wikipedia.org
Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року у місті Гадяч, Полтавщина в родині дрібнопомісного дворянина. Його батьки були нащадками козацької старшини Крім російської та української мов він володів ще п’ятьма.
Дуже любив читати. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі з 1849 по 1853 рік. Продовжуючи своє навчання в Полтавській гімназії, Драгоманов накопичував свої знання з історії, географії та мови.
Товаришував з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком, І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцьким та іншими.
Улюблені філософи Драгоманова – це Ф. Лассаль, Г. Спенсер, О. Конт.
Перебуваючи в Женеві, Михайло Петрович заснував вільну українську друкарню. В ній видавалися твори Шевченка, Мирного, Білика та інших геніїв української літератури.
Його дружина Людмила була акторкою. Обвінчалися вони 1864 року. У шлюбі народилося двоє дітей – донька Людмила та син Світозар.
Михайло Драгоманов мав брата Олександра та сестру Ольгу. Він оплачував їхнє навчання, тому знаходився у скрутному матеріальному положенні. Михайлу Петровичу доводилось працювати на декількох роботах – вести лекції в гімназії, писати в журналах та газетах.
Часто бував за кордоном. Відвідав Берлін, Гайдельберг, Відень, Флоренцію та Прагу. Любив їздити до Львова.
Розробив концепцію народності літератури. За свої проукраїнські погляди Драгоманову заборонили жити в Україні згідно указу Олександра ІІ у 1875 році.
У нього було безліч псевдонімів — Толмачев, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т—ов.
В 1889 році його запросив уряд Болгарії переїхати до Софії. Михайло Петрович очолює кафедру всесвітньої історії.
За кілька років до смерті М.П. Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.
Хворів на аневризму аорти, через що йому було важко говорити. Помер від розриву аорти 2 липня 1895 року. Похований в Софії за протестантським обрядом.
