Саме так — «поетом українського малярства» — називали Сергія Васильківського сучасники. А ще про нього писали: «Васильківський у живописі – це Шевченко в літературі». До речі, саме Васильківському належать одні з найвідоміших портретів Кобзаря.

Сергій Іванович Васильківський народився 19 жовтня 1854 р. в м. Ізюм на Харківщині, у шанованій родині з давнім козацьким корінням. Дід Сергія був козаком Ізюмського полку, потім чумакував; батько працював губернським секетарем.

У 1861 р. родина переїхала до Харкова. Тут хлопець навчався у гімназії, захопився малюванням – його вчителем був Дмитро Безперчий, товариш Т.Шевченка й учень К.Брюллова. Тут здружився з майбутнім графіком і пейзажистом Петром Левченком і закохався в доньку Безперчого – Софію.

У великій бібліотеці свого родича, поета В.Александрова, Сергій зачитувався творами Т.Шевченка, І.Котляревського, М.Гоголя.

По п’яти роках навчання у гімназії Сергій вступив до Харківського ветеринарного училища – на вимогу батька, який категорично не сприймав синового захоплення малюванням. Закінчити училище не вдалося: бракувало грошей. Влаштувався на роботу канцеляристом у Харківському казначействі.

Після тяжкої розмови з батьком, яка гірко позначилася на їхніх подальших стосунках, Сергій остаточно вирішив присвятити себе малярству. Всупереч батьковій волі поїхав до Петербурга. 1876–1885 рр. навчався у пейзажному класі Академії Мистецтв, у відомих митців М.Клодта і В. Орловського. Мешкав на горищі Академії, бо за житло платити не було чим. Тісно товаришував із художниками-українцями О.Сластьоном, М.Самокишем, Г.Ладиженським. Щоліта їздив із друзями в Україну — на пленери. Тоді й полюбив неповторні, чарівні українські пейзажі.

1879 р. етюд Васильківського дістав першу нагороду — малу срібну медаль Академії. Загалом же під час навчання в Академії мистецтв отримав одинадцять срібних та дві золотих медалі, кілька грошових премій.

У 1883 р. Сергій Васильківський написав краєвиди «Весна на Україні», «Влітку», «Кам’яна балка», «На околиці», які взяли участь у Великій Всеросійській академічній художній виставці.

У 1885 р. робота «На Дінці» дістала велику золоту медаль, а її автор – стипендію для поїздки за кордон, продовжувати навчання.

У березні 1886-го С. Васильківський та М.Самокиш вирушили до Західної Європи. Мешкали у Франції, подорожували Іспанією, Італією, Німеччиною, дісталися навіть Південної Африки. Картини Васильківського в Парижі мали успіх і добре купувалися, тож із бідністю було покінчено. Міг повернутися до Петербурга, проте волів жити в рідному краї.

Тим часом, по 12 роках цілковитого несприйняття, батько Сергія нарешті погодився зі справою життя, обраною сином. Примирення було затьмарене непоправною втратою: наречена, Софія Безперча, вірно прочекавши коханого 10 років, померла від сухот. Лише по восьми роках Васильківський знайшов собі пару…

У травні 1888 р. Сергій Іванович повертається до України, оселяється у рідній харківській домівці, плідно і натхненно працює. Подорожуючи Полтавщиною та Харківщиною, Дніпровими берегами, славними місцями Запорозької Січі, художник назавжди захоплюється козацької тематикою. Перша робота — «Козачий пікет».

Затим з’явилися «Сторожа Запорозьких Вольностей», «Козаки в степу», «На варті», «Козак в степу. Тривожні ознаки», «Козача гора», «Козача левада» й багато інших, що перетворилися на справжній художній символ славетної козацької доби.

 uamodna.com

 uamodna.com

Роботи Васильківського стають популярними, мистецька критика схвально відгукується про його творчість, зростає кількість замовників його картин. 1890 р. колеги клопочуться про надання художникові звання академіка. Однак Васильківському, українцеві не лише за походженням і душею, а й цілою творчістю, відмовляють – як же інакше могло бути за часів Емського указу та Валуєвського циркуляру!..

 uamodna.com

У 1888—1917 рр. Сергій Васильківський створює свої шедеври: «Побачення», «Коробів хутір», «Блакитна зима. Мерефа» та багато інших, що стали класикою українського образотворчого мистецтва.

1900 р. відбулася перша персональна виставка художника. 120 робіт, в основному – українські пейзажі – привернули величезну увагу поціновувачів і фахівців.

Цього ж року С.Васильківський разом із М.Самокишем видає альбом «З української старовини». Розкішне видання, в якому тексти з історії України підготував видатний історик Д.Яворницький, проілюстрував С.Василькіський акварельними портретами селян і містян, кобзарів і козаків, гетьманів Сагайдачного і Хмельницького – всього 20-ма роботами.

1907 р. Васильківський пише перший портрет Тараса Шевченка – на основі фотопортрета від 1858 р. А в 1910—1911 рр. створює один із найвідоміших Кобзаревих портретів: на повен зріст, на тлі широкого українського степу.

У 1912 р. виходить друком другий альбом — «Український орнамент» — який містить близько ста малюнків Васильківського з кращих зразків народного мистецтва XVII – XIX століть.

Тоді ж таки, 1912 р., в Харкові відбулася друга персональна виставка художника, здебільшого – історичні портрети.

1911 р. Васильківський пише «Козака-Мамая», який вважається автопортретом.

Близько 1915 р. з’явилося відоме полотно «Дума про трьох братів» — на тему історичної думи про втечу трьох братів з Азова. Лебедина пісня художника — «Похід козаків» (1917 р.)

Сергій Іванович Васильківський помер 8 жовтня 1917 р., не отямившись після тяжкого інсульту. Похований на Харківському міському цвинтарі поруч з батьком і матір’ю.

Незадовго до смерті художник заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх робіт і значні кошти, які призначалися для створення у Харкові національного художнього музею.

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»