічка здобула Золотий приз. І була кваліфікована як націоналістична диверсія.

Миколайчука почали викликати «на бесіди».

Показ «Тіней забутих предків» та «Білого птаха…» заборонили. «Пропалу грамоту» знімати заборонили також – фільм з’явився на екранах аж 1980-го.  

На зйомки ще одного  зіркового  фільму, «Вавилон ХХ» (за романом В.Земляка «Лебедина зграя»), де І.Миколайчук був сценаристом, режисером, актором і композитором – вдалося отримати дозвіл лише 1979р. Після виходу на екрани стрічка отримала приз «За найкращу режисуру».

1983р. Іван Миколайчук написав сценарій фільму «Небилиці про Івана». Мав почати зйомки наступного року, але дозвіл дали у 1986-му. На той час невиліковна хворість вже підступила впритул…

На честь Івана  Миколайчука названі вулиці у Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці.

Від 2016р.на сайті Президента України – петиція  про присвоєння  І.В.Миколайчукові звання Героя України. Не підтримана – забракло підписантів.

Цієї весни негідники вкрали з будинку, де мешкали Іван та Марія Миколайчуки, меморіальну дошку: він постав  на ній у образі Івана Палійчука. Міські владці на питання, чи буде дошка відновлена, відказали, що «…в міському бюджеті не передбачено фінансування на такі заходи, тому будуть задіяні позабюджетні кошти, а для цього залучаємо меценатів». Обіцяно було «найближчим часом» дошку відновити…

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути